Читати книгу - "Видозмінений вуглець"

165
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 38 39 40 ... 137
Перейти на сторінку:
відступив, дозволивши йому відірватися від вітрини, до якої він був прип’ятий.

— Там, звідки я родом, людям на вулиці не лізуть у голови, — пояснив я. Та він уже відчув, що я відмовився від конфлікту, і просто зробив якийсь жест великим пальцем — як я зрозумів, непристойний.

— Хіба мені не насрати, звідки ти родом? Ти що, граний коник-стрибунець? Ану киш із моїх очей.

Я залишив його там, а переходячи вулицю, знічев’я замислився над тим, чи є якась моральна відмінність між ним і конструкторами-генетиками, які ввели в чохол Міріам Банкрофт Злиття-Дев’ять.

Зупинившись на розі, я нахилив голову, щоб підкурити цигарку.

Середина дня. Моє перше зіткнення за день.

Розділ дванадцятий

Одягаючись того вечора перед дзеркалом, я був абсолютно впевнений, що мій чохол носить хтось інший, а мене розжалували в пасажири оглядового вагону за його очима.

Це називають запереченням психічної цілісності, або просто фрагментацією. Навіть у звиклих до зміни чохлів доволі часто виникав тремор, і це був найгірший випадок за багато років у моєму житті. Мені тимчасово ставало буквально страшно обдумувати щось у деталях: а раптом людина у дзеркалі помітить мою присутність? Заціпенівши, я дивився, як він пересуває ніж «Теббіт» у нейропружинних піхвах, бере один за одним пістолети «Немекс» і «Філіпс», а тоді перевіряє заряд кожної зброї. Обидва пістолети були забезпечені дешевими кобурами з цупкого волокна, які чіплялися за допомогою ферментів до одягу, до якого їх притискали. Людина у дзеркалі прилаштувала «Немекс» під лівою пахвою, де пістолет мав сховатися під його курткою, а «Філіпс» заховав на поясі. Він потренувався, пару разів висмикнувши пістолети з кобур і наставивши їх на своє відображення, та в цьому не було потреби. Диски з віртуальними тренуваннями були саме такі, як обіцяв Клайв. Він був готовий убити когось будь-яким із пістолетів.

За його очима ворухнувся я.

Він знехотя зняв пістолети й ніж і знову поклав їх на ліжко. Тоді трохи постояв, поки не зникло безглузде відчуття оголеності.

Вірджинія Відаура називала це слабкістю до зброї, і під час підготовки посланців піддатися їй з першого дня вважалося смертним гріхом.

«Зброя — будь-яка зброя — це інструмент, — казала вона нам. У руках вона тримала частинкомет „Сонцеструм“. — Спроектований з конкретною метою, як і будь-який інструмент, і корисний лише для досягнення цієї мети. Якби хтось повсюди носив із собою силовий молоток просто тому, що він — інженер, про нього б подумали, що він — дурень. А те, що стосується інженерів, ще більше стосується посланців».

У строю весело кашлянув Джиммі де Сото. Тоді він говорив за більшість із нас. Дев’яносто відсотків новобранців Корпус отримував зі звичайних сил Протекторату, де зброя, як правило, була чимось середнім між іграшкою та особистим фетишем. Піхотинці ООН ходили озброєними повсюди, навіть у відпустці.

Вірджинія Відаура почула цей кашель і перехопила погляд Джиммі.

— Пане де Сото. Ви незгодні.

Джиммі заворушився, трохи зніяковівши через те, як легко його вирахували.

— Ну, мем… Мій досвід показує: що більше в людини сили, то краще вона себе показує.

У строю схвально загули. Вірджинія Відаура зачекала, поки гудіння не стихло.

— А й справді, — промовила вона й витягнула обидві руки, тримаючи частинкомет. — Цей… прилад має певну ударну силу. Прошу, підійдіть сюди та візьміть його.

Джиммі трохи завагався, але тоді проштовхався вперед і взяв зброю. Вірджинія Відаура відступила, щоб Джиммі опинився в центрі уваги курсантів, які зібралися, і зняла кітель Корпусу. У комбінезоні без рукавів і в космічних пантофлях вона здавалася стрункою й дуже вразливою.

— Ви побачите, — голосно промовила вона, — що заряд переведено у тестовий режим. Якщо ви в мене влучите, я в результаті отримаю опік першого ступеня, та й усе. Я стою на відстані близько п’яти метрів. Я неозброєна. Пане де Сото, може, спробуєте в мене вистрілити? За вашим сигналом.

Джиммі явно був ошелешений, але негайно підняв «Сонцеструм», щоб перевірити налаштування, а тоді опустив його й поглянув на жінку навпроти себе.

— За вашим сигналом, — повторила вона.

— Зараз, — різко сказав він.

За цим було майже неможливо встежити. Джиммі, вимовляючи це слово, вже замахувався «Сонцеструмом», а заряд, як і заведено під час перестрілювань, випустив, коли ствол ще навіть не перейшов у горизонтальне положення. Повітря наповнилося характерним сердитим тріскотінням частинкомета. Вирвався промінь. Вірджинія Відаура зникла. Якимось робом вона бездоганно передбачила кут променя й ухилилася від нього. Ще вона якимось робом наполовину подолала п’ятиметрову відстань, і кітель у її правиці заворушився. Він обкрутився довкола ствола «Сонцеструма» і рвучко відвів зброю вбік. Вірджинія Відаура накинулася на Джиммі раніше, ніж він допетрав, що сталося, відкинула частинкомет геть, на підлогу тренувальної зали, позбавила його рівноваги, повалила та обережно зупинила ребро однієї долоні в нього під носом.

Мить розтягнулась, а тоді урвалася: боєць, який стояв біля мене, склав губи бантиком і тихо, протяжно засвистів. Вірджинія Відаура злегка нахилила голову на звук, а тоді скочила на ноги й допомогла підвестися Джиммі.

— Зброя — це інструмент, — трохи захекано повторила вона. — Інструмент для вбивства та руйнування. І будуть такі часи, коли ви як посланці муситиме вбивати та руйнувати. Тоді ви будете обирати та брати собі потрібні інструменти. Але пам’ятайте про слабкість зброї. Вона — це продовження, а ви — вбивця та руйнівник. Ви — єдине ціле, як з нею, так і без неї.

Влізши в інуїтську куртку, він ще раз зустрівся поглядом із самим собою у дзеркалі. Обличчя, яке дивилося на нього у відповідь, було не виразнішим, ніж у людроїда у «Ларкін і Ґрін». Якусь мить він байдужо на нього дивився, а тоді підняв одну руку, аби почухати шрам під лівим оком. Ще один, останній погляд угору та вниз, і я пішов з кімнати, а до моїх нервів несподівано повернувся холодний самоконтроль. Спускаючись на ліфті й покинувши дзеркало, я змусив себе всміхнутися.

«На мене фрага напала, Вірджиніє.»

«Дихай, — сказала вона. — Рухайся. Контролюй».

І ми вийшли надвір. Коли я стояв у вхідних дверях, «Гендрікс» люб’язно побажав мені доброго вечора, а на протилежному боці вулиці вийшов із чайної мій «хвіст» і почимчикував паралельно до мене. Я пройшов пару кварталів пішки, оцінюючи вечір і думаючи, чи позбутися «хвоста». Несміливе сонце просвітило більшу частину дня, і небо було більш-менш безхмарне, але тепло все одно не було. Згідно з мапою, яку я викликав у «Гендріксі», Лизоград був розташований щонайменше за дванадцять з половиною кварталів на південь. Я спинився на

1 ... 38 39 40 ... 137
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Видозмінений вуглець», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Видозмінений вуглець"