Читати книгу - "Коли вибір лише один, Єва Басіста"

Глава 26

Навіщо він сів біля мене? Що цей хлопець хотів цим сказати? Яка мета цієї гри? Що буде далі?

Я дивилася на Максима, а він на мене. Мої нерви були спокійними, бо розуміла, що попри все варто тримати себе в руках.

- Тобі така зачіска дуже личить, - усміхнувся він.

- Невже? - перепитала я, зробивши ковток вина з келиха.

- Ти взагалі зараз красуня. Важко відвести від тебе очі.

- Навіть так, - поставила порожній келих на стіл.

- Ага, - пропалювали мене його сапфірові очі. - Може щось замовимо? Гадаю, що вечір має тривати, адже він такий чудовий.

Чудовий... Не те слово. Щось мені абсолютно це все не подобалося, але я не могла сказати ні. Моє обличчя спокійне, але серце вистрибувало з грудей. Я дуже хвилювалася, бо страшно, що буде далі.

- Тоді я хочу найдорожчого вина та креветок, - сказала я. - Якщо вечір буде продовжуватися, то тільки так.

- Як скажеш...

Поки нам несли замовлення, то ми сиділи мовчки. Я розглядала його, а він - мене. Це дивно, але якось інтимно. Проте чи вірно я робила? Це не зрада? Але ми ж не цілувалися, а просто чекали на їжу. Проста вечеря, яка зовсім нічого не значила.

Через п'ять хвилин офіціант поставив перед нами пляшку та дві тарілки з креветками та соусом.

- Надіюся, що вони будуть смачні, - вимовив Максим. - Я дуже голодний.

- Повинні, - взяла я бокал, який знову був повний. Мені з кожною секундою стало важче себе стримувати, але я намагалася це робити. Було цікаво чим закінчиться ця знову "випадкова" зустріч.

Креветки дійсно мали гарний смак. Також не менш смачним було вино, яке мало неймовірний запах. Воно пилося, як вода вранці - легко та приємно. Я навіть від нього не п'яніла, або мені так здавалося.

- Ходи з такою зачіскою завжди, - порушив мовчанку блондин. - Вона дуже тішить очі.

- А мене дратує.

- Ти вередлива.

- А ти дивний. Що ти тут робиш? Слідкуєш за мною? Це я сьогодні бачила тебе у торговому центрі? Признавайся? А?

Блондин наче грався зі мною. Він усміхнувся, повернув голову вбік, торкнувся рукою підборіддя, яке не голив щонайменше день, а потім випалив, як блискавка:

- Ходімо танцювати.

Мене охопило обурення. Танцювати? Замість того, щоб поговорити та все вияснити, він бажав порухатися під музику! Його загадковість починала мене неймовірно дратувати! Якщо так стане тягнутися далі, то я буду неймовірно злою!

- Гаразд, але після цього я бажаю почути відповіді на мої запитання.

- Як скажеш, - протягнув він мені руку, яка за частку секунди схопила мої пальці. Я відчула те неймовірне тепло, котре огортало тиждень тому. Господи! Пройшов рівно сім днів, а здавалося, що рік.

Мої ноги, які були взутті у світлі туфлі на шпильках, трішки хитнулися, але встояли. Вони не очікували такої активності.

Лунала повільна музика. Ми були фактично одні, хто вирішив качиним дріботінням порухатися. Я відчувала ще більше тепла Максима, який міцно мене до себе притискав. Моє серце билося з неймовірною швидкістю. Здавалося, що воно зараз вискочить із грудної клітини та побіжить геть. Зникне за горизонтом, де загине від пережитих емоцій.

- Ця сукня дуже гарна. Вона підкреслює твою фігуру, - говорив блондин мені на вухо. - Владислав не боїться випускати тебе у такому вигляді на вулицю?

- Дякую за комплімент. Не боїться.

- А я б ніколи не випустив за поріг дому. Ще вкрадуть таку красу.

Я засміялася. Всі його компліменти були якимись трішки несправжніми, або я так їх сприймала. Цікаво, а його слова щирі? Чи він так просто це говорив, щоб не мовчати, як риба у ставку?

- Та хто мене має красти? Кому я здалася?

Максим мовчав. Він сильніше стиснув мою руку та став глибше дихати.

- Бачиш, я маю рацію, - захотілося мені трішки загострити ситуацію.

- Не правда, - одразу заперечив хлопець та продовжив. - Може я тебе вкраду? Завезу за океани та моря...

- До пінгвінів на Південний полюс?

- А ти  палка на язик.

- Ти також багато чого верзеш...

- Ти мене провокуєш?

- Цікаво на що? На черговий комплімент? Скажеш, що у мене туфлі гарні чи верхня крайня вія на лівому оці? Да?

Мабуть, це була остання крапля. Далі сталося те, що змусило мене розтанути, як цукор у чашці з пекучим чаєм. Максим кинувся мене цілувати. Просто посеред цього кафе, де навколо сиділи люди, які могли знати мене чи моїх батьків. Господи! Він робив це при свідках, а не в темному ліфті, де за нашою пристрастю спостерігали лише павуки та їхні жертви - дрібні мошки.

Я не могла опиратися. Це все було настільки солодким, що не передати. Я ще міцніше його обійняла та віддалася почуттям, які охопили мене та закрутили голову. Чи може алкоголь. Ні! Не він. Це зовсім інше...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍