Читати книгу - "Пробудження Левіафана"

нижче, та його голос доносився через корабельний зв'язок:

– Містере Камаль, ми готові до польоту?

– Підтверджую, – доповів Алекс, – реактор вже було увімкнуто, коли ми дісталися сюди.

– «Тачі» вже був готовий. Ось чому ми обрали його. Щойно вийдемо з ангару, вмикайте повний газ.

– Підтверджую.

Легкими поштовхами у різних напрямках поверталося тяжіння – Алекс піднімав борт і виводив до виходу з ангару. Голден нарешті закінчив прив’язуватися і подивився на Наомі з Амосом. Механік стогнав і вчепився у край кушетки намертво.

– Як ти, Амосе? – запитав Джим.

– Фан-бля-стично, кепе.

– Курва, я бачу Гомеза, – донісся голос Камаля, – його вбито. Ах ви ж срані виблядки! Вони стріляють в нього мертвого. Сучі діти!

Судно завмерло, і Алекс спокійним голосом сказав:

– Ось вам за щоку, гандони.

Вібрація пів секунди на півдорозі до виходу.

– Гармати точкового захисту? – уточнив Голден.

– Таке собі побіжне правосуддя, – відповів пілот.

Голден уявляв, що можуть зробити з людським тілом вкриті тефлоном сталеві з вольфрамовими наконечниками кулі на швидкості п’ять тисяч метрів за секунду, коли Алекс натиснув на газ і купа слонів стрибнули йому на груди.

***

Голден прокинувся при нульовому тяжінні. Його очні западини і тестикули боліли – це значило, що якийсь час тому було значне прискорення. Настінний термінал навпроти повідомив, що прискорення тривало майже півгодини. Наомі ворушилася. Амос був без пам’яті, а крізь діру в скафандрі серйозно юшила кров.

– Наомі, перевір Амоса, – Джим проквакав хрипким гострим голосом. Йому боліло горло при розмові, – Алексе, доповідай.

– «Донні» вибухнув під нами, кепе. Видко, морпіхи не втрималися, – доповів пілот стишеним і сумним голосом.

– Шість атакуючих суден?

– Жодного натяку на них після вибуху. Певно, підсмажилися.

Голден кивнув сам собі. Побіжне правосуддя, ага. Абордаж є найризикованішим маневром у бою. Насправді це є змагання між абордажниками, що просуваються у машинне відділення, і колективною свідомістю тих, хто тримає палець на кнопці самознищення. З першого погляду на капітана Яо було зрозуміло, хто виграє це змагання. Та хтось вважав, що перемога варта ризику.

Голден відв’язався та поплив до Амоса. Наомі озброїлася великими ножицями з аварійного набору і різала скафандр механіка. Діра виникла від загострених країв зламаної великогомілкової кістки, коли костюм тиснув під 12 g. Закінчивши зрізати скафандр, Наомі зблідла: верхня частина ноги була вкрита кров’ю з розірваних тканин.

– Що будемо робити?– запитав Голден.

Старпом у відповідь лячно і хрипко розсміялась.

– Не маю жодного уявлення.

– Але ти… – почав було Голден та не закінчив, бо жінка перебила:

– Якби він був металевим, то я б просто склепала, а тоді підварила все вкупі.

– Я…

– Але він не є частиною корабля, – її голос підвищився до крику, – то чому ти запитуєш мене, що робити?

Джим примирливо підняв руки.

– Окей, зрозумів. Давай для початку зупинимо кровотечу, добре?

– Якщо Алекса буде вбито, ти попросиш мене і корабель вести?

Голден почав відповідати, але зупинився. Вона права. Раніше, коли він не знав, що робити, він передавав справу Наомі. Це тривало роками. Вона була розумна, обдарована, зазвичай холоднокровна. Вона була опорою, хоч і пройшла всі ті випробування, що й він. Якщо він не буде уважним, то зламає її. А це йому було зовсім непотрібно.

– Ти права. Я потурбуюсь про Амоса.

Наґата дивилася на нього, поки її дихання не вповільнилось.

– Добре, – погодилась вона і пішла до драбини.

Голден обробив ногу прискорювачем згортання крові і обмотав металевою сіткою з аварійного набору. Тоді відшукав у корабельній базі даних інформацію про уламки кісток. Чим далі читав, тим більше хвилювався, аж поки Наомі не покликала:

– Келлі мертвий, – повідомила вона рівним голосом.

У животі щось опустилося, і Голденові знадобилося три глибоких вдихи, аби прибрати паніку з голосу:

– Отже, мені треба твоя допомога, аби поставити кістку на місце. Повертайся. Алексе? Дай прискорення у пів g, поки ми працюватимемо над Амосом.

– У якийсь певний бік, капітане?

– Неважливо. Просто дай пів g і поки помовч.

Наомі зістрибнула зі сходів у той момент, коли почала рости гравітація.

– Схоже, у Келлі всі ребра ліворуч зламані. При прискоренні уламки кісток проштрикнули інші органи.

– Він знав, що так станеться.

– Атож.

Легко було кепкувати над морпіхами поза очі. Коли Голден служив на флоті, жартувати з солоних спин було так само природньо, як лаятись. Та четверо морпіхів загинули, аби вони відлетіли з «Доннаджера». І троє з них зробили це свідомо. Джим пообіцяв собі ніколи не кепкувати над ними знову.

– Нам тре потягнути кістку, перед тим як поставити її на місце. Тримай його, а я тягтиму за ногу. Скажеш, коли кістка витягнеться і стане на своє місце.

Наомі почала заперечувати:

– Я знаю, що ти не лікар. Та це найкраща ідея.

Це була одна з найжахливіших речей, які він досі робив. Амос закричав під час процедури і прийшов до тями. Джим мусив тягнути за ногу двічі, бо перший раз кістка не стала на місце, і коли він відпустив, прохромила нову дірку, випустивши фонтан крові. На щастя, механік після цього вирубився, і вони змогли зробити другу спробу без лементу. Схоже, таки спрацювало. Голден побризкав ногу антисептиком та коагулянтом. Скріпив розриви скобами і наліпив пластир, який прискорював загоєння. Насамкінець обробив антибіотиком та надів надувний бандаж на стегно здорованя.

Потім упав на палубу і його почало трясти. Наомі залізла у своє крісло і хлипала. Це вперше Джим побачив, що вона плаче.

***

Голден, Алекс і Наомі неправильним трикутником висіли над перевантажувальною кушеткою з тілом лейтенанта Келлі. Ще нижче спав Амос, накачаний снодійним.

«Тачі» дрейфував через простір без якогось конкретного напряму. Вперше за довгий час їх ніхто не переслідував.

Голден знав, чого вони чекають. Вони прагнули почути, що він їх врятував. Він намагався виглядати спокійним та замисленим, хоча всередині панікував. Не мав жодної ідеї, куди рухатися. Не мав жодної ідеї, що робити. Відтоді як вони знайшли «Скопулі», усюди, де мало б бути безпечно, виникали смертельні пастки. «Кентербері», «Доннаджер». Голден жахався від самої ідеї кудись рухатись, бо те місце могло за мить вибухнути.

– Робіть щось, – десятиліття тому казав ментор молодим офіцерам. – Це може бути помилкою, але це має бути хоч чимось.

– Хтось має розслідувати,