Читати книгу - "Долина джерел"

171
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 38 39 40 ... 93
Перейти на сторінку:
різко задзвенів трамвай... Завжди м’яке Оленине лице стало суворе й холодне. Вуста її висохли, а очі промерзли до денець. Сиділа серед кухні, неприродно випростана й задумана. Чути було, як по коридору пробігла миша. Стукала кігтиками по лінолеумі і здивовано роззиралася навсібіч. Жоден м’яз не здригнувся на Оленинім обличчі. Чайник уже давно кипів, співав і свистів, а вона сиділа й сиділа. 3

«Трах, трах, трах!» — ревів екструдер. Підсобний Вася уже стояв на своєму ослінчику і засипав поліетиленові зерна й фарбу.

— Сьогодні будемо зелені! — вигукнув він весело, показуючи великі, виставлені наперед зуби.

Семен схопив зелену кишку і вклав у форму. Натис ногою, вичекав — зелена цяцька впала на стіл. Він побачив зелений ліс і стежку, по ній стрибала зеленоока дівчинка в зеленому платтячку. Повертала засміяне личко, і на ньому грали світлотіні...

— Давай, давай! — крикнув за спиною Чалий, і це підстьобнуло й Васю, він метнувся до свого ослінця. Прозоре з зеленим травилось у нутрі екструдера, як трава у череві вола. Семен хапав рукою кишку і вкладав у форму. Стояв довкола знайомий їдкуватий запах. Зирнув крайока на Чалого: шия його вже зеленувато світилася; в Семена і в підсобного Васі були зелені по лікті рукави, зелений піт стікав по лобі й тремтів на щоках...

Зелена дівчинка бігла, блискаючи бантом на голові, по білій стежці. Олена говорила про базарні ціни і про свою роботу, а в вухах у нього бриніли джмелі. Джмелі і справді літали навколо, важкі, гудливі, лахматі; метелики кружляли над їхніми головами і сідали на квіти; заливалися цвіркуни, а їхня дівчинка пригнала до них, перестрашено водячи величезними зеленими очима. «Там,— сказала вона задихано, — там, на пеньку...» Вони пішли до оброслого папороттю пенька, на ньому лежав, скрутившись, вуж із двома жовтими квітками на вушках, а над ним кружляв, наче хотів сісти на голову, жовтий мерехкий метелик...

...Милися вони ретельно: милили руки, шию й обличчя, терли, аж червоніла шкіра, а тоді обдивлялися один одного. Вдягали чисту одежу і йшли до прохідної.

— Ходімо по чарці вип’ємо, — сказав підсобний Вася, по-хлоп’ячому шмигнувши носом. — Таку маю охоту! Я сьодня, знаєте, на танці збираюсь. Набридло в парубках, знаєте! Знайду собі дівчину шо нада — і того!

Він плеснув пальцями і засміявся, його зеленкувате обличчя розгладилося й засяяло.

— Покличеш на весілля, — сказав Семен. — Тоді ми з тобою й вип’ємо!

— Я буду не такий, як женюсь, — замріяно сказав Вася. — Всю получку жінці даватиму, а в неї воно до ладу буде. Я зараз мамані не все даю...

Він знову шмигнув носом і заблищав очима.

— Щось погано ти помився, — засміявся Семен. — Зелений, як ящірка.

— Та й ви не луччі, — байдуже сказав Вася. — Я маманю, як перший раз такий прийшов, перелякав...

Зелене обличчя засміялося, а виставлені наперед зуби яскраво блиснули.

— Ходім пива вип’ємо, — запропонував добродушно Семен. — А ти сьогодні на танці не ходи.

— Чого б то я не ходив на танці? — сплюнув під ноги Вася. — Так воно наче й інтересніше.

Вони стояли коло пивного автомата і сьорбали піну.

— Ми самі з маманьою живемо, — казав Вася. — Батько в мене світовий чоловік. Покинув маманю і по заробітках тягається. Воно нам нічого й удвох, а маманя каже, що їй і лучче. Тільки я — нє! Армію, кажу мамані, одслужив? Одслужив. Ну, коли одслужив, то чого воно й тягти. Скучно.

— Це тобі й на роботі скучно?

— Нє, коли з роботи приходиш. Тут тобі жінка, діти, воно й жить так інтересніше. Це я собі в голову добре вбив.

Він знову засміявся, і його добре зелене лице засяяло. Семен усміхнувся.

— Слухай, Васю,— тепло сказав. — От послухай мене, старшого. Не ходи сьогодні на ті танці.

Василь подивився на нього здивовано.

— Я вірю, як би тобі сказати, — Семен затнувся. — Ну, розумієш, бувають дні щасливі й нещасливі...

— В мене вони всі щасливі, — самовпевнено прорік Вася.— Не, я в забобони не вірю; я, знаєте, такий! Захочу піти на танці: зелений я чи не зелений, а піду, і хай вони всі поперекидаються!..

...Знову цей дім, і знову він під деревом. Тільки вони сьогодні з цим деревом ближчі: один сік тече в них і однаково. Вже запалилися ліхтарі, хоч було ще видно, і ці ліхтарі при видноті видавалися непотрібними іграшками. Непотрібною іграшкою відчувався сам: ось уже тиждень його їсть страх перед власним порогом. Повертався пізно: кіно, концерти, на які раніше ніколи не ходив; чи просто блукав вулицями. Навідав був Петра з Марусею і Миколу з Галею — ті вже про все довідалися: Маруся торохтіла, як дробильна машина, а Петро тарахкав, як екструдер. В Миколи й Галі було інакше: дробильною машиною був Микола, а Галя тільки тримала на вустах тоненьку їдку гадючку. Гадючка на Галиних вустах, торохтіння Миколине й Марусине — кожен із них осуджував чи Семена, чи Олену. Петро поклав йому на плече руку, і йому здалося, що рука та починає оплавлятися, стікаючи потом,— Петро зняв з його пліч щось нікчемне і всохле. В Марусі зробилися квадратні очі, вона була зацікавлена в їхній долі ще більше, ніж вони самі; йому здалося, що змолола тоді разом із словами і зуби — стала щербата, стара.

1 ... 38 39 40 ... 93
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Долина джерел», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Долина джерел"