Читати книгу - "На мені та в мені, Анастасія Бойд"

Глава 22

Я прокинулася, коли вже настав ранок, але Альфа в машині не було.

- Під'їжджаємо до Ортеля, - повідомив водій, мабуть помітивши, що я розплющила очі.

– А де Альф?

– Хто?

- Зі мною їхав чоловік.

- Я вночі брав попутника, але він вже давно вийшов. А ви його бачили? Я думав, що ви спали.

- Стривайте, - я напружилася, думаючи про найгірше. Наприклад, водій викинув Альфа з авто або жорстоко вбив його. - Я до вас сідала з чоловіком, він вас викликав, все сплатив...

- Ні, мадемуазель, ви, мабуть, помиляєтеся. Мене жінка викликала. І ви самі все сплатили. Ви були сама, без супроводу.

- Що за нісенітниця? Ви хто такий?

– Можу показати ваш номер у дзвінках.

- Мій телефон взагалі зламаний, - я потягнулася за мобільним, і він привітно блимнув мені екраном. Пропущені від Іва та бабусі, у браузері відкрито вкладку із сайтом міжнародного таксі, а у телефонній книзі виклики на невідомий номер. - Що за...

За якимось дивним збігом, у голові стали з'являтися картинки з учорашнього вечора. Я ніби згадала, як сама організувала собі таксі, бо квитки так і не з'явилися, навіть на місце бізнес-класу, на яке я мала гроші, якщо вже вистачило на особисте авто для міжнародних поїздок. Що за маячня? Якийсь морок... Я схопилася за голову, не розуміючи, як мені так ясно бачився Альф.

"Мама завжди казала мені, що найлютіший ворог може стати добрим другом, а іноді навіть врятувати життя," - пролунали слова Асі в голові. Я не могла зрозуміти, навіщо це пригадала...

Водій привіз мене до самого будинку, і я попрощалася з ним, залишивши здивованим через питання про свого супутника. Втомлено піднімаючись сходами, я добралася до дверей, увійшла до квартири, і присіла на пуф у коридорі. За кілька секунд, мене вибігли зустрічати дідусь і заплакана бабуся. Від них тхнуло заспокійливими і виглядали вони дуже занепокоєно.

– Господи, Лулу! - бабуся обійняла мене так міцно, як ніколи цього не робила. Дідусь обійняв нас обох. - Ти жива...

- Звичайно. Я думала, Ів повідомив вам, що ми розмовляли, - я спантеличено пихкала від занадто сильних обіймів.

- Він повідомив, що ти мала полетіти вчора з Бреволя. Але ти не брала слухавку, а потім ми дізналися... Літак потрапив у аварію, Лулу, - вимовила бабуся, ледве стримуючи сльози.

– Що? - моє серце застукотіло частіше, а до обличчя підступив жар. Слова Асі знову прокотилися луною у моїй пам'яті. Як це могло статися? Як я уникла цього?

- Ми навіть не сумнівалися, що ти там була. Вчора з Бреволя до столиці був лише один рейс, і Ів сказав, що ти мала квиток на цей літак. Як же ми злякалися...

- Я не змогла купити квиток. Вони були розпродані, і я поїхала машиною до Ортеля.

- Вибач мені, Лулу. Я так мало говорила з тобою... Я просто боялася. Я боялася, що виховаю тебе такою ж безсердечною, як Ірен, тому не хотіла псувати тебе, раз я така погана мати...

- Ти чудова мати, - посміхнулася я бабусі. - Ти моя мати. Завдяки тобі я з'явилася на світ і стала такою, якою я є.

Ми знову обнялися, обливаючи одна одну сльозами, але потім я стрепенулася і вирішила дещо перевірити. Набрала номер матері, і коли вона відповіла, я попросила батька до телефону. На щастя, вони зараз були разом.

- Вирішила все-таки з татком попрощатися? Пішла, навіть нічого не сказавши, - дорікнув мені батько.

- Скажи, ти знаєш, що зараз із Альфом? - пропустивши повз вуха його слова, я запитала про що хотіла.

- Старе кохання не іржавіє? - засміявся він. У голосі відчувалося, що батько п'яний. - Довго ж ти думала! Він два роки тому помер через пухлину мозку.

- Він жив у Муарі? - ошелешено запитала я, насилу усвідомлюючи, що сталося.

- Він звідти родом, і поховали його там, - ось що це означало... Альф збирався додому...

Я не стала нічого говорити, і скинула виклик. Що сталося зі мною цієї ночі, я так і не зрозуміла, але розбиратися далі не було бажання. Не для того я починала нове життя.

- Стривайте, - я повернулася в реальність після зіткнення з містикою. – А де Ів?

- Слів немає, щоб описати, наскільки він чудова людина! А чоловік який цікавий, - затараторила бабуся, захоплено посміхаючись. Дідусь роздратовано зітхнув.

- Цікаво було б подивитись на нього, такого ідеального, - ревниво пробурмотів він, але бабуся тільки відмахнулася від дідуся.

- Він поїхав на місце аварії літака, щоб з'ясувати, що з тобою, - продовжила вона вже серйозно. - Ти ж не відповідала, і ми всі подумали, що варіант є лише один. Можливо, він вже поряд із Бреволем. Лайнер не встиг далеко відлетіти.

- Треба сказати йому, щоб повертався, - я метушливо взяла телефон, набрала його номер і прослухала довгі сім гудків, поки Ів не відповів.

– Так? - серед жахливого галасу, його голос був майже не чутний, і здавалося, що Ів мене не впізнав. 

- Ів, послухай мене, я вже вдома! В Ортелі. Все добре, повертайся! - кричала я в трубку.

– Лулу? Але ж... Ти не сіла в літак? - у його голосі почулася надія.

- Ви розчаровані, мсьє Морель? Сподівалися позбутися мене?

- Що ти несеш? Ну що ж ти несеш, дурна?.. Та я сам мало не помер!

- Повертайся, я дуже на тебе чекаю.

- Я буду тільки надвечір. І будь ласка, залишайся вдома, або візьми в кав'ярні ключі від моєї квартири, і чекай на мене там.

- Добре.

- Я тебе дуже прошу, не загубися, доки я не приїду.

- Більше ніколи.

Сяючи від щастя, я розкинулася на дивані поруч із дідусем, поки бабуся клопотала на кухні.

- Ніколи не бачив свою дівчинку такою щасливою, - сказав він, закривши газету та знявши окуляри.

- А ти щасливий, дідусю?

- Звичайно. Просто, через стільки років спільного життя, це не так помітно. Я завжди знав, що кохаю твою бабусю, хоч вона та ще скалка. А яка вона дурна! Це ж часом зводить з розуму. Як можна бути настільки непрохідно дурною? Але я кохаю її, інакше це б мене злило. А так, я просто здивований, що таке можливо, - якби до від'їзду в Бреволь, хто-небудь сказав, що ми з дідусем будемо ось так балакати про життя, я б ні за що не повірила.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍