Читати книгу - "З вершин і низин, Франко І. Я."

class="p1" style="">І довелось мені жениться

Без посагу. Що взяв дробину,

Жиди забрали в першу днину.

І відколи попом зробився,

Мов риба та об лід, я бився.

Тут дбай про статки господарські,

Тут знов довги тя рвуть лихварські

Вчи люд, грай ролю патріота,

А тут нема що взять до рота.

З біди не раз, не з злої гадки,

Щось буркнеш на лихі порядки -

Ого, вже зараз є услужні!

Пішли доноси осоружні

І в намісництво й в консисторію,

Про бунти, шизму, всю історію.

А там, в кого плечей немає,

Най бог його в руках тримає!

Ох-ох! Зазнав я горя й труду!

П’ятнадцять літ, як того Юду,

Гонили мя без пристанівку

Із голодівки в голодівку

Та й ще сміялись, мов з дурного:

«Не слід би дати вам і того!

Які ви вірні, ми те знаєм,

На ліпші місця ліпших маєм».

 

Знов зупинився і важкою

Поник додолу головою,

І знов непосидючі мисли

Його давили, гнали, тисли.

 

«Тепер вмре жінка леда днини -

Не пережить їй ті родини!

Справляй і погріб, і хрестини;

Наймай ще мамку для дитини,

Годуй, пестуй і слухай крику,

На віно суму ладь велику,

Аж знов який піп задовжений

Для віна з нею побереться,

І гріш мій, так, як мого тестя,

В жидівській утоне кишені!»

 

Такими мислями важкими

Отець вітав твої родини,

Не бачивши тебе й на очи,

Такий талан тобі пророчив!

 

А мати в болях умирала

І, вродивши тя, прошептала:

«О, щоб я більше не діждала

Ні жити, ні на світ глядіти,

Ні родить ті нещасні діти!»

Відтак зжмурила згаслі очі,

За серце вхопилась, нещасна,

Стогнала тихо, тихо гасла

І згасла таки тої ночі.

 

А ти безпомічна лежала

В руках у баби-повитухи,

Мов мишеня, ледве пищала,

Немов грізні, ворожі духи

Тебе в життя найпершій хвили

Юрбою густо обступили.

Плювала баба, і хрестила,

І хухала, і положила

Тебе у теплу купіль стиха,-

Твоє ридання невгавало,

Немов ти чула, кілько лиха

Тебе в житті тім земнім ждало.

Бере тя баба на коліна,

Колише, цмока, плеще, хуха -

Дарма! І шепче повитуха:

«А цур! Та се якась відміна!»

Відтак у пеленки новії

Тебе повила, обмотала,

І ти втишилась і лежала,

На стіни дивлячись бруднії,

Немов здивована питала:

«За що мене ті люди в’яжуть?»

Та дарма відповіді ждала!

Замучать, а за що - не скажуть.

 

 

2

 

 

У семінарії духовній,

Мов у Христовій чаші повній,

Вдоволення і радість тиха,

Ні шуму, ні грижі, ні лиха!

В годині пізній і поранній

Час гладко тут пливе вовіки,

Як з молока і меду ріки

Пливуть в землі обітованній.

Тут стежка пряма і постійна,

Наука - чисте слово боже,

Ума змилити тут не може

Проклята мисль революційна.

Вже ж ті благую часть ізбрали,

Що бурі світа понехали,

Повергли шлях блудний, гріховний

І, з серцем тихим, нелукавим,

Ходити вчаться шляхом правим

У семінарії духовній!

 

Ось, бач, літорості духовні

Із лекцій, слів господніх повні,

Вернулись. Мов голодне стадо,

Вони, аж скачучи, так радо

До семінарського порога

Тісняться. Коритарі темні,

Брудні, вонючі, неприємні -

Важка до доброго дорога!

Зате благая ціль чекає!

Вже дзвоник голосно скликає,

Пищить десь геть там, мов з безодні:

«Прийдіть до мене, всі голодні,

Прийдіть, прагнущі! Я в спокою

Вас нагодую і напою!»

 

І ось ідуть купками, в парі…

Гримлять і стогнуть коритарі,

Сміються, гомонять алюмни -

Таж їсти йдуть, а не до трумни!

 

В великій залі рефектарській,

Мов у якій маштарні царській,

Столи дубові і ослони,

Лиш стіни чорні, як ворони,

Верства болота на помості,

Та не горді тутешні гості!

Щоб в мисці много і смачного -

До брудів діла їм немного.

 

Вже всі зійшлися діти божі:

Хлоп в хлопа всі, охочі, гожі,

Рум’яні, крепкі і здорові,

Мов дуб при дубі у діброві.

І вже відмовили молитву,

Вже й узброїлися на битву:

В руках ножі, і вилки, й лижки,-

І всі ждуть ворога, ждуть миски,

Щоб кинутись на ню з розгону

І сокрушати без пардону.

 

«Ануте, братіє, дерзайте

І плоть волову умерщвляйте!» -

Пронісся оклик над столами,

І захрустіли під ножами

Волові шницлі; рвана, тята,

Хрумтіла у зубах салата,

І радувались серця в бозі,

Що шницель був у добрім сосі.

 

Аж ось остатня брань ворожа

Валить: се двигає сторожа

Великі миски з пирогами…

«Лиш сміло, браття! Господь з вами!

Рвіть навожденіє мізерне,

Най відси вже живе не верне!

Вилками люто пробивайте,

В сметану, в масло потопляйте!

Аж решту як зметем послідну,

То заспіваєм піснь побідну».

 

І бог поміг борцям. Їх смілий

Скінчився бій: всі їли, їли,

Аж в мисках пирогів не стало.

Ще сей та той проворкнув: «Мало»,-

Та в кухні люди там твердії,

І більш дістать нема надії.

 

Тоді всі з місця повставали,

Духовну пісню заспівали:

«Царю небесний, духу правий,

Усюди сущий, повний слави,

Всіх благ скарбниче, живодавче,

Прийди до нас і жий в нас завше,

Спаси нас від всіх змаз і кари

І дай нам стравить тії дари!»

 

Скінчивши співи ідеальні,

Повиходили із їдальні

І потягли в свої