Читати книгу - "Тілоохоронець Горгони, Олена Домова"

- Але ми не збиралися залучати інвестиції, - похитав головою чоловік. - Резерв на перший час є, тож у цьому немає необхідності.

- Повір мені, що більше фінансових вливань буде на початку, тим швидше ви підніметеся.

- Але нам ще доведеться довести, що в нас вигідно вкладати.

- Саме так! І це чудовий привід для зустрічей з інвестиційним директором. Навіть коли вам призначать менеджера, все одно пхни по всіх питаннях до неї.

- Коли ти все це вигадала? - знову похитав головою Максим, не міг припинити дивуватися попелястій.

- Щойно ти розповів про свої плани на майбутнє.

- Ти страшна жінка, Катерино.

- Ну що ви, Максиме Євгеновичу, не треба компліментів, - уїдливо посміхнулася вагітна. - А якщо серйозно, то таке рішення прийшло б і до тебе, якби ти знав Юлію Володимирівна трохи краще. Єдиний простір, через який до неї легко можна наблизитися, - робота. Решту часу вона дуже замкнена. У неї навіть подруг через це не стало. Але це не відміняє того факту, що вона - чудова людина, й дуже подобається мені, навіть, якщо не може прийняти мою дружбу.

Катя трохи збентежено відвела погляд і протягнулася за філіжанкою на своєму столі. Пан Кирієнко наслідував її приклад й собі відпив кави. Солодкий і ніжний з легкою гіркотою напій, який віртуозно готувала Катерина Віталіївна, бадьорив та насичував.

- І все ж таки я не майстер розмови розмовляти. Для справи краще, якщо це візьме на себе мій партнер.

- Не згодна. До знайомих людей Юлія Володимирівна ставиться краще, ніж до незнайомців.

- Навіть якщо люто їх ненавидить? - не відступав Макс.

Він здогадувався, що почуття жінки дещо змінилися останнім часом, але не був впевнений у цьому на сто відсотків.

- Ти мене переконуєш в цьому чи шукаєш відмовки? - скептично підняла брову попеляста.

Чоловік закрив обличчя долонями й з силою розтер його.

- Гаразд, - нарешті промовив він. - Але я уявлення не маю, про що говорити.

- Вчора ввечері я домовилися про зустріч через секретарку, - повністю проігнорувала зізнання візаві Катя. - Юлія Володимирівна не знатиме про тебе заздалегідь, тож одразу перекидати на менеджера не стане.

- Ти перестраховуєшся, - пробурмотів пан Кирієнко, чомусь дуже добре уявляючи, як пані Середа тікає зі свого робочого місця, почувши, що їм доведеться зустрітися.

- Я про всяк випадок, - пояснила білявка, - якщо її ненависть така сама палка, як і раніше. До речі, мені було б легше планувати, якби я знала, про що ви розмовляли, коли ти приходив. Це не марна цікавість, Максиме.

Чоловік кивнув, даючи зрозуміти, що він це чудово розуміє, бо мишка не з тих людей, які просто так полізуть у подробиці особистого життя.

- Так вийшло, що я подзвонив їй п'яний і чогось на говорив. Не пам'ятаю що... А вона так і не сказала. Але судячи з її реакції я зрозумів, що... словом... освідчився їй... чи щось...

Про поцілунок наприкінці зустрічі чомусь вирішив промовчати. Сам уже не вірив, що він був. Але Катерина і без того зробила правильний висновок:

- Отже її реакція на твоє освідчення переконала тебе в тому, що поборотися варто... Але чому через стільки часу? Давно це в тебе? Що саме вона сказала? - заторохкотіла Катя й одразу знітилася. - Ой, пробач. Не потрібно відповідати.

- Все ж таки до жіночого вагітна ближче, - гмикнув Макс, - навіть до марної цікавості.

- А що? - закопилила губки білявка.

- Нічого, - від душі засміявся чоловік так, що навіть шибки задрижали. - Ми зустрілися з нею нещодавно. Ось мене й перемкнуло. Не скажу, що це стало для мене несподіванкою. Вона одразу мені сподобалася.

- Справді? - світла брівка недовірливо поповзла вгору. - А мені здалося, що ворожість була обопільна.

На це пан Кирієнко лише знизав плечима. Не розповідати ж насправді як усе було.

Пролунав дзвінок внутрішнього телефону, й Катерина Віталіївна взяла слухавку. Вислухала коротку доповідь і подякувала співбесідникові. Після цього зі словами "Ні пуху ні пера" випхала зі свого кабінету.

Максим піднявся на потрібний поверх і зайшов до вже знайомої приймальні. Тут його зустріли уважним поглядом, але не злим, а скоріше зацікавленим.

- Доброго ранку! - першою привіталася Марія. - А Юлії Володимирівни ще немає.

Чоловік трохи здивувався, тому що думав, що Катю попередила вона. Привітався та сказав, що почекає. Присів на крісло для відвідувачів. Не пройшло й хвилини, як до приймальні зайшла директорка з управління інвестиціями. Побачивши чоловіка з документами в руках її обличчя здивовано витягнулося.

- Доброго ранку, - кивнув Максим, встаючи зі свого місця.

- То ви все ж таки вирішили звернутися до мене, а не діяти через Катерину Віталіївну? - потискаючи руку, поцікавилася брюнетка.

Й стільки в її словах було неприхованого тріумфу, що чоловічі губи мимоволі розтяглися в усмішку.

- Я від початку не збирався стрибати через вашу голову. Просто вирішив дізнатися що до чого... А непогано у вас розвідка працює.

Пані Середа кинула на нього короткий незрозумілий погляд, а потім попросила помічницю:

- Маріє, принесіть, будь ласка, каву для мене та гостя.

Вони увійшли до кабінету. Й тут уже Юлія Володимирівна, не приховуючи сарказму, продовжила:

- Невже я така жахлива, що зустріч зі мною потребує двотижневої підготовки?

- Що я можу сказати? Оформлення документів потребувало більше часу, ніж ми передбачали.

- Ми?...

 

_________________

Від автора.

Ще раз щиро дякую всім за підтримку. Це було несподівано та дуже приємно. Ви найкращі!