Читати книгу - "Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи, Сергій Миколайович Поганий"

його знає, — відповів Прушинський. — Наразі я не можу сказати. У реакторі палає графіт. Насамперед потрібно ліквідувати вогонь. Але як і за допомогою чого? Треба подумати».

*

Борис Щербина, заступник Голови Ради Міністрів СРСР і людина, яка очолила урядову комісію, прибув у Прип’ять після восьмої вечора. Кругловидий, трохи лисуватий чоловік середньої статури з чорним волоссям і рішучим поглядом, він був спокійним та уважним, його поважали підлеглі. Українець за національністю, який розпочав свою партійну діяльність у промисловому Харкові, Щербина значну частину своєї кар’єри провів на посаді обласного секретаря КПРС у Західному Сибіру. Саме під керівництвом Щербини створювалася нафтогазова промисловість тюменського регіону. А 1973 року Щербину перевели до Москви на посаду міністра будівництва підприємств нафтової і газової промисловості СРСР. Через 11 років, 1984-го, Бориса Євдокимовича призначили на посаду заступника Голови Ради Міністрів СРСР, відповідального за питання паливно-енергетичного комплексу. Таким чином, ядерна енергетика входила у сферу його відповідальності, хоча і нафта, і газ займали дедалі важливіше місце в радянському промисловому комплексі, становлячи левову частку державних твердовалютних надходжень.

Рішення призначити Щербину головою державної комісії з розслідування аварії на ЧАЕС було цілком логічним. Єдиною проблемою була відсутність самого Щербини в Москві вранці 26 квітня — він відправився в Барнаул. Річ у тому, що частиною звичного розпорядку Щербини були його візити у вихідні на будівельні майданчики і підприємства всього Радянського Союзу, а оскільки 26 квітня припадало на суботу, своїм планам Борис Євдокимович не зраджував. Викликаний керівником Миколою Рижковим, він повернувся в Москву, де двоє урядовців провели 20-хвилинну розмову відносно інциденту, ймовірно, все ще думаючи, що аварія не спричинила підвищення рівнів радіації. Після цього Щербина зібрав кількох столичних експертів і вилетів з ними до Києва.

Уже в літаку Щербина пройшов прискорений курс історії ядерних аварій від Валерія Легасова. В окулярах, також середньої статури, з великим носом і виразними губами, 49-річний Легасов обіймав посаду першого заступника Анатолія Александрова, директора Інституту атомної енергії ім. І. В. Курчатова, одного з конструкторів реактора РБМК. Ранок Легасов провів на засіданні партійного та адміністративного активу в Міністерстві середнього машинобудування — атомному монстрі, якому фактично підпорядковувався Курчатовський інститут.

«Вірний своєму характеру та звичкам, які вкорінювалися протягом багатьох років, я викликав автомобіль і відправився на засідання партійного керівництва», — згадував Легасов. Уперше про інцидент на ЧАЕС він почув ще перед засіданням, але тоді ця новина не викликала суттєвого занепокоєння. Головним доповідачем виступив 87-річний міністр Юхим Славський, який у 1960-х, разом із керівником Легасова Александровим, допомагав проектувати і виготовляти реактор РБМК. Славський виступав протягом двох годин, однак про аварію згадав лише мимохідь.

«Усі ми звикли слухати, як цей літній, але дуже активний чоловік годинами впевнено розповідає про те, наскільки в нашій галузі все чудово та прекрасно, — пригадував Валерій Легасов. — Цього разу, традиційно оспівуючи ядерну енергетику і ті величезні успіхи, яких досягли в її розбудові, він справді, хоч і поспіхом, але зазначив, що в Чорнобилі стався якийсь інцидент. Але Чорнобильська атомна електростанція підпорядковувалася сусідньому Міністерству енергетики та електрифікації, тож Славський швидко додав: хоч вони там і напартачили, на розвиток ядерної енергетики це не вплине».

Уже в перерві після виступу Славського Легасов дізнався, що його призначали в комісію, очолювану Щербиною. В аеропорт науковцю наказали прибути до 16 години. «Ось тобі й вихідні», — подумав Легасов. В Інституті він зібрав усю можливу технічну інформацію про реактори РБМК та саму ЧАЕС, проконсультувався з колегами, які знали реактор уздовж і впоперек і відправився в аеропорт, щоб встигнути на рейс.

На борту літака Легасов поділився своїм знаннями ядерної промисловості з Борисом Щербиною. Хтось заговорив про аварію на АЕС Трі-Майл-Айленд у США. Валерій Легасов втрутився. «Я намагався роз’яснити Борисові Євдокимовичу суть інциденту на станції Трі-Майл-Айленд, який стався в Сполучених Штатах Америки 1979 року», — згадував Легасов. Аварія, викликана несправністю механічної, а не ядерної системи, призвела до витоку теплоносія ядерного реактора і різкого підвищення рівнів радіації — частково внаслідок того, що оператори довго не могли з’ясувати початкову проблему. Інциденту було присвоєно п’ятий рівень із семи можливих за міжнародною шкалою ядерних подій (INES. — Прим. перекладача). Сто сорок тисяч чоловік добровільно залишили 30-кілометрову зону навколо АЕС. Легасов стверджував, що, «з огляду на принципову різницю у структурі реакторів, причина тієї аварії не має нічого спільного із ситуацією в Чорнобилі». Він мав рацію. Американці використовували реактор з водою під тиском, який був значно безпечнішим за РБМК. Окрім того, реактор на американській АЕС мав захисну бетонну оболонку, якої був позбавлений РБМК. Радянська комісія зіштовхнулася із значно складнішою ситуацією.

Коли вони приземлилися в Києві, Легасова здивувала «безкінечна низка урядових автомобілів чорного кольору і схвильованість українських лідерів. Їхні обличчя були стривоженими: нам сказали, що точної інформації вони не мають, однак ситуація там невтішна». Разом із колегами Валерій Легасов сів у лімузин, який уже чекав на них, і вирушив спочатку в Чорнобиль, а потім — у Прип’ять. Пейзаж за вікном авто був мальовничим — члени комісії, які прибули протягом дня, отримали можливість насолодитися цим сповна. «Весна вже майоріла своєю красою, Квітнули сади. На річку Уж прилетіли гуси, — згадував один із членів комісії. — Відчуття багатства природи не залишало нас протягом усієї поїздки». Утім, Щербина і Легасов мало що могли розгледіти в темряві. Щойно після 19 години зайшло сонце, вони стали свідками зовсім інакшої картини. «Коли ми наблизились до Прип’яті, нас вразив колір неба десь за 8–10 кілометрів від міста, над станцією, — темно-червоний або, якщо точніше, вогненно-багряний».

О 20:20 Щербина і його колеги увійшли в будівлю міськкому Прип’яті, де відбувалася організована Анатолієм Майорцем нарада інших членів комісії. До новоприбулих відразу приєднався Геннадій Шашарін, заступник Майорця з питань експлуатації АЕС, який тільки зійшов із гелікоптера після польоту над реактором. Слова Шашаріна про те, що реактор зруйновано, застали Щербину зненацька. Температура всередині реактора підвищувалася, рівень радіації — високий (Прушинський помітив, що графіт у реакторі розжарився до вишнево-червоного кольору, тоді як Шашаріну він здався жовтим). Шашарін запропонував негайно евакуювати населення з Прип’яті. Усе це шокувало Бориса Щербину, однак він продовжував зберігати спокій і зібраність. Щербина відповів Шашаріну, що евакуація посіє ще більшу паніку, ніж звістка про радіацію.

Розпочата Борисом Євдокимовичем Щербиною нарада перетворилася на мозковий штурм. Відтепер кожен визнавав те, що неможливо було собі уявити всього кілька годин (або навіть хвилин) тому, — сталося розплавлення, було пошкоджене ядро реактора, а