Читати книгу - "Потраплянка для мажора , Деріка Лонг"

36.

Меліса

Відкрила очі. І одразу глянула на годинник, після побаченого підстрибнула з ліжка та побігла до вбиральні. Вже перша година дня, а я ще й досі лежала в постелі.

Швидко приймаю прохолодний душ, щоб скоріше прийшла бадьорість. Потім дістаю полотенце, і витираю тіло від крапель, які стікають по мені. Біля дзеркала розчесую своє довге волосся. А потім бальзамом для губ, зволожую свої пухкі вуста.

— Хоч би не кричав сьогодні, — промовляю до себе. — випадково проспала сніданок, і тепер прийдеться цілий день слухати повчання від Вови.

Намагаюсь розтягнути посмішку на обличчі, бо він не любить мій похмурий настрій. І виходжу з кімнати, опустивши голову донизу. Не дивлюся ні на що, окрім підлоги. А коли заходжу до кухні, то  чую привітний жіночий голос :

— Ви вже прокинулись ? — лагідно запитує. — Правильно зробили, що дали собі відпочити. До того ж вашому маляткові також потрібен спокій після довгої дороги.

Що ? Одразу підіймаю очі, щоб глянути на незнайомку. А потім намагаюсь прийти в себе. Я весь цей час думала, що мені наснився сон. І навіть дорога здалася мені дивним сновидінням.

За пів року життя з тираном, я й забула, що таке тиша та спокій. Він настільки контролював мене кожного дня, що я й одразу не зрозуміла, що знаходжусь в будинку мого коханого.

— Ой лишенько, — торкаюсь голови, яка починає паморочитися.

— Вам погано ? — жінка перелякано кліпає на мене очима. Підходить ближче до мене, щоб допомогти сісти на стілець. — Ось водичка, — дає стакан з водою.

Я жадібно пʼю, і озираюсь назад. Мене охопив страх минулого. Досі не можу повірити, що мене врятували з жорстокої пастки.

— Вже краще ? — жінка з чорним волоссям крутиться біля мене, щоб впевнитись в покращенні мого самопочуття.

— Так, дякую, — посміхаюсь. — Мене звуть Меліса, — нарешті відчуваю себе захищеною.

— Євген про вас розповідав. А ще він повідомив, що ви полюбляєте млинці з варенням, — прямує до сковорідки. Аромат смачної страви так і манить її скуштувати.

— Яка краса, — дивлюсь на сніданок, хоча вже давно не ранок.

— Приємного смаку, Мелісо, — вона знімає фартух та йде до коридору.

— А вас як звуть ?

— Олена, — кухарка зупиняється, щоб глянути на мене.

— Давайте разом поснідаємо, — запрошую її за стіл.

І хоча вона спочатку не погодилась. Навіть засоромилась. Мені все ж таки вдалось вмовити її.

Олена не запитувала зайвої інформації, зовсім не цікавилась моїм минулим. Я полегшено розправила плечі та відчула себе вільною.

Піднялась до спальної кімнати, виглянула у вікно, щоб побачити Женю. Але як мені повідомили, то він знаходиться ще в батьків. Телефону звісно в мене немає, я його залишила в будинку бандита. Неможливо уявити поведінку Вови. Впевнена, що таким злим як зараз, його ще ніколи ніхто не бачив.

Мені стало цікаво, як там моя мама. Яка ні разу не поцікавилась моїм життям за пів року. Хоча вона знала, що я вийшла заміж за Володимира, їй все ж як і раніше було байдуже на мене.

А я сумувала, згадувала про неї. Можливо в неї щось трапилось, і є пояснення, щодо її байдужості.

Я хочу з нею зустрітись, обов’язково поїду до нашого будинку. Лише спочатку хочеться поговорити з Женею та почути його думку.

 

Євген

— Вже стільки разів вам повторював, що Меліса найважливіша жінка в моєму житті, — ходжу по кімнаті розмахуючи руками.

— Та хіба вона тобі жінка ? Втекла з весілля, десь блукала декілька місяців. Жила та раділа життю, а ти вирішив її врятувати. Скажи тільки від чого ?

Моя мама дуже емоційна. Їй все потрібно знати. Але мені не хочеться розповідати правду, через те, що я не планую втручати в цю справу батьків. Якщо батько дізнається чиїх рук це діло, він поставить під загрозу всю нашу родину.

Я вирішив, що буду діяти сам. Без зайвої допомоги.

— Її шантажували через борг. Меліса не хотіла зі мною ділитись таємницею, бо переймалась за мене, — помічаю здивовані очі батьків.

— І хто ж це там її залякував ? — батько недовірливо запитує, тримаючи в руках золотий годинник. Який він завзято намагається одягнути.

— Не важливо ! Ми вирішили ці проблеми, — знову сідаю на диван. — ви мріяли про онука ? Чому тоді не раді поверненню вашої невістки ?

— У тебе буде син ? — мама стривожено перебирає своє світле волосся. — Вона вберегла дитину ?

— Звісно. Вона чекала на порятунок від мене. І оберігала нашого синочка, — від цих слів, здається розтопилось серце моїх батьків.

Мама одразу обійняла мене, мабуть забула про своє ставлення до моєї коханої. Але знаючи впертий характер цієї жінки. Вона ще щось вигадає, для того щоб впевнитись в правдивості моїх слів.

Не було бажання довго знаходитись в батьків, знаючи, що вдома на мене очікує моя наречена. Звісно ж весілля у нас відбудеться, і гадаю дуже скоро. Цього разу мені не хочеться запрошувати всіх знайомих, далеких родичів та колег мого батька по роботі. Нехай це свято відбудеться в малому окрузі найближчих людей. До того ж кохана вже на сьомому місяці вагітності, і зайвий шум та гам для неї буде недоречним.

Дорогою додому заїжджаю в магазин мʼяких іграшок.

— Доброго дня, — зі мною вітається молодий хлопець. Як я розумію він є консультантом цього магазину.

Він завзято намагається допомогти обрати подарунок.

— Для дівчини обираєте, так ? — уточнює.

Я киваю головою, і йду до відділу великих плюшевих ведмедиків. Мою увагу привертає білосніжний ведмідь з сердечком в лапах.

— Гарний вибір, — хлопець дістає його з полиці. — щоправда він важкий, але якщо покласти його в помітне місце в кімнаті. То він обов’язково буде покращувати настрій вашій коханій. — гарно говорить. Через його поради,  навіть для себе захотілось купити іграшку.

Я пожартував і ми разом посміялись.

— І ще потрібен букет, — звертаюсь до продавця.

— В іншій частині магазину знаходиться квіткове відділення, — я дякую за допомогу. І залишаю чайові консультанту. Він щиро посміхається мені у відповідь.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍