Читати книгу - "Річки Лондона"

166
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 38 39 40 ... 110
Перейти на сторінку:

Найтінґейл здивовано подивився на мене.

— Латинською це означає «світло», — сказав він. — Невже в школі латини не вчать?

— Ні, в нашій школі її не викладали.

— Не страшно, — сказав Найтінґейл. — Я можу тебе її навчити.

«Оце так пощастило», — подумав я.

— А чому саме латинська? — спитав я. — Чому не скористатися англійською, або не вигадати власні слова?

— Lux — закляття, яке ти щойно робив — є тим, що ми звемо формою, — сказав Найтінґейл. — Кожна з базових форм, яким ти навчишся, має власну назву: Lux, Impello, Scindere, тощо. Коли доведеш їх до автоматизму, зможеш комбінувати їх, створюючи складні закляття; так само, як складаєш зі слів речення.

— Це як ноти? — спитав я.

Найтінґейл усміхнувся.

— Саме так, як ноти, — сказав він.

— То чому б не користатися нотами?

— Тому що в головній бібліотеці є тисячі книг про те, як робити магію, і всі вони користуються стандартними латинськими формами.

— Напевно, це Сер Ісак вигадав? — спитав я.

— Вперше форми описані в «Principia Artes Magicis», — сказав Найтінґейл. — Але впродовж років були зміни.

— А хто робив ці зміни?

— Ті, кому завжди кортить поекспериментувати, — сказав Найтінґейл. — Такі, як ти, Пітере.

Отже, як і решта інтелектуалів сімнадцятого сторіччя, Ньютон писав на латині, бо це була міжнародна мова науки, філософії та, як я дізнався пізніше, дорогої порнографії. Я спитав, чи не існує перекладів.

— «Artes Magicis» не перекладали, — сказав Найтінґейл.

— Бо не можна простолюду магії вчитися, так?

— Так, — сказав Найтінґейл.

— Дайте-но вгадаю, — сказав я. — У тих книжках, там не тільки форми, там усе написано латиною?

— За винятком того, що написано грецькою або арабською, — сказав Найтінґейл.

— А скільки часу потрібно для вивчення всіх форм? — спитав я.

— Десять років, — сказав Найтінґейл. — Якщо не зволікатимеш.

— Тоді я починаю тренуватися негайно.

— Дві години потренуйся й досить, — сказав Найтінґейл. — Потім не займайся магією щонайменше шість годин.

— Мене це не втомлює, — сказав я. — Я можу весь день це робити.

— Якщо переборщиш, будуть наслідки, — сказав Найтінґейл.

Мені це не сподобалося.

— Які наслідки?

— Напади, крововиливи в мозку, аневризми…

— А як зрозуміти, що вже переборщив?

— Якщо вже почалися напади, крововиливи та аневризми, — сказав Найтінґейл.

Я згадав зморщений, схожий на цвітну капусту мозок Брендона Купертауна та слова доктора Валіда: «Ось це мозок після впливу магії».

— Дякую за попередження, — сказав я.

— Дві години, — сказав Найтінґейл з порога. — А потім чекаю на тебе в кабінеті — займемося латиною.

Я зачекав, доки він пішов, а потім розкрив долоню й прошепотів: «Lux!»

Цього разу світло сфери було м'яке, а тепла було не більше, ніж від сонячного світла.

«Трясця! — подумав я. — Я чаклувати вмію!»

Розділ 6
Каретня

Вдень, якщо я не був у лабораторії, не навчався і не пішов гуляти, моїм завданням було прислухатися до дзвоника вхідних дверей на випадок, якщо хтось прийде. Це траплялося так рідко, що першого разу я цілу хвилину не міг второпати, що то дзеленчить.

Виявилося, що то прийшла Беверлі Брук, вдягнута в яскравий блакитний пуховик з піднятим капюшоном.

— А ти не поспішав, — сказала вона. — Я мало не задубіла тут.

Я сказав, що вона може зайти, але вона знітилася й сказала, що не може.

— Мама каже, що не можна, що тут недружньо до таких, як ми.

— Недружньо?

— Тут наче чарівне силове поле, абощо, — сказала Беверлі.

Я подумав, що це логічно. Принаймні, це пояснює недбалість Найтінґейла щодо охорони.

— То чому ти тут?

— Ну, — сказала Беверлі, — коли мама-річка і тато-річка дуже сильно кохають одне одного…

— Дуже смішно.

— Мама каже, що в університетській лікарні відбуваються дивні речі, які ти маєш перевірити.

— Які ще дивні речі?

— Вона каже, що це в новинах показали.

— У нас немає телевізора, — сказав я.

— Навіть дешевого?

— Взагалі ніякого телевізора, — сказав я.

— Жорстоко, — сказала Беверлі. — То ти йдеш чи ні?

— Піду спитаю, що скаже інспектор, — відповів я.

Найтінґейла я знайшов у бібліотеці — він щось писав, і я запідозрив, що це

1 ... 38 39 40 ... 110
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Річки Лондона», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Річки Лондона"