Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 3"

що кожний робітник працює не менш, ніж у трьох місцях.

Френклін заперечливо хитнув головою.

— Це буде проти волі людей.

— Так, проти волі. За останні двадцять п’ять років національний прибуток зріс на п’ятдесят відсотків, це при тому, що ми працювали нормальну кількість годин. А тепер ми працюватимемо сім днів на тиждень по чотирнадцять годин на добу. І ніхто не зможе відмовитися. Уявіть собі різке падіння цін, мільйони звільнених з роботи, люди стають власниками свого часу, та не знають, на що його витратити. Справжній вільний час, але вже не той, що ми мали на покупки. — Він глянув на Френкліна через плече. — Ну то що, докторе, ви приєднуєтесь до мене?

Френклін замислився. За півмилі звідси, за п’ятиповерховим патологічним корпусом клініки, виднівся гігантський випромінювач, на фермах якого повзали робітники. Жодна з авіаліній не проходила над територією клініки, отже, ставало очевидним, що цей випромінювач не є маяком для літаків.

— Хіба це не заборонено? Як це називається — запрограмоване життя? А що ж профспілки?

— Страх звільнення… Ви ж знаєте нові економічні догми. Якщо прибуток зростає при постійній інфляції на п’ять відсотків, то, природно, що економіка в застої. Десять років тому прибутки зростали завдяки розвитку виробничих сил, сьогодні нам залишається тільки одне — більше працювати. Підсвідома реклама буде добрим стимулом у цій справі.

— Що ви збираєтесь робити?

— Я не можу вам сказати, докторе, до тих пір, поки ви, як і я, не візьмете на себе відповідальність за те, що коїться.

— Це скидається на справжнісіньке донкіхотство, — прокоментував Френклін, — боротьба з вітряками. Ви не зможете нічого зробити списом.

— А я й не намагатимусь. — Хетуей відчинив дверцята автомобіля. — Не зволікайте з рішенням, докторе. Скоро ви вже не зможете вирішувати самостійно. — Махнувши на прощання, він пішов.

Їдучи додому, Френклін знову засумнівався. Сама думка про якусь змову здавалася безглуздою, але економічні аргументи були надто правдивими. Семиденний робочий тиждень — це та принада, на яку Хетуеи хотів його спіймати. Френклін сам зранку по неділях працює медичним консультантом на заводі — одному з автомобільних підприємств, де впроваджується робота по вихідних. Але замість того, щоб обурюватися, що в нього відбирають вільний час, він, навпаки, радів. Через одну причину — йому треба було дедалі більше й більше грошей.

Їдучи в швидкому потоці машин, він побачив уздовж експрес-шосе принаймні дюжину випромінювачів. Хетуеи говорив, що їх установлять усюди, вони вже тепер височать над торговельними центрами та житловими районами, наче іржаві металеві вітрила.

Коли він зайшов у дім, Юдіт на кухні дивилася переносний телевізор, що стояв над плитою. Френклін протиснувся повз нерозпечатаний великий картонний ящик, що загороджував коридор, поцілував Юдіт у щоку; вона, не зупиняючись, записувала номери. Приємний запах тушеного курчати, а точніше, желатинної його подоби, міцно приправленої, очищеної від отруйних, а разом і від поживних речовин, — приспав його роздратування, що дружина не звертає на нього ніякої уваги.

Він копнув коробку ногою.

— Що це?

— Не знаю, любий, цими днями нам постійно щось присилають, я навіть не уявляю, що це.

Вона зазирнула в духовку до курчати — економічніше купувати одне, але велике, дванадцятифунтове, завбільшки з індика, з штучними ногами і крилами, з великою грудиною, левина частка його після обіду викидається (тепер немає ні собак, ні кішок, тому залишки з багатого людського столу пропадають даремно), — а потім пильно подивилась на чоловіка.

— В тебе дуже стурбований вигляд, Роберте. Поганий день?

Френклін щось пробурмотів. Постійні намагання не дати себе ошукати, виявити в обличчях ведучих програми «Торговельні угоди» ключ до гри загострили зорову чутливість Юдіт. Його охопило якесь болісне почуття солідарності з цілою армією чоловіків, що, як і він, випхнуті телепередачею на другий план.

— Ти знову говорив з цим божевільним бітником?

— З Хетуеєм? Довелося. Не такий він, власне, божевільний. — Ступивши крок назад, зачепився за коробку, ледве не розхлюпавши своє питво. — Ну, то що це за річ? Якщо я знову працюватиму наступні п’ятдесят моїх неділь, то принаймні хотів би знати заради чого?

Він оглянув коробку і, врешті, знайшов ярлик.

— Телевізор? Юдіт, хіба нам потрібен телевізор? У нас уже є три. В холі, їдальні та переносний. Для чого нам четвертий?

— Для вітальні, любий, не хвилюйся так. Ми ж не можемо ставити переносний у вітальні, це соромно. Я намагаюсь заощаджувати, але чотири телевізори є мінімум. В усіх журналах йдеться про це.

— І три радіоприймачі? — Френклін роздратовано зиркнув на коробку. — Якщо ми навіть і запросимо інколи гостя, то хіба він весь час сидітиме сам у кімнаті перед телевізором? Юдіт, нам треба спинитися. Речі даються недарма і далеко не дешево. Хай там що, але телевізор — пуста витрата часу. Адже тепер тільки одна програма. Смішно мати для неї чотири телевізори.

— Чотири програми, Роберте.

— Вони відрізняються тільки рекламою.

Юдіт збиралася щось сказати, але задзвонив телефон. Френклін підняв у кухні трубку, з неї долинав нерозбірливий шум. Спочатку він зацікавився, гадаючи, що це якась надзвичайно престижна реклама, та потім впізнав голос Хетуея, що захлинався в істериці.

— Хетуею! — закричав він у трубку. — Заспокойтеся! Що там іще скоїлося?

— Докторе, на цей раз ви просто зобов’язані мені повірити. Я пробрався до забороненої зони випромінювача, у мене стробоскоп, через нього я виявив сотні імпульсних джерел з оптичними заслінками, щось схоже на кулемети, направлені на людей, але не видимі для них — це фантастика! Готується велика кампанія по підсвідомому рекламуванню автомобілів і телевізорів, вони хочуть примусити міняти модель кожні два місяці, ви тільки уявіть собі, докторе, нова машина кожні два місяці! О боже всесильний, це ж…

Френклін нетерпляче чекав, поки скінчиться п’ятисекундна рекламна пауза, що перервала Хетуея (телефонні розмови були безкоштовні, та тривалість реклами залежала від відстані до абонента: якщо він був далеко, то дев’ять десятих часу займала реклама, тому абоненти відчайдушно намагалися ввернути слово між ними), але ще до того, як закінчилася реклама,