Читати книгу - "У черзі за святою водою"

class="book">І руки заблукали без пуття.

І знову злет, надривний і високий,

І знову захлинається неспокій,

Коли в напруженні щасливих сил

Панує млосна влада упокорень,

І вірний ритм несамовитих тіл,

І неповторна новина повторень.

Еротика та український побут

Есей «Еротика та український побут» було написано більше десяти років тому, як і інші тексти з «Нарисів популярної куль­тури України», і відтоді багато чого змінилося. Цей есей вже має історичне значення, його не підредагуєш із урахуванням сучасних умов, можна тільки переписати заново, то ж хай він лишається, як є. Після публікації цього есею в певних колах мене почали вважати фахівцем з української еротики й запрошували писати для різних видань на цю тему, то ж я й надалі розробляла еротичну тему. Кілька наступних есеїв — дещо з того доробку, кульмінаційним моментом якого є досі не друкований есей про оргазм.

Розкувати Ероса — наш перший визвольний фронт.

М.Шлемкевич. «Загублена українська душа»

Писати про еротику в культурі цнотливих українців ви­дається справою надзвичайно складною. Інша справа кухня — столи накривають при всіх, а ліжка стелять подалі від людських очей. Втім, еротика й кухня згадані поряд не випадково: їхній зв’язок в українській культурі очевидний. Одним щедрим пензлем виписано життєлюбні сцени «Енеїди» Котляревського — як застільні, так і любасні:

Еней з Дідоною возились, Неначе з оселедцем кіт...

Українське народне прислів’я пов’язує радощі кохання і смак до їжі: «Несолоне їсти — як з немилим цілуватися». А є й про перевагу кохання над повноцінним харчуванням: «Хай борщ без сала, аби душа пристала». «Хоч хліба ні куса, аби до чорного вуса». Але сьогодні частіше почуєш про те, що шлях до серця чоловіка йде через його шлунок. «Без гарячих млинців нема залицяння», — співає народна пісня. Або: «Як густа юшка, то й милая душка».

Що ж важливіше для українця — кохання чи їжа? Якщо переглянути великий масив українських прислів’їв і фра­зеологізмів, харчових образів бачимо значно більше, ніж еротичних.

Здавна поставало питання: те, що відбувається між чоловіком і жінкою, коли вони наодинці, є проявом сил добра чи зла? Різні релігії в історії людства відповідали на це питання по-різному. Леля, свого бога кохання, давні слов’яни шанували. На честь його плелися вінки й палали вогнища. Християнська церква відповідає на це питання рішуче і недвозначно: любов тілесна — від диявола, а ніяк не від Бога. «Тіло не для pозпусти, але для Господа»[3]. Єдине виправдання статевого кохання з погляду християнства — це продовження роду. Втім, досить зневажливе ставлення Євангелія і до їжі: «Все те, що входить до уст, вступає в живіт, та й назовні виходить»[4]. Проте заповіді Христа не заважали життєлюбним християнським народам віддаватися обжерству, та й іншим гріховним радощам життя. Давні слов’янські дохристиянські традиції, панівна християнська мораль, природній темперамент наклалися, переплелися й визначили еротичні обличчя українця й українки.

Як відомо, світом керують любов і голод. На прикладі того, як задовольняються ці два основні людські інстинкти, найяскравіше видно дотикання природи та культури. Їсти, бо голодний — це природа. Їсти з миски — то вже культура. І навіть підстелити газет­ку — то теж прояв культури (хтось назве її низькою). Задовольняти нездоланний інстинкт продовження роду — то природа. Кохатися з тим (тією), до кого серце лежить — окультурене задоволення природного інстинкту. «Хоч хліб із водою, аби, милий, з тобою». Не­дарма давня мудрість мало не кожного народу схвалює вибірковість у задоволенні цих двох могутніх інстинктів: краще голодувати, ніж їсти перше-ліпше, краще будь сам, ніж разом бозна з ким.

На початку «перебудови» безіменна радянська жінка здобула мало не світову славу тим, що на модному в ті часи телемості зі Сполученими Штатами твердо заявила, що «в СССР секса нет». Звичайно, та жінка не мала на увазі, ніби в СРСР відсутні інтимні стосунки як такі. Вона, мабуть, хотіла сказати, що в Радянському Союзі немає порнографії, проституції, статевих збочень тощо, себто всіх явищ, які радянський офіціоз таврував як ганебні. Одначе слова тієї жінки стали сприйматися ширше, масштабніше. Справді, якщо судити про радянську дійсність за сукупністю зовнішніх ознак, могло скластися враження, що в СРСР статеві стосунки якщо не відсутні, то зведені до мінімуму, необхідного для продовження роду. В аптеках не було елементарних засобів контрацепції. Дітей у містах України народжувалось небагато, та й на селі багатодітні сім’ї ставали рідкістю.

Статеве питання в СРСР належало до сором’язливо за­мов­чуваних, його можна було порівняти з єврейським: та сама спроба обійти