Читати книгу - "Під моїм (палким) наглядом , Ксандер Демір"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Мої руки продовжували свою гру. Це була ніби наша гра, в яку ми програли ще з першого дня, як тільки зустрілись знову. Трішки лоскотання, трішки безтурботного сміху – все це, щоб на мить забути про всі турботи навколо. Той момент був особливим, коли ми віддалялись від тіні повсякденності. Я цінував кожну таку мить.
Її сміх вирував із найглибших ділянок її душі, неначе грім під час грози, і я відчував, як він заповнює кожен куточок кімнати, будинок.. І навіть якщо Амелія тимчасово перемагала у цій грі, для мене головне було не перемога чи поразка, а сам процес, який дарував нам миті безтурботності. Схожі на такі.
- Все, припини! – закричала Лія, штовхаючи в мене ногами.
- Не буду тебе більше мучити, персик, - я засміявся, але мій сміх швидко стихав, коли я зупинився і подивився на неї. Я навіть не помітив, як весь час був над нею, ніби володів кожним сантиметром її ідеального тіла. В голові одразу з’явився той момент, коли вона була у морі. Я був повним ідіотом, що не помічав такий реальний дорогоцінний скарб раніше. Але це лише наша тимчасова гра, мимовільне завороження, що не може тривати вічно. Я лише накрутив себе на цю ілюзію, і ось все.
- Ти намагаєшся спокусити мене? - прошепотіла Лія.
- А ти хочеш, аби це було саме так? – так само прошепотів я.
Я вкотре ледь не осліп від раптового спалаху, що заповнив кімнату. На цей раз він тривав довше, ніж усі попередні, дозволяючи мені охопити кожну деталь цієї миті. І я зміг побачити цей занадто сексуальний вираз обличчя Амелії..
Вона ледь помітно нахилила голову убік, закусуючи свої пухкі та до біса красиві губи. Останнім часом я все частіше ловив себе на думці, намагаючись зрозуміти, які саме смаки приховані за цими губами. Чи це той самий персик, яким так пахне дівчина, чи можливо гірка кава, як її новий парфум? Хоча ні, чорна кава з легким присмаком молочного шоколаду – це її очі. Такі ж карі, як у мене. Але зовсім іншого відтінку.
Мені подобалось бути так близько до цієї білявки, спостерігаючи за нею саме з цього кута зору. Хоча, можливо, перспектива знизу була б ще приємнішою.
- Дем’ян..., - вона сказала це так ніжно та… немов котик. Це змусило моє тіло здригнутися! Я ніколи так сильно не хотів чути своє ім’я, як зараз ще раз. Клянуся, якби Лія це не сказала, я б далі жив з відчуттям, що я точно не Дем’ян. – Я тільки сьогодні почула від батька, що ти, виявляється, Владиславович, - її руки несподівано доторкнулись моїх грудей. І хоч я був одягнутий у футболку, я все одно відчував їх так, немов був оголений. – Тобі личить. Козак Дем’ян Владиславович.
І по моєму тілу знов пробігся табун сиріток. Те, як вона вимовляє моє ім’я - зводило мене з розуму. Я, здається, стаю ще тим божевільним придурком, який дуже погано справляється з самоконтролем. Ні.. так не можна!
- Ліє, прошу…, - я до болю закрив очі, заперечно хитаючи головою. А потім швидко піднявся на ноги, поки не передумав. Поки мене ще щось не змусило знову опинитися у полоні цієї дівчини!
Мої очі були все ще закритими. Не знаю навіщо я це робив, адже у кімнаті все ще був морок. Проте, я навіть у цьому мороці можу розгледіти цей клятий пекельний сінабон. Вона дійсно була схожа чимось на смак цієї випічки. Така ж гостра на язик, гаряча, але така крихітна та солодка.
Я підняв руки доверху та почав дуже сильно протирати свою голову, ледве відчуваючи, як скоро просто-таки трісне мій череп. Але, можливо, це було саме те, що мені зараз і треба було для щастя. Відчути справжній біль, який би затушив всі інші думки та усі можливі почуття про неї.
- Вибач, - швидко сказав я. – Вибач, прошу.
- На добраніч, Дем’яне! – і хоч я не бачив її обличчя, її голос видав усе. Вона засмутилась. Але… це тільки для її щастя.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Під моїм (палким) наглядом , Ксандер Демір», після закриття браузера.