Читати книгу - "Наші дракони вбивають нас"

ти з Христею гостюєте у нас, кожен Дракон святкує це. У ці дні вони відчувають величезний прилив енергії, творчих сил. Лише ось Найголовніший повернувся минулими днями…

— Як чудово! — зраділа Христя, — де він?

— Зараз він відпочиває, йому довелося багато перетерпіти з часу війни з Червоними Драконами.

— Де ж він був?

— Він шукав простір, який зможе прихистити нас у разі чергової агресії з боку Червоних Драконів.

— А це можливо?

— Я гадаю, що уже ні: Червоні Дракони знищили гегемонію По і Тіна. За одну ніч їхня свідомість змінилася повністю. Вони переосмисли своє минуле. Вони змінилися зсередини. А все через те, що їхньою землею почали блукати привиди Золотих Драконів, котрих було знищено у часи війни. Ти уявляєш до печери, наповненої коштовними камінням, золотом, перлами, де прекрасна жінка у білосніжних рукавичках читає поезію атлантів, заходить дух. Численні шрами, гнійні рани, кістки, які стирчать з-під шкіри привели Червоних Драконів у справжній шок. Зрозумівши масштаби лиха, яке було нанесено Золотим Драконам з їхньої мовчазної згоди, нарід Драконів усю ніч плакав, не знаходячи виправдання своїм діям. За один день вони знищили По і Тіна, зруйнували їх режим, ставши, як би сказали на Землі, на шлях демократичного суспільства.

— Чим же зараз живе нація Червоних Драконів?

— Вони повернулися до виконання своїх споконвічних обов’язків: охороняють земні багатства, стережуть чистоту знань, фільтрують людську негативну ауру, не допускаючи її поширення у космосі.

— Раніше, я була втратила надію, що мир між двома братами колись відновиться.

— Рано чи пізно усе стає так, як має бути. Жаль, що часто, аби це зрозуміти потрібен сивий час та кроваві жертви.

— Отже рівновага у Всесвіті відновлена?

— Повністю. І це заслуга, у тому числі й Червоних Драконів.

— Франку, чи ти повернешся на Землю?

— Думаю ні, я потрібен тут. Ти ж знаєш, що коїться зі мною на Землі. Я стаю замкнутим, агресивним, а потім навіть жорстоким.

— Знаю…

— Христя сумує за мною?

— Дуже, постійно питає, коли повернеться тато.

— Я так звикся з думко про те, що маю дочку, що дивно думати, що насправді це не так.

— Я гадаю, для Христі буде краще, якщо вона припинить контактувати зі світом Драконів.

— Я також думав про це. Але вона не скоро зможе забути Анему.

— Хай краще порюмсає у дитинстві, ніж все життя страждатиме розриваючись між двома світами. Не раз вона мені говорила, що хоче жити в Анемі.

— Чому б вам не перебратися сюди?

— Тому що Христя — людина. Вона має жити своїм життям. Гостюючи в Анемі тиждень, місяць, рік я мала прекрасний час аби зрозуміти себе, свої бажання, своє місце у життя. Але як тільки я вирішила залишитися тут, моє життя перетворилося на жах. Анема відторгала мене як чужорідний організм. Маргіналів не люблять.

— Чи побачимось ми ще? — запитав Франк.

— Так, але з Христею попрощайся.

Франк міцно-міцно стиснув Христинку, намагаючись розтягнути цю миттєвість якомога довше.

— Татуся, чому ти не повертаєшся додому?

— Забудь мене, — золотим вогнем, що струмував з кінчиків пальців Франк намалював у повітрі зірочку. Вона більше ніколи не згадає про нього.

— Привіт, — Христя поцілувала маму, щойно повернувши ся зі школи.

— Де ти була увесь цей час? — суворо запитала Уляна.

— Якби ти більше цікавилась моїм життям, ти б знала, що я маю кожного дня чотири пари.

— Що ти таке говориш!?

— Мамо я готуюсь до вступу!

— Краще погуляла б з друзями. Тобі п’ятнадцять! У такому віці не можна постійно думати про навчання.

— Невже ти не розумієш, що, якщо я не готуватимуся, я не зможу вступити!

— І що? — щиро здивувалась Уляна, — ось закінчила я університет, з Червоним дипломом, до речі, і що? Де він зараз? Я його порвала одразу після отримання. І зараз цілком щасливо живу.

— Ти маєш талант, але, я тобі відкрию таємницю, не всі здатні до творчості.

— Так, але усі здатні до праці. До біса талант, якщо ти не вмієш викладатися на повну!

— Що я і роблю!

— Це чудово, але у п’ятнадцять треба жити!

— Мамо, тобі наші стосунки не здаються дивними? Інші батьки усе б віддали за те, щоб їхні чада хоч трішки більше часу приділяли навчанню!

— Доню, інші підлітки усе б віддали за те, щоб їхні батьки змушували їх більше відпочивати!