Читати книгу - "Пригоди Олівера Твіста"

пропахлої цвіллю кімнати, що, очевидно, виходила вікнами на подвір'я, і їх зустрів вибух реготу.

— Ой, не можу, ой, не можу! — кричав юний Чарлз Бейтс, у якого вихопився цей регіт. — Ось він! Ой нене, це він! Фейгіне, гляньте на нього! Ні, Фейгіне, ви гляньте, гляньте»! Ой, лусну, оце потіха! Ой, держіть мене, люди добрі, бо впаду!

В нападі нестримних веселощів юний Бейтс гепнувся на підлогу й хвилин п'ять судорожно дриґав ногами, надриваючись од сміху. Потім, скочивши на ноги, він вихопив'з рук Пройди палицю із свічкою й кілька разів обійшов навколо Олівера, розглядаючи його з усіх боків, а тим часом Фейгін, скинувши з голови нічний ковпак, низько вклонявся ошелешеному хлопчикові. Що ж до Пройди, який мав досить похмуру вдачу і взагалі вважав, що добре діло розрада, коли ділу не завада, то він ретельно обшукував Оліверові кишені.

— Ви подивіться, як він вичепурений, Фейгіне! — вигукнув Чарлі, підносячи свічку так близько до Оліверової курточки, аж та мало не зайнялася. — Подивіться на цього ферта! Найтонше сукно, фасон — крик моди! Ой, потіха! Та ще й з книжками! Ну, чим не джентльмен, Фейгіне!

— Радий бачити тебе так пишно вбраного, дорогесенький, — сказав старий, схиляючись з удаваною поштивістю. — Пройда дасть тобі інший костюмчик, дорогесенький, щоб ти, бува, не забруднив своє святкове вбрання. Чому ж ти не написав нам, дорогесенький, чому не попередив, що прийдеш? Ми б приготували для тебе чогось гаряченького на вечерю.

Тут юний Бейтс знову зареготав так голосно, що сам Фейгін і навіть Пройда всміхнулись, та оскільки в цю мить Пройда саме витяг з Оліверової кишені п'ять фунтів стерлінгів, то невідомо, що його звеселило — жарт чи знахідка.

— Еге! Що це таке? — спитав Сайкс, виступаючи наперед, коли Фейгін схопив гроші. — Це моє, Фейгіне.

— Ні, ні, голубе, — заперечив старий. — Це моє, моє. А ти бери книжки.

— А я кажу — гроші мої! — сказав Біля Сайкс, з рішучим виглядом надягаючи капелюха. — Цебто мої й Пенсі. А як ти їх не віддаси, я відведу хлопця назад.

Старий здригнувся. Олівер теж здригнувся, але з іншої причини: в нього з'явилася надія, що його, може, й справді відведуть назад.

— Ну, віддаєш чи ні? — спитав Сайкс.

— Це несправедливо, Білле! — вигукнув старий. — Це дуже несправедливо, правда ж, Ненсі?

— Справедливо чи ні, давай їх сюди, чуєш! — визвірився Сайкс. — По-твоєму, нам з Ненсі більше нема чого робити, як вистежувати й виловлювати пацанів, яких злапали з твоєї вини? Давай сюди гроші, ти, скнаро, давай сюди, опудало старе!

Отак лагідно покартавши Фейгіна, містер Сайкс вихопив банкноту з його пальців і, холоднокровно дивлячись старому в очі, згорнув її і зав'язав у свою нашийну хустку.

— Це нам за наші клопоти, — сказав Сайкс. — Хоч належало б іще стільки ж. А книжки можеш узяти собі, якщо любиш читати. Як ні, то продай їх.

— Ой, які гарненькі, — мовив Чарлі Бейтс, кривляючись і вдаючи, ніби читає одну з книжок. — І як чудово написані, правда ж, Олівере?

Юний Бейтс був обдарований неабияким почуттям гумору, а тому, помітивши, з яким розпачем Олівер дивиться на своїх катів, він прийшов у ще більший захват.

— Це книжки одного старого джентльмена! — вигукнув Олівер, ламаючи руки. — Доброго, ласкавого старого джентльмена, який підібрав мене зовсім хворого, забрав до себе і врятував од смерті. Ох, будь ласка, поверніть йому все це — і книжки, і гроші! Мене залиште, мене не відпускайте хоч повік, але, будь ласка, будь ласка, поверніть йому гроші й книжки! Він подумає, що я украв їх. І старенька леді, і всі, всі, хто так дбав про мене, подумають, що я їх украв! Ох, згляньтесь на мене, поверніть їх!

І в нестямному розпачі Олівер упав навколішки перед Фейгіном, благально заломивши руки.

— Хлопець каже правду, — зауважив старий, нишком озираючи всіх присутніх і зсунувши кущуваті брови. — Твоя правда, Олівере, твоя правда. Вони й справді подумають, що ти їх украв. Ха-ха! — посміхнувся він, потираючи руки. — Це ж саме те, що нам треба, кращого ми б і не вигадали!

— Атож, — погодився Сайкс. — Я це відразу зметикував, як тільки побачив його в Кларкенвелі з книжками під пахвою. Нам таки пофортунило. Ті люди, певно, слиняві святенники, інакше вони не взяли б його до себе. І через поліцію вони його не шукатимуть — боятимуться, що їх змусять подати позов і малий врешті опиниться за ґратами. Тож він тепер наш з усіма бебехами.

Поки вони перемовлялись, Олівер переводив безтямний погляд з одного на другого, наче не розуміючи, що діється довкола, та коли Білл Сайкс замовк, він скочив на ноги й прожогом кинувся геть з кімнати, кричачи: «Рятуйте! Рятуйте!» — так несамовито, що в порожньому старому будинку луна загула аж до горища.

— Держи собаку, Білле! — скрикнула Ненсі і, підскочивши до дверей, зачинила їх за Фейгіном та обома його вихованцями, що кинулися навздогін. — Держи собаку! Він порве хлопчика!

— І добре зробить! — вигукнув Сайкс, намагаючись випручатися з рук дівчини. — Ану пусти, а то голову об стіну розчереплю.

— Бий мене, Білле, ріж мене! — кричала дівчина, щосили стримуючи його. — Але я не дам собаці порвати дитину, хоч убий, не дам!

— Не даси? — заскреготав зубами Сайкс. — Та я зараз саму тебе порву на шматки!

Грабіжник відштовхнув од себе дівчину в протилежний куток, і саме в цю мить повернувся Фейгін з обома злодійчуками, тягнучи за собою Олівера.

— Що тут коїться? — спитав старий, озираючись довкола.

— Дівка, здається, здуріла, — розлючено відповів Сайкс.

— Ні, не здуріла, — мовила Ненсі, бліда й засапана після боротьби. — Я зовсім не здуріла, Фейгіне. Не вір йому.

— Тоді замовкни й не галасуй, чуєш? — погрозливо глянув на неї старий.

— Ні, я не замовкну, — відповіла Ненсі, підвищивши голос. — Ну, що ти на це скажеш?

Містерові Фейгіну були добре знайомі звичаї й повадки тих представниць роду людського, до котрих належала Ненсі, а тому він дійшов висновку, що далі розмовляти з нею зараз небезпечно. І, щоб відвернути увагу присутніх, він обернувся до Олівера.

— Отже, ти хотів утекти, мій дорогесенький, га? — сказав він, беручи в руку сучкувату палицю, що лежала край каміна. — Га?

Олівер нічого не відповів. Він стежив за рухами старого й важко дихав.

— Ти кликав на допомогу, гукав поліцію, правда? — глузував Фейгін, хапаючи хлопця за руку. — Ми тебе вилікуємо від такої звички, паничику!

Він луснув Олівера по спині і замахнувся палицею вдруге, коли раптом Ненсі підскочила до нього, видерла палицю в нього з руки й пошпурила її