Читати книгу - "Промінь"

інтересах теж, — Денис відчув, як його руки стягують за спиною ганчір’яним поясом… чи краваткою?

— У нас попереду двадцять днів роботи! — він усе ще виривався. — Ти що робиш, ми ж команда!

— Ми не команда, поки підозрюємо одне одного.

— Славік, — Денис змусив себе заспокоїтися й розслабити руки. — Не дурій. Відпусти, я тебе не підозрюю.

— Я тебе теж — п-поки що.

— Відпусти мене, дурню!

Славік заткнув йому рот рукавом його ж власної сорочки. Денис закашлявся, засмикався від блювотного рефлексу; Славік згріб його, як кошеня, і потяг геть із кімнати.

* * *

— Заходь, не соромся, — Славік стояв у Еллі за спиною, не торкаючись її, але й не дозволяючи відступити від дверей. Еллі здивовано оглянула офіс, зустрілася поглядом спершу з Марго, яка сиділа за столом під голограмою. Потім з Денисом — біля стіни, руки заведені назад і прив’язані до батареї, рот заклеєний білим медичним пластиром.

Лице в Еллі перемінилося:

— Ти шизонувся, тварюко. Тобі це так не минеться.

Гидливо відсунувшись від Славіка, вона зайшла в кімнату. Славік увійшов за нею, і двері автоматично зачинилися за його спиною.

— Ми вирішуємо просте питання: хто тут п-пацюк, — Славік вказав Еллі на її місце біля стола. — Я заздалегідь попросив пробачення за деякий екстрім… Еллі, ти впливала на «Промінь» наодинці, без нас?

— Ні, — Еллі не спішила сідати, уважно розглядала Славіка. Той походжав по кімнаті, заклавши руки за спину, м’яко, граційно, наче звір у савані. — Ні, — повторила Еллі з натиском, — Авжеж ні, як би я могла?!

— Поклади на стіл свій телефон, б-будь ласка.

— Нащо?!

— Тому що телефони Дениса й М-марго я вже переглянув і нічого особливого не знайшов… Твоя черга.

Еллі криво посміхнулася:

— Ще чого? Смоли гарячої? Біля жердини станцювати?

— Ти ж р-розумієш, — сказав Славік, — тобі нікуди тікати. Ми самі в цьому котеджі. Ніхто не допоможе. Замки на дверях смішні. Я сильніший за кожного з вас, і навіть усіх трьох, разом узятих. Тому домовмося по-доброму?

— На, — Еллі вийняла з кишені телефон, зробила крок… щосили жбурнула ним об стіну: — Вдавися!

Вона кинулася до дверей, і ті ледве встигли роз’їхатися перед нею. Вона втікала і її кроки віддалялися по коридору. Славік кинувся було навздогін…

Зупинився й підняв апарат. На його обличчі проявився спершу подив, а потім хижа радість:

— От же ж розробники, от же ж майстри проекту «Промінь»… Ні т-тріщинки. І не запаролений. Круто, кру…

Він замовк. Поморгав, дивлячись на екран. Ніздрі в нього роздималися.

— Що там? — не витримала Марго.

— Х-хтось із вас читає китайською? — Славік очікувально подивився на Дениса. Той демонстративно відвернувся.

— У неї інтерфейс китайською?! — Марго підскочила на стільці.

— П-пацюк попався, — глухо пробурмотів Славік.

Він запхнув телефон Еллі в нагрудну кишеню своєї картатої сорочки і, ступаючи як мисливець, вийшов із залу-офісу. Зачинилися автоматичні двері.

Денис втупився в Марго. Видав невиразний звук, серію звуків, хоча краї пластиру болісно стягували шкіру: «Звільни мене, швидко!»

Марго сиділа, не рухаючись з місця. Дивилася на Дениса з жалем, але загалом спокійно:

— Чого ти смикаєшся? Він усе правильно робить. Чому в неї телефон китайською? Ти знав про це?

Денис рвонувся кілька разів і обм’як. Треба було заощаджувати сили — він не дуже уявляв, для чого саме. За ними спостерігають організатори проекту; якщо Славік остаточно злетить з різьби — його, напевно, зупинять? Хтось з’явиться ззовні? І, ймовірно, це означатиме крах проекту «Промінь», і особистий Денисів неуспіх… і він ніколи не вернеться додому?!

Він знову замукав, звертаючись до Марго. Та з жалем похитала головою:

— Ні. Я хочу, щоб Ігоря вилікували. Сиди.

Вона підняла очі і втупилася в голограму: космічний корабель у глибокому космосі. Денис зціпив зуби, повільно вдихнув і видихнув. І ще раз. І ще. Не панікувати. Погано, що в нього така гостра реакція на насильство. Людина повинна, просто зобов’язана зберігати внутрішню волю, навіть якщо руки зв’язані. Я вільний, сказав собі Денис…

І збрехав.

Ніхто не вільний. Хімічні сполуки в мозку визначають його почуття, мотузка, якою зв’язані руки, визначає його можливості. Усе його життя підкоряється єдиному сенсу — він прагне повернутися додому, і цей сенс нав’язаний йому ззовні. Його посадили, як хом’яка, у вузький жолоб, на дальньому кінці повісили приманку, і хом’як вільно вибрав долю — пробиратися по жолобу вперед, де чекає, можливо, вихід… або нова пастка.

— Ти в порядку? — запитала Марго. — Якби ти не виривався як скажений, Славік би тебе не зв’язував.

Не зважаючи на неї, Денис дивився на голографічні зірки. Там повна тиша, крижаний холод; десь там батьківщина всієї матерії, коли в точці без часу, без маси й температури, без тиску, без нічого — стався чомусь вибух, і почалося. Гравітація і взаємодія мас, викривлення простору й часу, і, можливо, десь в іншому світі інший Денис заходить додому з Джекі на повідку, й веде її мити лапи, а мама заглядає у ванну й нічого не каже — дивиться на них обох і всміхається. По будинку бігають з вереском двійнята, тато заливає клавіатуру солодким чаєм…

Почулися важкі кроки. Роз’їхалися половинки автоматичних дверей; сталося саме те, чого Денис боявся: Славік скрутив Еллі. Вона була велика й сильна дівчина, і пручалася шалено, але проти Славіка з його м’язовою масою в неї все ж не було шансів.

Денис напружив усі мускули. Вирватися він не міг, говорити теж. Треба було зібратися й чекати моменту — якого, він поки що не знав.

Випустивши руку Еллі, Славік підштовхнув дівчину до стола:

— Ш-швидко.

Еллі подарувала йому погляд королеви на ешафоті. Розтираючи зап’ястя, взяла зі стола свій телефон. Зневажлива байдужність на її