Читати книгу - "Маленькі жінки. I частина"

можна буде опускати пошту. А так як у обох сторін будуть ключі, то й виймати пошту теж зможе кожен. Заощаджуючи дорогоцінний час, посилки, листи, рукописи, книжки та згортки можна пересилати за допомогою цієї поштової скриньки. Тож, шановний пан Піквік, мені залишається тільки вручити вам ключі від пошти, і я можу знову зайняти своє місце.

Враз присутні нагородили пана Веллера гучними оплесками. Пан Веллер поклав ключі на стіл, а пан Снодграсс, вхопивши ручку від пательні, почав щосили гамселити нею по каструлях. Не одна хвилина збігла, перш ніж у залі засідань запанувала тиша. Потім почалися тривалі дебати, в яких кожен намагався продемонструвати свої ораторські здібності. Загалом збори пройшли надзвичайно жваво. Дебати тривали допізна й завершилися триразовим «ура» на честь нового члена Піквікського клубу.

Ніхто з учасників клубу не пошкодував про те, що пана Веллера допустили до засідань. Більш веселого, скромного й відданого члена клубу, ніж Лорі, не міг уявити собі навіть джентльмен, наділений такию багатою уявою, як сам пан Піквік. Він, поза всяким сумнівом, зміг привнести у збори клубу неабияке пожвавлення. Також Лорі постарався вдосконалити «тон» щотижневика. Що ж стосується його виступів, то під час них присутні просто заходилися від реготу. Вони були чудові та втілювали всі ідеали клубу: патріотизм, класичну помірність у вживанні художніх фігур і стриманий драматизм. Часом статті пана Веллера блищали гумором, але чого в них ніколи не було, так це сентиментальності. Джо порівнювала його твори з Беконом, Мільтоном і навіть Шекспіром. За одностайним визнанням усіх членів Піквікського клубу, тижневик з приходом Лорі перетворився на справжній літературний шедевр.

Тож «П. К.» процвітав, будучи столицею їхнього маленького царства, а особливо ж вдалим виявився винахід Лорі у вигляді поштової скриньки. Ця затія мала велику популярність у членів спільноти. Скринька бачила безліч найбезглуздіших і найнесподіваніших послань, включаючи хустки і вірші, овочі і насіння рослин, розлогі листи і ноти, пряники і капці, запрошення і звинувачення і навіть… кошенят. Дідусь Лорі теж приєднався до цієї витівки. Пошта його дуже бавила, і він розважався, посилаючи жартівливі телеграми. А садівник пана Лоуренса, закоханий у Ханну, навіть надіслав їй справжнього любовного листа. Він довірив свою долю Джо, і дівчатка довго сміялися над його хитрощами. Вони й гадки не мали, як багато послань подібного роду пройде в найближчі роки через поштову скриньку Лорі.

Розділ одинадцятий

Експеримент

– Перше червня! Завтра Кінги поїдуть відпочивати на море, і я, нарешті, буду вільна. Цілих три місяці канікул! Як чудово! – вигукнула Мег. Вона щойно повернулася додому і адресувала свій монолог Джо, яка сиділа у вітальні на дивані, виглядаючи дуже втомленою. Бет стягнула з Джо запилені черевики, а Емі приготувала всім освіжаючий лимонад.

– У мене теж радість, – заговорила Джо. – Тітонька Марч сьогодні поїхала. Я боялася, аби вона не запросила мене разом з собою. Я б не відкрутилася. Уявляєте, стирчати в Плумфілді! Так там похмуро, як на кладовищі! Добре, що вона вирішила побути одна! Така метушня була в будинку, поки ми її не відправили! Я намагалася триматися якомога непомітніше, боялася, що вона все ж таки надумає покликати мене з собою! І тряслася до тих пір, поки не посадила її в екіпаж. Та все одно не відразу заспокоїлася. В останній момент тітонька висунулася з вікна коляски й подивилася на мене. Я так і завмерла! «Джозе-фіна, – гукнула вона, – ти не могла б…». Але я не знаю, що вона говорила далі, бо не дослухавши, пустилася навтьоки. Бігла, не зупиняючись, до самого рогу. Тільки там відчула себе в безпеці.

– Бідна старенька Джо! Вона примчала додому з таким виглядом, ніби за нею вовки гналися, – сказала Бет і зовсім по-материнськи погладила сестру по волоссю.

– Тітонька Марч – справжній сапфір, чи не так? – ковтнувши лимонаду, вставила своє слово Емі.

– Ти, мабуть, хотіла сказати вампір, – поправила її Джо. – Тітонька Марч зовсім не схожа на яскраво-синій камінь. Але зараз дуже спекотно, щоб чіплятися до слів.

– А як ви збираєтеся проводити канікули? – поспішила змінити тему Емі.

– Я цілий ранок валятимуся в ліжку і постараюся якомога менше працювати, – обізвалася з надр крісла-качалки Мег. – Всю зиму мені доводилося рано вставати. Я цілими днями працювала, а тепер відсипатимуся й смакуватиму можливістю трохи полінуватися.

– Ну ні, – із зневажливим сміхом відгукнулася Джо, – такий спосіб життя точно не для мене. Я знайшла на горищі купу книжок і тепер зможу їх читати. О, це буде справді вражаюче! Я влаштуюся на старій яблуні й читатиму весь час, а ще ми з Лорі будемо…

– Тільки не кажи, будь ласка, «базікати», – втрутилася Емі, беручи маленький реванш за «сапфіра».

– Що ж, якщо тобі так більше подобається, можу сказати «щебетати, мов солов’ї».

– Бет, давай ми теж не працюватимемо, а, як вони, тільки розважатися й відпочивати, – запропонувала Емі.

– А мама нам дозволить? Я б дуже хотіла розучити нові п’єски, а моїм лялькам час пошити нові літні сукні.

– Що скажеш, мамо? – повернулась Мег до пані Марч, яка сиділа з шиттям у кутку вітальні під назвою «куточок Мармі».

– Гадаю, можна спробувати. Нехай це буде щось на зразок експерименту. Поживіть так тиждень, а потім подивимося, що з цього вийде. Мені хочеться, щоб ви самі переконалися: одні лише ігри без роботи – заняття настільки ж прісні, як і одна лиш робота без гри. Вважаю, що до суботи вам це стане ясно.

– Тільки не мені! – заперечила Мег. – Я впевнена, що насолоджуватимуся життям.

– Хай живуть веселощі й «ні» прибиранням, як сказала б моя подруга Сейрі Гемп! – вигукнула Джо, гучно сьорбнувши лимонаду.

Інші зі сміхом поспішили повторити цю дію. Так було покладено початок експерименту.

Решту дня сестри провели в повній бездіяльності. На наступний ранок Мег встала тільки о десятій. Оскільки сестри піднялися набагато раніше, снідати їй довелося на самоті. Їжа здалася їй несмачною, а кімната була неприбрана й незатишна. Нічого дивного! Сестри теж з учорашнього дня перебували в неробстві. Джо не поміняла квіти у вазах, Бет не витерла підлогу, Емі не прибрала розкидані книжки. Тільки «куточок Мармі» виглядав, як і раніше, охайно. Там-то і влаштувалася Мег, щоб після сніданку відпочити й почитати. Однак читати їй скоро набридло, й вона почала підраховувати, наскільки може оновити свій гардероб за гроші, зароблені в Кінгів.

Джо від самого ранку пішла на річку, де разом з Лорі славно провела час. Другу половину дня вона присвятила