Читати книгу - "Мисливець. У пошуках втраченого, Сано Бенсан"

— Але ж…

— Просто прийми це як дійсність і повертайся в Етеріал. Інакше Фай не встигне набрати рівні, а тобі буде важко самому.

І він зник з екрана. Знову так просто залишив мене із купою запитань посеред кімнати. Нісенітниця… Творець Етеріалу живий? 

— Та ні… — пробубнів я, і пішов на кухню. 

Відсутність мами вкотре нагадала мені про те, що сталося. Знову до горла підступив клубок болю, страху та будь-яких людських емоцій, які зазвичай виникали у ті миті, коли ми ладні були втратити найголовніше в житті, без чого, як виявилося зрештою, не готові жити далі. Шморгнувши носом, я квапливо випив склянку води. Безсило сперся долонями на стільницю, опановуючи той хаос всередині. Подих. Один, другий… Ще глибший… І попрямував до кімнати. 

Підтиснувши губи, я ступив на платформу фіксуючи кріплення. Я не готовий втрачати. В жодному разі, доки буде найменша можливість.

Мій аватар одразу ж опинився на респі у Квантумі. Розумів, що без Емікса не обійшлося, як завжди. Налаштував подвоєння і пішов у гущу істот, ігноруючи мовчазні погляди Влада з Еміксом. Знову керувався люттю, аби тільки не дати слабину і не підвести нікого. Так, чудово усвідомив значення виразу — «лють засліплює». І саме цього я зараз прагнув. Як завжди, я не слідкував за часом, тому що то було марною справою в Етеріалі. Та й для того поряд був Емікс. Він чітко контролював виснаження мого організму, коли воно потребувало відновлення, і тому з легкістю дозволяв собі викинути мене з мережі. 

Зі зростанням Владового аватара, енергія накопичувалася значно швидше в обох. І коли досить несподівано навколо мене спалахнув простір, чого не траплялося раніше, я й зрозумів, що досягнув бажаного результату. Від такого ефекту Влад аж відскочив назад, спіткнувшись об перепону. Я поглянув здивовано на Емікса, але той виглядав напрочуд задоволеним, і я не думав, що саме через рівень. 

Та наша боротьба на цьому не спинилася. Залишався ще Влад. З теперішнім рівнем мої показники покращилися і я з легкістю міг долати чималу кількість лідів, практично як Емікс. Втім, тоді я ще не усвідомлював усіх своїх можливостей. І навіть був певен, що вони не мали жодного відношення до рівня аватара. Так, з кожним новим додавалися і скіли, але на їх прокачку потрібно було значно більше часу. Або ж знову витрачати ефіри, а цього я точно не робив. Тому відповідь залишалась лише одна — костюм.

— Зустрінешся завтра з Канцлером, — сказав Емікс, коли добили останнього на сьогодні ліда.

— Навіщо відкладати це на завтра? Я й зараз міг би навідатися до нього…

— Так треба. До того ж тобі треба відпочити, — відповів зі звичною турботою.

— Нагадай-но мені, — протягнув я задумливо, заховавши зброю у кобуру, — я вже казав тобі, щоб не було більше жодних ігор та загадок?

Емікс досить стримано стулив губи, а потім пройшовся пальцем по нижній.

— Майже, — все ж відповів, поглянувши на Влада, який наближався до нас. — Просто зроби це.

Та щойно я знову хотів заперечити, як втрутився Влад зі своїм дитячим захватом, який геть не пасував його бойовому аватару, хоча й в кумедному вбранні. Втім, з отриманими ефірами та зібраним у Квантумі, Влад напевне придбає собі костюм, про який так довго мріяв.  

— Це просто круто! Ми ж апнемо мене завтра? — запитав він, спинившись перед нами. Мабуть, і він помічав своєрідну напругу між нами, але змовчав. — Завтра чекатиму на вас!

І одразу ж телепортувався з широчезною посмішкою на пиці. Я хотів поновити нашу розмову, але передумав. Вірніше, немов хтось за мене це вирішив.

— Що мені завтра робити з Романом? 

— Те, що вмієш найкраще, — на превелике здивування, Емікс ледь підморгнув мені, у що важко вірилося. — Але будь обачним і не забувай, що там реальність.

— Ти, як завжди, невимовно мені допоміг… напарнику.

Обравши на екрані потрібну кнопку, я перемістився у столицю та вийшов з Етеріалу. Вже автоматично «згорнув» свій костюм і підійшов до сканера. Знову показники зросли… Навіть стрімкіше, ніж минулого разу, але досі не розумів, з чим воно пов'язане. Та вкотре пригадалися слова Емікса, що на все свій час. Тому цього разу прислухався до нього.

А вже вранці, одразу після 9:00 на мій комунікатор поступило кілька доставлять. Та спершу привів себе до ладу, і за сніданком квапливо додав дещо до нової програми, яку трохи модифікував… Прихопивши наплічника та борда, вийшов на вулицю, і вже за звичкою подивився на затягнуте хмарами небо. Кинув скейта на колеса й застрибнув, гойднувшись вперед. Невеличкий спуск завжди дозволяв стартувати спокійно, аби мама не хвилювалась, що знову поб’ю носа та коліна, як у дитинстві. 

Забравши дві посилки, я попрямував до першого адресата. Був дещо здивований, тому що відстань була незначною. Могли б і самі прогулятися й забрати. Втім, коли прибув за вказаною адресою, двері мені відчинила досить стара жінка, але в охайному домашньому кольоровому вбранні. Волосся було дбайливо зібране у бабеті на маківці, від чого бабуся виглядала досить кумедно. Та чисельні зморшки видавали її поважний вік. Довгожителька… Подібні рідко виходили на вулицю, може й тому досі так довго прожили.

— Вітаю, мем. Доставляння від…

— Знаю, синку, давай сюди, — з посмішкою і неабияк бадьоро вимовила вона.