Читати книгу - "Я, ти, наша ненависть, Ельма Кіраз"

19

Марта спішила до лікарні, бо її матір уже давно прийшла до тями і її перевели у звичайну палату. Батько і Рита вже не раз провідували жінку, а молодша дочка постійно знаходила якісь відмовки. Та врешті рідні переконали дівчину, що це максимально неввічливо по відношенню до рідної людини. Поки Марта їхала в таксі, їй всередині було якось дуже недобре, наростала незрозуміла тривога. Здавалося, що от-от має статися щось погане. Зайшовши до лікарні, це відчуття дуже посилилось, сильно стукотіло серце, спітніли долоні. Поки дівчина підіймалась сходами на потрібний поверх, в голові прокрутила тисячу і одну причину тут і зараз розвернутися і піти геть. Від плану втечі її відволік дзвінок.

— Привіт, — швидко відповіла дівчина. 

— Як справи? — радісно заговорив Дмитро, — не зайнята?

— Трохи. Я…в лікарні. Приїхала до матері.

— Я не знав. Чому не подзвонила? Підвіз би, провідав колишню майбутню тещу, — чоловік засміявся.

— Це не дуже смішно, — настрій у дівчини був поганий, тому жарти її коханого були для неї зовсім не доречними.

— Та годі тобі, що таке? Ти якась сама не своя.

— Не знаю. А ти якийсь занадто веселий останнім часом.

— Ну це тому що…

— Гаразд, я маю йти. Подзвоню пізніше. Цілую, — проговорила дівчина і вимкнула телефон.

Перед дверима палати Марта ще деякий час простояла і не наважувалась зайти, але кори поруч пройшли декілька разів одні і ті ж лікарі, які вже скоса поглядали в її бік, то дівчина нарешті наважилась і зайшла. Матір в палаті була одна, на її ліжку сиділа Рита і вони про щось доволі весело говорили.

— Привіт, — тихо сказала дівчина і зачинила за собою двері.

— Привіт, Марто, — веселим голосом сказала Рита, — а ми тут з мамою згадуємо смішні дитячі історії.

— Ясно, — криво посміхнулась дівчина і глянула на свою матір. Від цього та незрозуміла тривога напала на неї сильніше. 

— Що з тобою? Ти якась бліда, — стурбовано спитала старша сестра і підійшла до Марти.

— Вона просто мабуть дуже перенапружилась, коли нарешті зволила провідати рідну матір, — фиркнула жінка. Для тої, хто переніс операцію на серці, вона виглядала чудово і була повна якогось невдоволення.

— Вибач, у мене просто були справи, я…

— Знаю-знаю я твої справи, — матір закотила очі, — проводити час в ліжку з коханим і колишнім чоловіком власної сестри.

— Що!? — гаркнула Марта.

— Мамо, припини, — втрутилась Рита, — це питання вже давно закрите. Ми все вияснили та порозумілися.

— І в цьому, доню, твоя найбільша помилка, — жінка похитала головою.

— Я може чогось не розумію, але яка тобі різниця, з ким я зустрічаюся? — дівчина підійшла ближче до матері, а та підняла на неї якийсь дуже неприємний погляд.

— Ти зрадила свою сестру, зіпсувала їй життя. Я прекрасно знаю, що це таке.

— Мамо! — вже й Рита починала злитися.

— Що ти знаєш? — Марта приснула сміхом.

— Колись мене теж зрадили. Моя рідна сестра вкрала мого чоловіка, нагло і без будь-якого сорому. Це було кохання всього мого життя…

— У тебе є сестра!? — одночасно спитали дівчата з округленими очима, — і ми тільки зараз про це дізнаємося?

— Тому що я не хочу навіть памʼятати про цю зміюку! Вона знала, як ми кохали одне одного, а тому завжди заздрила. У нас мало бути весілля… Але вона спокусила його і змусила втекти з нею. Вже купу років вони живуть закордоном і я дуже рада, що не можу зустріти її десь тут на вулиці, бо тоді б я не знаю що…

— Ти стільки років ображаєшся на власну сестру, бо вона ніби-то вкрала твого коханого? А він мабуть невинна овечка? — Марта закипала злістю.

— Я впевнена, що він просто піддався на її вмовляння. У нас було шалене кохання, це було так наче в книгах. Я навіть завагітніла… а потім вони обоє втекли, після цього я її знати не хотіла!

— Ти себе чуєш!? Ненавидиш сестру, але продовжуєш... стоп. Завагітніла? — Марта різко замовкла і несвідомо покосилась на сестру. Рита стояла як укопана, не розуміючи що відбувається. Їхня матір театрально витерла одиноку сльозинку, що потекла по щоці.

— Колись ця правда мала б вилізти назовні. Що ж, мабуть це сталось саме зараз.

— Що ж це… мамо? — тремтячим голосом спитала Рита, — тобто я і Марта…

— Так, у вас різні батьки. Твій, Риточко, мій перший і єдиний коханий. З яким у нас могло б бути прекрасне життя. 

— А мій батько значить для тебе ніхто, — льодяним тоном підсумувала Марта, — і ти ніколи його не кохала, так? Так!?

— Не верещи, — жінка скривилася, — він про все знав від самого початку. Так кохав мене, що закрив очі на все. А я не могла дозволити собі таку ганьбу, народити дитину не в шлюбі, тому на все погодилась.

— Мамо, як ти могла… — Рита почала плакати і прикрила обличчя руками.

— Ну, тепер все ясно, — Марта розпливлась в істеричній посмішці, — чорт, мені тепер все ясно! — і голосно крикнувши, ні секунди не вагаючись, вона вийшла з палати, гримнувши дверима. Як бігла по сходах і як опинилась на вулиці навіть не зауважила, ніби пройшла секунда часу. Дівчина зупинилась і почала віддихуватись. Тепер їй була зрозуміла її сьогоднішня тривога. І відкрилися очі на те, чому все життя рідна мати зневажала і не надто проявляла свою любов. Все ніби одномоментно стало на свої місця і до матері зʼявилася просто огида. І не встигла вона опанувати свій шок, як в кишені задзвонив телефон, змусивши її здригнутися. Не меншим здивуванням було те, що на екрані зʼявилося імʼя колишнього чоловіка.

— Я слухаю.

— Марто…— почувся в слухавці важкий голос Назара, — Марто… чому… п… кол… будь…. — його слова переривав поганий звʼязок.

— Алло! Назаре? В тебе все нормально?

— Я так не можу… зараз… так важко без тебе…

— Що? — дівчина була в повному нерозумінні.

— Будь ласка, прийди. Приїдь, де б ти не була. Ой-й-й…— в слухавці почувся звук розбитого скла і наче хтось наступив на нього.

— Що ж таке відбувається, — Марта в думках вилаялась, — я зараз буду.

Вимкнувши дзвінок, вона швидко почала замовляти таксі. Чому так імпульсивно вирішила поїхати до колишнього фіктивного чоловіка, вона пояснити не змогла. Але зараз їй дуже сильно хотілося відволіктися від того, що щойно відбулося в палаті матері. Їй було надзвичайно огидно від всього, що сказала жінка. Звичайно, Марта могла б і подзвонити до Дмитра, але чомусь саме зараз бачити його вона не хотіла. Десь за сорок хвилин дівчина була вже на місці та стояла перед знайомим дверима. Але на її стукіт ніхто не відчиняв. Потім вона спробувала двері і вони виявились не замкненими. Зайшовши до квартири, Марта опинилась в темряві, лише слабке світло було видно з кухні. Повільно пройшовши, вона побачила Назара, що сидів на підлозі і намагався зібрати розбитий кришталевий графин. На столі стояла невелика лампа, яка колись була на приліжковій тумбі в спальні.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍