Читати книгу - "Неідеальна потраплянка, Ліра Куміра"

Розділ 22.2.

Під час спільної трапези я не могла підібрати правильні слова, тому продовжувала мовчати. Імператор спостерігав за мною з-під опущених вій, але розмову теж не поспішав заводити. А коли я закінчила з десертом, то побачила погляд чоловіка, звернений у мій бік.
Іларій підвівся з диванчика, пропонуючи мені пройтися. І я акуратно кивнула у відповідь, погоджуючись, після чого ми попрямували по доріжці углиб саду. Наблизившись до невеликого ставка майже в центрі, ми розташувалися на лавці.
Вже значно потемнішало, і навколо засвітилися магічні ліхтарі, у світлі яких очі правителяздавалися, справжніми смарагдами. Я так залюбувалася, що навіть не відразу помітила легку усмішку на обличчі співрозмовника. Але, побачивши, підібгала губи від досади. Ну от знову. Знову я забуваюся поруч із цим зеленооким красенем. Як наслання якесь.

Здається, чоловікові набридли ці мовчазні переглядування, бо він все ж таки зважився заговорити:
- Христино, я бачу твої муки. І я чудово розумію, що винен перед тобою. Але дозволь мені вибачитися і пробач нарешті вже мене. Я не тільки дракон та монарх, а ще й людина. Людям властиво помилятися, – імператор замовк і подивився на мене з надією. А я важко зітхнула, перш ніж заговорити:

- Я не маю права на вас ображатись. Це безглуздо, і як мінімум недалекоглядно. Але мені ніяк не вдається побороти себе, ці ревнощі набагато сильніші за всі розумні аргументи. Я почуваюся школяркою, яка побачила зраду свого першого кохання, і мене це шалено злить. Занадто яскраві емоції, я думала, вони для мене не властиві, але виявилося інакше. Я готова вам повірити, і в мене лише одне прохання – не поспішатимемо. Я хочу розібратися в собі та дати вам можливість зрозуміти самого себе. Схоже, це потрібно нам обом.
- Мила моя, дякую, - чоловік щиро посміхнувся і, здавалося б, світився від щастя.
Після цього ми довго просиділи на лавці, розмовляючи. Імператор ділився пригодами зі свого життя, трохи згадував переговори і завзятість ельфів, уникаючи розмов про ельфійську принцесу. А я боялася розповісти про свої нові вміння. Через це в нашій бесіді ковзала недомовленість, і стіна між нами ставала все більшою. Зрештою чоловік не витримав, важко зітхнув і, поклавши свою руку поверх моєї, заговорив:
- Я так не можу, Христино. Ми лише віддаляємось через наше мовчання. Я намагаюся приховати бажання намісника, і ти щось від мене приховуєш. Може я знову поспішаю і ще не час, але моє серце не дає мені зволікати, воно підштовхує мене до тебе. Я хочу бути поруч і довіритись тобі, і бажаю, щоб ти довіряла мені. Христино, тобі є що мені сказати? - Пальці імператора стиснули мою долоню, і він заглянув мені у вічі.

Ось він цей момент. Я мушу зізнатися. Але радник не дарма казав нікому не розповідати, а я звикла довіряти його словам. Чоловік ще жодного разу не змушував сумніватися у його бажанні допомогти мені. Що ж мені робити?

- Сказати? Що сказати? Я нічого не приховую, - ну от хто мене тягнув за язик, одразу сама себе і видала. Тепер і дурню зрозуміло, що я продовжую щось тайти в собі. І Іларій це побачив, що стало помітно по його обличчю, яке відразу ж змінилося, та похмурому погляду.
- Що ж... Мабуть, я все ж таки поспішаю. Ти не готова мені довіритися, і я тебе не звинувачую в цьому. Цілком очікувано після всіх моїх промахів. Христино, я хочу, щоб ти почала мені вірити, і я намагатимуся заслужити твою довіру. Але не зараз, - імператор нахилив голову і розвернувся, збираючись піти.

Моє серце стислося від болю, адже воно тяглося до чоловіка, що йшов від мене. І я не витримала, наздогнала його та взяла за руку. Різкий поворот, і от вже Іларій стискає мене у своїх обіймах, а я посміхаюся. Так і має бути.

Руки коханого переміщаються на мою спину, він гладить мене, а губи знаходять мої, після чого ми зливаємо у довгоочікуваному поцілунку. Такому солодкому і такому необхідному.

Я зовсім не відчула, коли моя сила почала витікати назовні, лише помітила, як по моїх ногах поповзли ліани і почали підніматися вгору. Але я не могла розірвати поцілунок, мені було надто добре. І тут я почула у своїй свідомості грізний рик. Стрепенулась, ніби скидаючи марення. Перед моїми очима стала картинка з поцілунком між імператором та ельфійською принцесою. Це розлютило, я захотіла розірвати наш поцілунок, спробувала відштовхнути чоловіка, але він лише сильніше притиснув мене до себе. Його руки пестили моє тіло, губи не відривалися від моїх.

Але все це не приносило задоволення, я лише сильніше хотіла відштовхнути правителя. От тільки він не піддавався, його ласки стали більш грубими, а губи наполегливішими. Мені вже не вистачало повітря, і я вперлася в груди монарху, відсуваючи його від себе, але де там! Поцілунки стали ще жорсткішими і приносили мені відвертий біль.

І я не помітила, як моя сила почала чинити опір, вириваючись назовні, влилася в ліани і змусила їх обхопити тіло Іларія, відриваючи його від мене. І саме в цей момент до імператора прийшло усвідомлення. Його яскраво-смарагдові світлі очі розкрилися, і він витріщився на мене з нерозумінням:
- Христино, що це? Цього не може бути, - ага, я теж так думала раніше.

- Чому не може? – відповіла з викликом, дивлячись на свого бранця.

– Коли? Коли сила проявила себе? Адже її не було раніше, - звичайно не було, адже ти взагалі вважав мене пустою.
- Після вашого злощасного поцілунку з принцесою, коли я втекла до лісу. Я не знаю, як це вийшло, але тепер вона частина мене. - Ну, от... поділилася вміннями називається.
- Радник… Він був у курсі? То він сказав тобі приховувати силу від мене? Чому, Христино? – У мене не було відповіді на це запитання.
Я не хотіла підставляти того, хто допомагав мені весь цей час. І це було не його рішення промовчати, а моє. І я так безглуздо розкрилася.

Продовжуючи мовчати, я просто стояла, опустивши голову. Імператор ошелешено дивився на мене, але з часом все ж таки взяв себе в руки і заговорив:
- Мені треба все обміркувати. Повертайся до ссвоєї кімнати, а завтра ми поговоримо. Готуйся, розмова буде не з легких, – сказав і телепортувався, не дочекавшись моєї відповіді.
Чоловік зник, а я залишилася стояти, наче вкопана. Думки мої плуталися, і я обхопила себе руками, намагаючись заспокоїтись.
Що ж я накоїла?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍