Читати книгу - "Шхуна «Колумб», Микола Петрович Трублаїні"

гукаючи, а потім прислухаючись, чи не почує відповіді.

Весла занурювалися у воду і вмить легко злітали в повітря. Моторист умів добре веслувати. Швидко з його очей зникла шхуна, і він опинився на самоті.

— Озивайтесь! — гукнув він. — Пливіть до мене!

Відповіді не було. Левко не знав, скільки проплив, але, мабуть, був десь посередині бухти, коли до нього долетів чийсь голос.

— Держись! Держись! Подавай голос!

Моторист зрозумів, що хтось поспішає комусь на допомогу, і сам повернув на той голос. Минуло кілька хвилин, і він побачив шестивесельну шлюпку. Підпливши ближче, впізнав червонофлотців. То йшла шлюпка з «Буревісника». Червонофлотці підпливли до нього і спитали, що трапилося, чого це він репетував.

Левко попросив пробачення і сказав, що не має звички репетувати, а потім пояснив, чого він тут опинився. Червонофлотці відповіли, що вони теж чули крик і спустили шлюпку, гадаючи, що хтось потопає. «Альбатроса» вони не зустрічали, може, розминулися, а може, на ньому теж чули той крик і поспішили на допомогу. Але дивно, що з «Альбатроса» не відповідали ні на гукання червонофлотців, ні на Левкові. Залишалося припустити, що він підібрав когось з води й рушив до берега.

Вирішили вернутися на «Буревісник», і якщо там не застануть Марка й дівчат, то пройти до берегового причалу, де вже «Альбатрос» напевне мусить бути. Левко перебрався на військову шлюпку, що взяла його каючок на буксир. Старшина скомандував «весла на воду», і вони попливли крізь туман шукати корабель. Їм допомагав компас, а потім звуки сирени, які почали подавати з есмінця. Користуючись цими орієнтирами, шлюпка швидко підійшла до борту корабля. Там її збиралися вже підіймати, бо вахтовий командир, побачивши у шлюпці зайву людину, вирішив, що то врятований рибалка. Але, довідавшись, у чім справа, командир наказав шлюпці пройти до берега.

Взявши по компасу курс на берег, шлюпка вийшла до причалу. Там «Альбатроса» теж не знайшли. Левко стривожився, чи не заблудив Марко в тумані. Та саме на той час туман почав розвіюватись. З берега вже можна було розгледіти шхуну. Левко попросив червонофлотців ще раз перепливти бухту й пошукати «Альбатроса», а сам поспішив до «Колумба». Там ждали його стурбовані шкіпер і стерновий.

Коли Стах Очерет довідався, що Марка з дівчатами не знайдено, він негайно наказав Левкові включити мотор, і «Колумб» рушив повільною ходою навколо бухти, тримаючись близько від берега. Шкіпер гадав, що «Альбатрос», заблудивши в тумані, забився десь під берег, або, в гіршому випадку, коли з ним щось сталося, то троє плавців мусили випливти на берег, хоча б навіть у різних місцях.

Шхуна, торохкаючи мотором, проходила лівим бортом на віддалі півтораста метрів від берега. Андрій стояв біля стерна, шкіпер розглядав берег, а Левко, час од часу поглядаючи на мотор, стежив за бухтою з правого борту.

За висілком вони нікого не помітили на березі. Так само нікого й нічого не бачив Левко в бухті. Пройшли повз колишню хатинку Ковальчука і круто завернули. Туман рідшав, і Стах Очерет сподівався, що ось-ось він зовсім розтане. Шкіпер нетерпляче поглядав навколо, дожидаючи, поки розгодиниться. Та ось настала ця хвилина. Туман став швидко зникати, засяяло сонце, і рибалки одразу побачили острів і море. Залишалась імла тільки на обрії. Шхуна кінчала обходити східне узбережжя бухти. Проминули бакен і повернули на есмінець. Андрій помітив, що з корабля їм подають якісь гасла. Він звернув на це увагу шкіпера.

— Кличуть підійти, — сказав Стах і наказав Левкові дати повний хід.

Наближаючись до «Буревісника», обійшли його з правого борту й побачили під кормою каюк. То був «Альбатрос». В каюку стояв, схилившись, червонофлотець і вичерпував з нього воду.

Екіпаж «Колумба» захвилювався. Глянули один на одного, але ніхто нічого не сказав: кожен прочитав у виразі очей другого надію і водночас тривогу. Вони пильно оглядали палубу корабля, але не помітили там ні Марка, ні Люди, ні Ясі. Рибалки зрозуміли, що їх на есмінці нема. Так воно й було.

Перед тим як туман остаточно розвіявся, військова шлюпка знайшла серед бухти напівзатоплений каюк з написом «Альбатрос». Ні в каюку, ні поблизу людей не було. Очевидно, з каюком щось трапилося. Можливо, бувши перевантажений, він зачерпнув води й почав потопати, а ті, що були в ньому, вистрибнули в воду. Куди вони попливли, невідомо. В тумані вони могли навіть випливти з бухти в море.

До полудня шукали зниклих. Крім «Колумба», у розшуках брали участь червонофлотці з «Буревісника» і всі рибалки з Соколиного висілка. Тільки тепер Стах Очерет довідався про загибель нового інспектора та Тимоша Бойчука. Всі соколинці були стривожені подіями останніх днів, і багато хто пошепки запевняв, що через день-два прибоєм винесе на берег трупи Марка, Люди і Знайди. Всі відчували себе у владі таємничих незрозумілих подій. Послали на Торіанітовий горб дати знати професорові Ананьєву про зникнення дочки. Блідий, схвильований, він прибув у Соколиний, розпитав, у чім справа, і негайно поїхав на есмінець.

Після полудня розшуки припинилися. «Колумб» підняв прапор жалоби і рушив у Лузани. Риба не могла ждати, її треба було здавати на завод.

VI. ВОДОЛАЗИ НА ГРУНТІ

По окованих міддю східцях трапа, похилившись, сходив на есмінець професор Ананьєв. Він ішов з непокритою головою, і на сивину волосся лягало проміння сонця. Назустріч йому вийшов капітан-лейтенант Трофімов. Старий моряк міцно стиснув руку професорові і провів його в свою каюту.

— Семене Івановичу, що це все значить? — з розпачем спитав Андрій Гордійович. — За три дні — п'ять смертей.

Командир есмінця пройшовся по каюті, повернувся до професора і відповів:

— Мені відомо тільки про дві смерті. Про три інші я нічого не знаю. Я приймаю лише незаперечні докази. Особа, що зникла безвісти, вважається померлою тільки після п'ятирічної відсутності. У виняткових випадках, коли є підстави гадати, що ця