Читати книгу - "Загальні засади призначення покарання за кримінальним законодавством України"

значущими для призначення покарання, аналіз судової практики свідчить про недостатню увагу, поверхове ставлення судів до реалізації цієї загальної засади, на що неодноразово зверталася увага в постановах Пленуму Верховного Суду України, узагальненнях судової практики, які здійснювалися Верховним Судом України[284]. Оцінка вироків у 345 кримінальних справах, що розглядалися Верховним Судом України та судами м. Луганська, дає змогу говорити, що в середньому у вироку наводиться не більше 3–4 обставин, які характеризують особу винного. Як правило, у вироках при обранні міри покарання суди першої інстанції обмежуються лише посиланням на те, що особа щиро розкаялася, визнала вину, сприяла розкриттю злочину — 37 %; на характеристику винного на виробництві та в побуті — 25 %; дані про судимість або їх відсутність — 31 %; відомості про відшкодування збитку — 30 %; дані про наявність неповнолітніх дітей — 15 %; про вік винного — 9 %. Аналіз матеріалів, що наводяться, свідчить про недостатнє врахування судами обставин, які характеризують стан здоров’я членів сім’ї (батьків, дружини, дітей, які потребують постійного догляду), вид співучасті, стан алкогольного сп’яніння винного. Суд, індивідуалізуючи покарання, також у багатьох випадках не враховує ту обставину, що новий злочин вчинено винним у період відбування покарання або в період іспитового строку. Суди здебільшого необґрунтовано застосовують ст. 75 КК України. Так, невідповідність призначеної міри покарання особливостям особи винного було визнано Апеляційним судом, яким скасовано вирок суду першої інстанції щодо Р., засудженого за ч. 3 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі зі звільненням на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з іспитовим строком на 2 роки. Підставою скасування вироку було те, що Р. раніше неодноразово був судимий, після звільнення з місць позбавлення волі на шлях виправлення не став і менше ніж через півроку після відбуття покарання знову вчинив злочин[285].

Серйозною негативною характеристикою особи є вчинення злочину протягом іспитового строку, призначеного відповідно до ст. 75 КК України. Саме тому Пленум Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 р. "Про практику призначення судами кримінального покарання" справедливо рекомендував судам не застосовувати повторно до таких осіб звільнення від відбування покарання з випробуванням під час справи про новий злочин”[286]. Обґрунтованою видається також рекомендація судам не застосовувати до таких осіб більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, оскільки вчинення ними злочину в період відбування покарання, як правило, негативно характеризує цих осіб і не може свідчити про істотне зниження ступеня їх суспільної небезпечності. У зв’язку з цим уявляється доцільним доповнити абз. 4 п. 10 цієї постанови, виклавши його таким чином: "Виходячи з того, що відповідно до ч. 2 ст. 75, ч. 3 ст. 78 КК вчинення протягом іспитового строку нового злочину є підставою для направлення засудженого для відбування призначеного покарання, рекомендувати судам не застосовувати повторно до таких осіб звільнення від відбування покарання з випробуванням під час розгляду справи про новий злочин, та не застосовувати до таких осіб більш м’якого покарання, ніж передбачено законом".

Аналіз судової практики дає підставу говорити про недостатню увагу судів до дослідження психічного стану винного, його психологічних особливостей. Водночас у Постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 р. "Про практику призначення судами кримінального покарання" як і в раніше чинних постановах Пленуму з цих питань не надається яких-небудь роз’яснень щодо врахування психічних і психологічних особливостей винного. Ще в 1980-х роках на це звертала увагу Н.С. Лейкіна, яка зазначала, що "у суддів немає чіткого уявлення про те, якою мірою психологія конкретного злочинця повинна враховуватися при вирішенні питання про покарання"[287]. Проте врахування психологічних особливостей винної особи при призначенні покарання є вагомою складовою оцінки особистих ознак конкретного винного: темпераменту, віху, статі й інших природних властивостей, що впливають на поведінку.

Правильно писав відомий психолог С.Л. Рубинштейн, що у формуванні особи істотну роль відіграють психологічні властивості людини. На його думку, "будучи зумовлені зовнішньою дією, психологічні процеси зумовлюють поведінку, опосередковуючи залежність поведінки від об'єктивних умов"[288].

Психологічна характеристика особи складається з динамічних тенденцій — потреб і мотивів, установок, ціннісних орієнтацій і відносин особи; можливостей, що реалізуються за допомогою задатків, здібностей, обдарованостей, інтелекту, а також характеру та самопізнання[289]. Саме тому при призначенні покарання важливим завданням суду є оцінка й урахування таких особистих ознак, що дозволить сформувати уявлення про психологічну характеристику особи винного, визначитися з випадковістю або закономірністю вчинення ним злочину, установити причини вчиненого