Читати книгу - "Чаклунка з останньої парти"

тому, що все підстроїв Макс, Вася не сумнівався.

— Це твоя робота? — відверто запитав він.

— Докажи, — нахабно посміхнувся Макс.

Не кажучи ні слова, Вася спробував обійти Ливнєва, але той його зупинив:

— Гаразд, не жени хвилю. Я у справі.

— У нас є спільні справи? — запитав Вася.

— Бізнес-пропозиція. Продай мені реактивні присадки.

— Навіщо?

— Приколотися хочу.

— З мітлою вже приколовся.

— Що ти причепився до цієї мітли? При чому тут я?

— Зовсім ні при чому?

— Проїхали. Я тобі роблю ділову пропозицію.

— А я тобі відповідаю. Присадки не доопрацьовані. Вась Васьовича бачив? — не пристав на ділову пропозицію Вася.

— Та кинь ти! Нічого не станеться. Тобі що, бабки не потрібні? — наполягав Макс.

Гроші були потрібні, але Ливнєв не цікавив Васю як бізнес-партнер.

— Слухай, відчепися! З мене сьогодні й мітли вистачило. Мені треба йти, мама дзвонитиме, — сказав він.

— Значить, мамуся інколи про тебе згадує? Що ж вона не забере тебе у Штати? — сказав ущипливо Макс.

— Не твоє діло.

— Зрозумів! Турбота про колишню вітчизну. Батьківщина не переживе такого відпливу мізків. А чого сама не приїжджає? — продовжував підштрикувати Макс.

— Не може. У неї маленька донька.

— Ага! Вона тебе кинула. На фіг ти їй потрібний. Їм там і без тебе добре.

Глибоко в душі Вася і сам так думав, але у вустах ворога слова звучали у сто разів болючіше.

— Заткнися! — крикнув Вася.

— Правда очі коле? У неї там своя сім'я. В Америці без тебе повітря чистіше. Твоя матуся плювати на тебе хотіла, геморой хронічний! Ви з дідом обидва шизики.

Макс покрутив пальцем біля скроні.

Вася був за вдачею пацифістом. Він не любив заводитися і тримався осторонь від бійок, але тут не витримав, схопив Макса за петельки і стусонув його в щелепу. Ливнєв недаремно займався спортом і ходив на карате. Як справжній боєць, він інстинктивно відскочив. Кулак ковзнув по щоці, не завдавши йому шкоди, але каратист утратив рівновагу і повалився спиною на дерево, що стояло поруч.

Дістати нокдаун від тихоні Єрмолаєва було принизливо. Ливнєв жадав реваншу. Він кинувся навкулачки, але сьогодні був не його день. Він не помітив, як зачепився рукавом за сучок. Почувся тріск роздертої тканини.

— Виродку, все через тебе! — скинувся Макс і почав гамселити Васю кулаками.

У нього вже давно свербіли руки віддубасити цього тупого вундеркінда. Вася зіщулився, прикрив голову і, подібно до боксерської груші, стійко зносив удари, поки Макс не садонув його в живіт. «Груша» охнула, обм'якла і повалилася додолу.

— Слизняк. Спочатку навчися битися, а потім лізь, — зневажливо процідив Макс. — І не здумай на мене накапати. Ти перший напав. І ще куртку порвав. Усьок?

Вася підвівся, витер з носа кров і з викликом запитав:

— Побіжиш жалітися?

— Навіщо? Розкажу мамі по-родинному. Повинен же я пояснити, звідки дірка на рукаві. У неї в салоні півшколи пасеться.

— Ну ти й гад.

— А ти виродок, якого кинула власна мати, — сплюнув Макс, і останнє слово залишилося за ним.

Проводячи супротивника поглядом, Вася завернув додому. Кісточку пронизав біль. Він сяк-так дошкандибав до лавки і сів зализувати рани.

У міру того, як потяг метро просувався до околиці, людей у вагонах ставало все менше. На кожній станції приємний баритон оголошував назви зупинки і дбайливо попереджав, що двері зачиняються. Липочка і сюди верть, і туди верть, намагаючись зрозуміти, звідки доноситься голос. Коли вагон майже спорожнів, невидимка вирішив, що не слід ганяти потяг ради невеликої групи людей і оголосив:

— Потяг далі не піде! Звільніть, будь ласка, вагони.

Августина з Липочкою слухняно вийшли. Рухомі сходи доправили їх нагору. Було хмарно, але сухо і тепло. Подорожани знову пішли мандрувати чужим містом. Серед високих коробок будинків, на вулицях, позбавлених зелені, вони почували себе незатишно. Настрій був пригнічений. Яків Еммануїл Феліциус затих і не стріпнувся навіть, коли вони проходили повз ятку зі свіжими булочками, від якої йшов смачний дух.

Августина все частіше поверталася