Читати книгу - "Донор для небіжчика"

Наступної миті він попрямував швидкими упевненими кроками в коридор, звільнив вхідні двері від герметизуючих смужок паперу і вислизнув із квартири.

Ключ від замка залишився під килимком.

Герман повернувся через сорок хвилин.

Раптом задзвонив телефон. У нічній тиші трелі здавалися оглушливими. Герман чортихнувся.

Потім здивовано глянув на годинник: 01:17.

Колишній бос і друг вирішили зробити милість особисто побалакати? Чи…

Телефон загримів знову.

Прокляття!

Герман кілька секунд вагався — знімати трубку чи ні? Щось підказувало…

Поки він роздумував, телефон подав голос іще двічі. Нарешті до Германа дійшло, що короткі інтервали між сигналами означають міжміський зв’язок.

Він зняв трубку.

— Алло? Як ви мене чуєте? — пролунав із динаміка жіночий голос. — Зараз будете розмовляти з Канадою.

Герман відчув одночасно й полегшення, й досаду — батько чи мати (все правильно, зараз там практично обідній час)… Як невчасно! Краще, щоб це була мати…

— Алло! Германе!.. — як на зло, зв’язок був бездоганний. Усе-таки батько.

Щоб імітувати поганий зв’язок він відвів мікрофон подалі від рота, перевернувши трубку майже на сто вісімдесят градусів по вертикалі, залишаючи динамік притиснутим до вуха.

— Привіт, тату…

Батько секунду мовчав.

— Що з твоїм голосом? — його тон був не просто підозрілим. Здавалося, він намагався розгледіти Германа.

— Телефон барахлить.

— Телефон? — від батька ніколи не можна було так просто відкрутитись. — Отже, телефон? — і зненацька вибухнув: — Припиніть мені гратись, я вам не хлопчак! По-вашому, я не здатний відрізнити голос власного сина від… Покличте Германа! І взагалі, хто ви такий?

Кілька секунд Герман мовчки міркував.

— Негайно покличте Германа! І не починайте переконувати, що я набрав неправильний номер!

Герман уже жалкував, що взагалі доторкнувся до телефону — він не очікував такого повороту дій.

— Я хотів би вас попередити, молодий чоловіче… чи не знаю, який ви там… що ваша присутність у домі мого сина в такий пізній час… котра там у вас? — близько першої ночі? — мені дуже не подобається! Поясніть, де Герман і що ви там робите! Врахуйте, я прямо зараз можу зв’язатися з деким у Львові, щоб перевірити, що там коїться! Ви зрозуміли мене?

Найгірше те, що старий справді міг це зробити. Однак, поки батько виголошував свою тираду, Герман зібрався з думками (точніше, відчув крижану байдужість до того, що відбувається), і погроза старого, його ні трошки не схвилювала.

— Послухайте, для чого вся ця паніка? — холодно посміхаючись, мовив він прямо в трубку, уже приведену в нормальне положення. — Герман зараз просто у відрядженні у справах компанії, ось і все. А перед від’їздом попросив мене доглянути за його квартирою… Шкодую, що він забув вас про це попередити.

Старий якийсь час мовчав.

— А ви, вибачте… хто?

— Друг.

— Ах, ось як… друг, — Герман нарешті зрозумів тон батька…

«Він вважає мене гомиком!»

Якщо батько раніше тільки підозрював, то тепер — із цього моменту — знає сексуальні нахили свого сина.

Приводом для цих безглуздих підозр послужила різка зміна в поведінці Германа після поїздки в Ригу в шістнадцять років (батько, очевидно, здогадався, що з ним за той тижневий проміжок часу — безконтрольний проміжок — щось трапилось). Після того він різко припинив зустрічатися з дівчатками (й уникав розмов на ці теми), сидів удома або проводив час винятково у чоловічому товаристві, найчастіше з Алексом.

Зараз Герман готовий був побитися об заклад, що старий уже тоді намагався вловити в його поведінці якусь манірність і характерні для «голубих» манери.

Батько напевне думав, що упустив щось важливе в минулому, коли так і не зміг зрозуміти свого сина до кінця. А зараз він вважав, що знайшов докази давнім підозрам (коли він вимовив «Ах, ось як… друг…» — у його інтонації пролунало якесь гірке торжество і образа. Нарешті він застукав коханця Германа вночі у його квартирі.

Зараз ця ситуація могла Германа лише розважити: старий щиро вважав, що гомосексуалізм — найгірше, що може трапитися з його сином.

— І коли ж він повернеться? — запитав батько здавленим голосом, у якому чітко звучали нотки ворожості і бридливості.

— Поки що точно не відомо. Це буде залежати від того, як складуться обставини на місці…

— У якому він місті? — різко перебив старий.

— Е… у Києві.

— Герман не залишав номер тамтешнього телефону?

— На жаль, ні.