Читати книгу - "Фатальна помилка"

169
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 38 39 40 ... 106
Перейти на сторінку:

— Та він зараз комусь із нас життя врятував… Можливо, навіть мені.

Козаки схвально загули.

— Будьмо ж знайомі! — і козацький ватажок простягнув чорнявому руку. — Звати мене Якимом Сомком[23], а це хлопці мої вірні.

Чорнявий відповів коротко:

— Тиміш.

Потім щось швидко забелькотав, однак ніхто нічого не зрозумів, лише один з козаків мовив непевно:

— Начебто валаською говорить…

— А польську знаєш?

— Польську знаю, валаську краще… тобто, легше. Мені легше, — мовив чорнявий польською.

— Отже, хто ти є, Тимоше?

— Я — син купця з Цецори[24]. Мій батько Ярмола торгував усім — від тканин до зброї. Тому я з дитинства вчив… вивчав зброю та вмію з нею… як це кажуть… о — поводитися зі зброєю! Коли татари напали якось на Цецору, мене й мою сестру забрали в ясир.

— Це коли ж таке сталося? — вирішив уточнити один з козаків.

— Давно, — відповів Тиміш не замислюючись. — Я був маленьким, сестра теж маленькою. Того разу козаки теж відбили обоз у бусурманів, як-от ви зараз. Проте нас із сестрою назад в Цецору не повернули, а розлучили: один… як це називають: ксьондз — але не ксьондз?

— Може, священик? — припустив хтось.

— Так, священик! — радо кивнув чорнявий. — Отже, якийсь священик прилаштував нас у різні родини.

— Навіщо?

— Ми з сестрою думали, що батька нашого татари вбили, а все наше майно розграбували і спалили — куди ж повертатися?! Отак сестра і потрапила в Московію в дім купця Дєділова. Мене ж довго не могли прилаштувати. Де я тільки не жив, чому тільки не навчався!.. Моїм названим батьком був то рибалка, то кушнір, то чередник… Я навіть в одного попа жив. Не в того, який нами з сестрою попервах опікувався — в іншого, так… Коли ж виріс, то влаштувався охоронцем до Каміла. Одного разу ми розговорилися, я розповів, що походжу із Цецори. Як виявилося, Каміл теж! А потім ще виявилося, що Каміл — мій брат двоюрідний. Наші батьки — дуже заможні купці, брати рідні, отак. І нашу сім’ю в Цецорі не винищили остаточно, як ми з сестрою думали — ні-ні!.. З’ясувавши це, ми з двоюрідним братом вирушили додому. Але зустрітися з батьком так і не довелося: знов на нас татари напали й усе розграбували, коней наших забрали. І от навіть братика мого двоюрідного Каміла вбили!!!

Чорнявий важко зітхнув і додав з приреченим виглядом:

— Мабуть, мені від народження судилося бути татарським бранцем. Як це називається… Так, згадав: мені пороблено! Не треба було на вмовляння Каміла піддаватися й додому поспішати. Тепер виходить, що свою злу долю я на всіх близьких переклав і всю свою родину занапастив. Одна тільки сестра в Московії лишилася — оце відтепер і є вся моя рідня.

Уважно дослухавши розповідь Тимоша, ватажок запитав:

– І куди ж ти тепер збираєшся йти?

— Не знаю, — розчаровано смикнув плечем Тиміш. — Батько мертвий, брат мертвий, майно розграбоване, грошей немає… Піду, напевно, шукати нового господаря. Грошей зберу, сестру з Московії до себе жити перетягну.

Яким Сомко уважно вислухав Тимоша і ще деякий час мовчки крутив довгого вуса, перш ніж запитати:

— Послухай-но, Тимоше, як ти володієш зброєю, ми всі бачили. А от як у сідлі тримаєшся — не бачив ніхто.

— Можу в сідлі, можу й без сідла. Готовий показати, якщо хтось бажає подивитися, — відповів чорнявий.

Один з козаків привів норовистого татарського огиря. Тварина брикалася, гризла мотузку, яку вбитий нині господар коня використовував замість вуздечки. Але Тиміш, анітрохи не бентежачись, підійшов до огиря і щось шепнув йому у самісіньке вухо. Кінь миттю встав, як укопаний. Чорнявий легко застрибнув огиреві на спину й одразу ж погнав його галопом. Від’їхавши досить далеко — розвернувся, помчав назад, а потім…

А потім як їхав, так і зник! Тобто татарський кінь продовжував летіти галопом, тільки от вершника на його спині не було!!! Так тривало дуже недовго, буквально кілька миттєвостей, протягом яких козаки безуспішно намагалися розгледіти, куди ж подівся незнайомець. Після чого Тиміш з’явився на коні настільки ж раптово, як перед цим зник.

— Послухай-но, Тимофію Ярмоловичу, а ти часом не химородник[25]? — обережно запитав ватажок. На це чорнявий красень лише розсміявся й запевнив:

— Ні. Я — звичайна собі людина, просто багато чого навчений.

— Ну, припустімо… А віри ти якої — православної чи?..

— Так, я православний.

1 ... 38 39 40 ... 106
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фатальна помилка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фатальна помилка"