Читати книгу - "Дарксіті"

квартири і зачепив ключі на гвіздок. Роззувся і зняв куртку. Тіло скувала неймовірна втома. Останнім часом я працював весь вільний час. У моїй голові поселилась божевільна надія, і хотілось назбирати якомога більше грошей для її здійснення.

На кухні я жадібно припав до пляшки із водою. Потім стомлено почимчикував у крихітну вітальню і звалився на диван. У спальні я не міг спати — там на ліжку, під капельницею, лежав Раґнар. Найживучіший бандит у Дарксіті.

Від Раґнара

Я прокинувся. І не розумів зовсім нічого. Щойно нічого не існувало, панувала вічна і безкінечна темрява, а тепер — ось він я. О-ох… Тіло — це зло. Нічого доброго від нього не чекай. Воно болітиме. Воно не слухатиметься тебе. Воно підводитиме, але, блять, якого хера у мене досі є тіло??

Я спробував розплющити очі і дещо побачив. Кімната. Наді мною якась стеля. Я на ліжку, а до руки під’єднана капельниця. Якась добра душа врятувала мене від безкінечної чорної вічності. Нахріна??

У голову почали вриватись спогади. Немов навала якихось кочівників, що раптом прориває ворота мирного замку. Убивці. Воїни містера Драка. «Міранда Шут» — знищена. Остін…

У грудях щось заболіло. Остін — я убив його. Застрелив із власного магнума. Джо! Джо загинув захищаючи мене. Немов вірний пес. Такого собаки не мав жоден хлопчик у світі — він закрив мене своїм тілом, і, помираючи, стиснув руки на шиї останнього воїна Драка. Той так і не зміг розчепити лапи мерця. А я встиг зв’язатись із Полом.

Не знаю чому я так вперто чіплявся за життя. Мені варто було здохнути у тому підвалі. А що тепер? Хтось мене врятував і тепер ризикує своїм життям.

Я важко зітхнув і відчув біль у всьому тілі. Скільки куль мене продірявило? Зненацька до мене підійшла якась жінка. Низенька, товста і некрасива. Вона щось пролепетала на іспанській мові.

— Сі, сі, я живий, — відкрив я рот і на диво чітко зміг вимовити ці слова.

Жінка вражено захитала головою і щось перевірила на капельниці. Потім відійшла і я почув ім’я:

— Пол, Пол.

Пол врятував мене. Як йому це вдалось? Як він взагалі відважився забрати моє тіло?

Із простору виринув мій улюблений таксист. Я спробував йому посміхнутись, але, мабуть, це виглядало більше страхітливо, ніж привітно.

— Здоров, Пол.

— Раґнар, — кивнув він мені. — Як почуваєшся?

— Кепсько… Не хотілось оживати.

— Вибач. Ніколи не пізно вернутись на той світ, — спокійно пожартував Пол. У нас із ним була однакова манера гумору.

— Добре сказано. Як ти мене врятував?

— Не питай, — видихнув мужик і присів на щось поруч — я не бачив куди, тому що не міг повернути голову.

— Я тягнув тебе цілу вічність. Спочатку я зайшов у підвал, щоб перевірити чи ти мертвий. Але ти, на жаль, був живим. Тоді я почав тебе тягнути. Уявляєш, наскільки це була безнадійна затія?

— Уявляю…

— Тим не менше мені вдалось дотягнути тебе до найпершої машини, котра стояла біля входу.

— Машина Джо.

— Напевно. Двері були відкриті. Я знайшов ключ і виїхав на ній до таксі, попутно розбивши її до іншої машини і стіни, тому що там було надто вузько, щоб виїжджати. Потім я якимось чудом переклав тебе у своє таксі і привіз сюди. Якийсь бомж на вулиці за невелику плату погодився допомогти затягнути тебе у квартиру. А я постійно думав, що буде якщо ти умреш у мене на ліжку.

— А медсестра?

— Амі? Вона живе по сусідству. Вони не медсестра — прибиральниця, але колись провчилась рік на медичному у себе на батьківщині… Вона сказала, що зашила твої рани, але кулі вона не уміє діставати. Тому… будемо сподіватись, що всі кулі пройшли на виліт.

Я спробував ковтнути слину, але у роті пересохло:

— Дай води…

Пол підвівся і приніс мені склянку із трубочкою. Я довго пив. За цей час я буквально відчув, як моя голова починає прояснюватись. Дещо ставало на свої місця… Отже, всі мертві, один я живий. Це майже хороші новини. Якщо ніякий слід не веде до оселі Пола — то я навіть маю всі шанси оклигати і вижити. Якщо люди Драка прийдуть сюди… Якби знали, то уже би прийшли. Отже, єдине що мені зараз потрібне — це набиратися сил.

Не знаю, чому, але я був упевнений у тому, що видужаю.

— Пол, ти забрав якусь зброю?

— Ні. Не було можливості. Чесно кажучи, не подумав. А що?

— У принципі, нічого. Дякую, тепер я перед тобою у вічному боргу.