Читати книгу - "Юпітер з павою, Павло Гануш"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Цей хлоп'яга набрався, як жаба мулу. Сяк-так балансуючи, гість сперся на стойку і закліпав очима. Це був ставний хлопець, брудні руки й одяг свідчили, що він вантажник. Невдовзі хлопець і сам повідомив про це.
— Треба мені чимось напхати шлунок, — = заявив він, над силу пережовуючи слова. — Тільки не чаю, після нього мені завжди погано. Сьогодні вранці трапився, дорогі дружочки, класний калим! Перевозили голованя, у якого навіть піаніно було, але скнара не дуже розщедрився. Це мені подобається; якщо в тебе вже є піаніно, треба ж мати і соціальну свідомість! Налий мені один цей, о-о-цей ре-о-ме, — прочитав хлопець по літерах на пляшці, — оцього фріштенського!
— Іди краще на роботу, — вмовляв його товстун, наливаючи з пляшки, — тобі ж сьогодні ще нічого не перепало!
— На роботу! — зареготав гість, ледве втримавшись на ногах. — Коли у мене є отут, — він ударив по кишені, — то вже шабаш! Налийте і собі по одній, хлопці комунальники!
— Ну, гаразд, гаразд, — забурчав неприязно пан Шматлік.
— Але, тпр-р-р! Я людина благородна і біля стойки не п'ю. Хочу стіл з убрусом!
Вантажник, непевно ступаючи, попрямував у зал. По дорозі він обернувся до офіціанта, що ніс за ним склянку з ромом, і застережливо підняв палець:
— Ніяких відмовлень! Я сердитий, коли мені відмовляють. Кланяюся красненько панночці! Що це ви так рано-раненько?
— А йдіть ви… — відмахнулася Юльча, водночас уважно розглядаючи хлопця.
Розпалений гість ледве дочвалав до стіни і важко впав на стілець недалеко від блондина. Не встиг пан Шматлік поставити склянку, як вантажник одним духом перехилив її і замовив ще.
— Цьому янголятку теж, якщо ви дозволите, дорога маркізо, — він чемно вклонився.
Юльча хихикнула.
— Я не п'ю… зранку.
Але п'яний кавалер уже забув про неї. Голова його враз обважніла, він сидів, втупивши погляд в убрус. Офіціант приніс ром, і хлопець, потроху попиваючи, забубонів щось собі під ніс. Інколи можна було розібрати окремі слова з цього нескінченного монолога:
— … ти не дуже розганяйся з цим… Я Франта чи не Франта?.. Ну ото ж то!.. А про ці сходи хай мені ніхто не нагадує…
Панна Юльча спочатку демонстративно копирсалася в сумці, потім, тримаючи кінчиками пальців сигарету, підійшла до підпилого хлоп'яги.
— Ну то що, є вогник? — жінка нахилилася до нього, багатозначно посміхаючись. Той підвів голову, подивився на неї і почав нишпорити в кишенях.
— Хвилинку, одну хвилинку, — вибачився він, коли пошуки не дали бажаних наслідків, — зараз усе влаштуємо. — Він дістав сигарету і підійшов до столу, де сидів блондин. — У вас немає часом сірника, юначе?
Блондин, який спостерігав за ним холодними очима, мимохіть відсахнувся: парубійко дихнув на нього кислуватим запахом сивухи. Мовчки дістав коробок. Вантажник після кількох спроб нарешті припалив і з набридливим панібратством подивився на молодика.
— Побий мене грім, якщо ви не Ладя Мразек з Лібень! Щось ваш циферблат дуже знайомий. Я питаю, ви не Ладя Мразек? — Хлопець не дочекався відповіді. Блондин читав, вдаючи, що нічого не чує. — Ніякий ви не Ладя Мразек! Той би давно надавав мені ляпасів!
Вантажник сів за свій столик, недбало дав припалити Юльчі, обхопив голову руками і почав ритмічно похитуватись із сторони в сторону. Юльча хвилинку постояла, зневажливо знизала плечима і відійшла.
Пан Шматлік нервував. Він вибіг на вулицю, обмацуючи очима кожного перехожого, але клятого Їржички не було видно.
А бундючний блондин у кутку біля вікна читав, сьорбаючи каву, час від часу байдуже оглядав приміщення або визирав у вікно. Потім несподівано відкрив пачку сигарет, запалив і випустив клуб диму…
Старий пан Колачек сидів, втупивши погляд сльозавих очей у склянку пива. Юльча нудилася. Підпилий вантажник важко погойдувався у напівдрімотній млявості знеможеної людини.
Що ж тут відбувається — поки що Войті сказати важко. Підозрілий блондинчик спокійно сидить, читає, попиває каву, палить. Нічого не пише, не видно, щоб він кинув під стіл якийсь папірець, хоча вважають, що він виконує роль зв'язкового.
«Може, молодик пильнує схованку, що є в цьому приміщенні?» — Марек непомітно обмацав під убрусом спід столу. Налапав між дошками тріщину в палець завширшки. Так, це могло бути схованкою, але навіщо ж тоді цьому блондину стирчати тут годинами?
Раптом зашелестіла газета. Мовчазний читач знову дістав сигарету і, припаливши її від попередньої, випустив кулясту хмарку диму. Войта поклав голову на руку і примружив очі. Можна було подумати, що він заснув важким, неспокійним сном п'янички. Насправді Марек стежив за незнайомцем ще з більшою напруженістю ніж доти.
«У чому ж справа?» — міркував Войта розгублено. Він відчував, що в цій ситуації, є багато дивного, неприродного. Що і у цієї, на перший погляд звичайної людини, яка читає, теж дещо не відповідає дійсності. Войта був певен цього, але довести не міг.
Куточками напівзаплющених очей він ще раз пильно оглянув блондина. Робив це крадькома, знаючи, що прямий пильний погляд діє на чутливу людину, наче дотик.
«Ага, он воно що: цей молодик не читає! Хоч і дивиться уважно на газету, але не читає! його увага зосереджена на чомусь іншому». Войта згадав підпоручика Гомолу, з яким довгий час працював у одній кімнаті. Той теж інколи виймав з шухляди товсту книжку, відкривав її на першій-ліпшій сторінці і зосереджено читав хвилин двадцять-тридцять. Спочатку Марек дивувався, але спостерігаючи за підпоручиком, помітив, що Гомола не читає, а тільки дивиться в книжку, час від часу перегортаючи сторінки. Підпоручик признався, що він просто звик міркувати над книжкою. «От і з цим молодиком така ж сама історія! Різниця лише в тому, що він не міркує, втупивши погляд у книгу, а чимось зосереджено займається. Але чим?» — Войта засовався на стільці, щось промимрив і, перемагаючи відразу, допив ром.
«Читач» пильно подивився
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Юпітер з павою, Павло Гануш», після закриття браузера.
