Читати книгу - "Небесний народ"

174
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 38 39 40 ... 50
Перейти на сторінку:
вигукнув:

— Сонечко золоте, дитя природи не бажає більше бути таким, як усі! Поглянь, я позбавився земної оздоби, даруй мені натомість свого небесного золота!

Ледве пролунали такі слова, як з верхівки липи щось ніжно задзвеніло додолу, вилискуючи. Це стікав по листках, посипаючи лоб, скроні та світле волосся ельфа, золотий пилок, який дарували останні промені вечірнього сонця. Захопленню та радості присутнього при цій події лісового люду не було меж. Радісний гомін залунав навкруги і ніяк не стихав. Усі забули про страх та осторогу, а разом з ними повеселішав і добрий дух. Ще ніколи він не видавався мешканцям узлісся таким красивим. Тепер тварини перестали боятися чужого та дивного в ньому, отож всі були згідні зі словами Уки, яка гукнула:

— Лети на нічний бал королеви ельфів і нехай щастить тобі в подорожі, ти обов’язково повернешся до нас!

Коли ельф полетів з галявини, вечірнє небо ще якийсь час просвітлювалося поміж стовбури, а потім надворі почало сутеніти. Спочатку напівморок окутав ялини, а згодом в холодній оксамитовій вишині заблищали перші зорі. І ось невдовзі зійшов місяць, його промені осяяли блідим світлом високі крони дерев.

У гущавині лісу розпочали своє полювання летючі миші та стало чутно окрики сови.

Добрий дух летів на зустріч з королевою, дорога була далекою, а святковий шум нічного лісу наповнював його серце надією і, водночас, острахом від незвіданого майбутнього. Коли місячне проміння залило все навкруги, ельф прилетів на домовлене місце. Біля стовбура прадавнього дуба в чагарях, низько над землею, кружляло багато світлячків, вимальовуючи собою в повітрі дивні орнаменти з ліній та кіл. Світлячки перетворили цю місцину на мерехтливі сутінки, а листя зайнялося прихованим десь у його глибині зеленим світлом. Ельф зрозумів їх знак, опустився на мох зовсім близько грубезних коренів дуба і окликнув цих нічних ліхтариків. Вони всі одразу, крім одного, погасли, і тепер стало видно сріблясті пасма місячного світла, які спадали з крони. Видавалося, що все навкруги завмерло в очікуванні якоїсь події. Світлячок підлетів до ельфа і, опустившись перед ним на корінь, страшенно перелякався.

— Ой, у тебе волосся та лоб світяться! — зойкнув він. — Ти мене лякаєш, згаси своє світло!

— Я не можу цього зробити, — відповів добрий дух, — покажи мені дорогу до королеви.

— Ти той самий ельф з перелісся, котрий чекає аудієнції своєї зверхниці?

Добрий дух кивнув на знак згоди. Світлячок подав знак — і решта його товаришів знову дружно засвітилися; стало видно вхід до печери під коренем. Усі світлячки полохливо та слухняно стежили за кожним рухом ельфа, щоб виконати перший-ліпший його наказ.

— Місячний танець на галявині вже скінчився, — доповів світлячок, який разом із прибульцем залетів у печеру. — Жодному з ельфів не дозволено говорити з тобою, допоки першою це не зробить королева.

Ельфа охопило відчуття таємної сили чар його колишньої домівки. Усе, що він пережив після ночі, коли покинув свою квітку, здалося раптом сліпучо-сонячним сном, в якому сплелися золото, зелень і тепло. В доброго духа затрусилися руки, і він, підлетівши до воріт у кінці коридору, тремтячим голосом вигукнув пароль ельфів. Чорні ворота подалися, розчахнулися — і наш крилатик поринув у мінливе світло-срібляне море, яке лилося зісередини. Прибулець зайшов, але тут же, засліплений, спинився. Ворота за ним нечутно зачинилися, відділивши світ ельфів від темної земної ночі. Очі ельфа звикли до сяйва, і він побачив далекі сади, що переливалися сріблом та зеленню і світилися, немов диск повного місяця. Добрий дух відчув глибоке розчулення і ніяк не міг вийти з цього стану. Це рідний дім так впливав на нього. Спогади про родинне гніздо, батьківщину — найсильніші від усіх решта. Багато хто переживав їх раз у раз і приносив ради них у жертву все те, чого надбав у далеких краях.

Високий співучий голос повернув ельфа зі світу спогадів, він підвів очі й побачив на троні королеву ельфів. На її високому чолі виблискувала алмазна діадема, камені якої були такими чистими та прозорими, немов вода струмка в лісовій гущавині, а над головою, над троном з чистого срібла, колихався сліпучий балдахін. Обабіч трону стояло білими рядами незліченне число квіткових ельфів, і кожен з них спрямував свій погляд на новоприбулого. Ельфи заспівали, і їх спів заповнив сріблисто-зелений простір навкруги. Краса співу мимовільно охопила доброго духа, і він, глибоко поклонившись, заспівав разом з іншими давню ельфійську пісню-вітання королеві.

— Ти — моя світлу хвала, ти — сяйво, яким я є. У повній смиренності твоя краса, вічна королево!

Коли пісня закінчилася, запанувала повна тиша, все, осяяне навкруги світлом, застигло, немов на картині. Абсолютний спокій порушувало тільки ледве чутне шелестіння незліченних крилець, що нагадувало порух вітру в засніженій долині, на якій, вилискуючи інеєм, тихо завмерли поснулі дерева. І ось німоту сколихнув голос королеви, сяючі очі якої глянули двома зорями в обличчя ельфа.

— Ти прийшов на мій поклик, загублене дитя? Я не питатиму, чи нещастя, чи власне жадання спонукали тебе покинути наше царство. Але знай: у мене достатньо сили та влади, щоб повернути тобі колишню волю, і тоді знову влиєшся у нашу спільноту та станеш рівноправним нам усім. Потрібно лише відректися від усього, що прив’язує тебе до плинного земного світу людей, тварин і рослин, та щиро, від усього серця визнати свою провину.

Ряди втішно колихнулися: всі були щасливими від того, що один з них, викрадений земним днем, може повернутися в їх чарівний світ. Але несподівано лице королеви під сяйвом корони нахмурилося, і вона промовила:

— Ти прийшов до своєї королеви, не прикрасившись?

Аж тоді ельф помітив, що відтоді, як проспівав з усіма пісню, блиск на його чолі погас. Йому стало сумно, і це відчуття наростало. Несподівано йому стало бракувати тепла сонячних променів та земного розмаю, і тоді він вперше усвідомив значення давнього ельфійського закону: нікому з ельфів не можна бачити сонце.

Здавалося, що королева прочитала думки ельфа, бо виголосила суворо й урочисто:

— Доля дозволила тобі відчути небезпечну силу сонця. Лише завдяки чуду ти не загинув під його променями, проте зазнав їх смертоносної дії. Через це

1 ... 38 39 40 ... 50
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Небесний народ», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Небесний народ"