Читати книгу - "На мені та в мені, Анастасія Бойд"

- Ти хочеш повернутися до Ортеля?

– Так.

- Я зараз прилетів з Гамбурга, і збираюся потрапити до Муару, до своєї родини, але мій рейс скасували. Збираюсь замовити авто. Можу дорогою завезти тебе в Ортель, адже це поруч. Поїдеш зі мною?

- Ні, я почекаю на літак, - відразу ж відрізала я. Як він міг розраховувати на згоду?

- Але літак летить до столиці, і до Ортеля ще довго добиратися. Не бійся, поїхали. Грошей не візьму. Вважай, що я намагаюся замолити свої гріхи.

- Я зараз.

Я вирушила до стійки реєстрації, і дізналася, що звільнилося місце у бізнес-класі. Грошей на таку розкіш у мене й близько не було. Що виглядало менш абсурдно – взяти в борг у Альфа чи поїхати з ним? Я не знала, чи поїде Ів ​​до столичного аеропорту зустрічати мене, якщо ми остаточно ні про що не домовилися. Моя голова, здавалося, тріщала по швах від роздумів, і я вирішила ризикнути.

- Чорт із тобою, поїхали, - відповіла я Альфу, думаючи про те, що ще не раз про це пошкодую.

Старе авто відомої французької марки їхало на всій швидкості. Альф сів біля водія, дозволивши мені вільно розвалитися на задньому сидінні. Було дуже пізно та темно. Мене хитнуло, і провалюючись у сон, я думала про те, як приїду в Ортель, замовлю таксі додому, спробую додзвонитися до Іва, не знаючи його номер телефону напам'ять...

– Лулу? - прошепотів Альф, порушуючи настання мого сна.

- М?.. - я насилу відгукнулася.

- Ти пробачиш мене колись?

– Вже пробачила. Але бачити тебе більше не хотілося б. Я хочу все забути...

- Не хвилюйся, люба Луїзо. Ми більше ніколи не побачимось. І все в тебе буде гаразд. Спи...