Читати книгу - "Томек у країні кенгуру"

Томек приєднався до своїх товаришів, які забажали привітати австралійців у їхньому таборі. Йому хотілося ближче придивитись до чудових австралійських мисливців, від зіркого погляду яких не сховається навіть найменше створіння, що живе в пустельному степу.

Спочатку всі тубільці здавалися Томекові подібними один до одного, як дві краплі води. Їхні землисто-чорні тіла вкривали широкі шрами примітивного татуювання. Вони були розмальовані білими смугами на знак готовності до боротьби й полювання. У них були майже однакові й дещо видовжені голови, вкриті чорним, блискучим, густим волоссям, вузькі носи, широкі ніздрі, маленькі очі й м’ясисті губи. Весь одяг тубільців складався з в’язок сухої трави на шнурках, якими були обв’язані стегна. Мисливці були озброєні довгими списами, бумерангами та щитами. Вигляд мали войовничий і дикий, незважаючи на приязні посмішки, що з’являлися на їх обличчях під час зустрічі з білими.

Разом із тубільними мисливцями прийшло кілька літніх жінок, які, згідно з прийнятим серед тубільців звичаєм, заходилися влаштовувати курені та готувати Іду. Аби задобрити тубільців, Вільмовський подарував їм двох баранів, багато консервів і сухарі. Виявилося, що тубільці чудово почувають себе в недоступному для людини місці. Відомим тільки їм способом швидко знайшли відповідне місце, де викопали не дуже глибоку яму, в якій відразу з’явилася вода[42].

Ватажок тубільців повідомив білих мисливців, що він уже розіслав слідопитів на пошуки великого стада кенгуру. Він сподівався, що вони повернуться з повідомленням ще до заходу сонця.

Решту дня Томек провів серед австралійців. Деякі з них знали вже про нього з розповідей розвідників, з якими він зустрічався на фермі Кларка. Тому він легко зав’язував нові знайомства. Під час бенкету чарівниці показали танок, який відтворював полювання на кенгуру. За їхніми віруваннями, танок цей мав задобрити «духа» полювання, який радів, бачачи спритність людини, і за це слав їм стада жирних тварин. Звичайно, не обійшлося без показу мисливської вправності. Томек стріляв у ціль зі штуцера, а австралійці кидали бумеранги й списи. Томек дуже дивувався, бачачи незвичайну силу та спритність цих, на перший погляд, слабких чоловіків. Їхні тонкі руки з разючою влучністю на великій відстані попадали в ціль важкими списами та бумерангами; на своїх ногах, здавалось, зовсім позбавлених литок, вони могли бігти з вітром навипередки. Час непомітно сплив, і сонце схилилось до вечора. Як і передбачав ватажок тубільців, розвідники повернулись ще до заходу сонця. За їх повідомленням, на відстані кількох годин ходу, на північний схід від табору, поблизу невеликого джерельця паслось велике стадо кенгуру; отже, не було підстав хвилюватися, що вони швидко змінять місце жирування.

Вільмовський негайно скликав нараду, щоб обміркувати план полювання. Ущелина-пастка, куди вони мали намір загнати кенгуру, була розташована в ланцюгу скелястих пагорбів, що простягалися з півночі на південь. На захід від пагорбів розкинулась мертва, безводна пустеля. Там кенгуру не могли шукати порятунку від облави, тому досить було оточити їх лише з трьох боків: з півдня, сходу та півночі, а тоді погнати їх у напрямку ущелини.

За порадою Бентлі, один загін тубільців на чолі з Вільмовським повинен був, розтягнувшись довгою низкою, перепинити шлях кенгуру на південь. Решту верхівців і піших тубільців було поділено на два загони. Один із них під орудою Бентлі повинен був широкою дугою зі сходу на північ оточити місце жирування кенгуру й погнати їх у південному напрямку, тимчасом як другий загін на чолі зі Смугою мав замкнути кільце облави зі сходу. Таким чином, звіролови, поступово звужуючи його, повинні були загнати кенгуру до ущелини.

Томека, на його задоволення, було приєднано до загону Бентлі. Цьому загонові випав найдовший шлях, і він повинен був першим розпочати облаву. Тому загін вирушив у дорогу відразу після півночі, щоб на світанку опинитись у визначеному місці. До загону входило дванадцять верхівців і кільканадцять піших тубільців.

На чолі загону їхало двоє слідопитів, услід за якими рухались верхи Бентлі й Томек. Ніч була напрочуд ясна. На чистому небі, всіяному зірками, яскраво палав Південний Хрест. Величезний диск місяця заливав увесь степ сріблястим сяйвом.

— Чи не надто повільно їдемо? — запитав Томек, якому кортіло якнайшвидше опинитися у визначеному місці.

— Ми повинні їхати повільно, щоб не втомити передчасно коней, — відповів Бентлі. — Попереду в нас іще довга дорога. На початок облави наші коні повинні бути в якнайкращій формі.

— Скажіть, будь ласка, чи кенгуру можуть прорвати кільце облави?

— Це залежить від нас і нашої спритності. Відчувши небезпеку, кенгуру мчать, як вітер. Звичайно вони скачуть на відстань біля трьох метрів, але в стані страху роблять стрибки на десять, а то й більше метрів.

— А що ми робитимемо під час облави?

— Те, що завжди роблять у таких випадках, — пояснив Бентлі. — Здійматимемо якомога більший галас…

Після кількагодинної їзди вони побачили на тлі ясного неба пасмо пагорбів. Незабаром провідники, які їхали попереду, зупинили коней. Вони повідомили, що, за їхніми розрахунками, стадо кенгуру вже лишилося позаду. Бентлі наказав стати на відпочинок. Стриножених коней пустили пастися. Мисливці посідали на землю, щоб підкріпитися й відпочити перед полюванням.

Томек не міг дочекатися ранку. Бентлі вмовляв його трохи поспати, проте Томек, як не намагався, так і не зміг заснути. Адже він уперше мав взяти участь у великому полюванні на диких тварин. Ніяк не міг побороти хвилювання, а крім того, його дратувала поведінка Бентлі, який, присівши на землю, спокійнісінько палив люльку й вів із тубільцями розмову про свято, яке називав «корроборі».

З їхньої розмови можна було зрозуміти, що під час цього свята тубільці приймали хлопців у коло чоловіків. Це було пов’язане з численними таємничими обрядами, під час яких юнакові вибивали зуба, ліве верхнє ікло на знак того, що він став дорослим. В урочистостях брали участь лише чоловіки, які бенкетували, танцювали й влаштовували ігри.

«Дивна людина цей Бентлі, — роздратовано думав Томек. — Саме зараз, перед початком полювання, він надумав вести розмову про пісні й танці!»Томек повернувся до Бентлі спиною й нетерпляче дивився