Читати книгу - "Погода, яка змінила світ"

загибель ми навряд чи колись дізнаємося. Складно проводити археологічні розкопки, коли місцевість, яка цікавить учених, ховається під хвилями на глибині кількадесят метрів. Та ще й посеред одного з найжвавіших судноплавних маршрутів у світі.

Фактично частинки Доґґерлендського архіпелагу могли ще проіснувати деякий час після Стуреґґівського цунамі, але в такому разі вони остаточно затонули після дренування у Північній Америці величезного льодовикового озера Аґассіс. Після прориву льодових валів навколо нього рівень Світового океану за короткий час піднявся на висоту від одного до трьох метрів.

Є й такі, до речі, які полюбляють фантазувати про минуле й альтернативне майбутнє Доґґерленду. На початку розділу поданий уривок із новели Герберта Веллса із кінця XIX століття, дії якої відбуваються у старому Доґґерленді, хоча ніхто за часів Веллса Доґґерлендом його не називав. Це не єдиний приклад появи Доґ­ґерленду в художній літературі: дії науково-фантастичної трилогії Стівена Бекстера «Northland» відбуваються в мезоліті, де закінчується льодовиковий період і море прагне повернути свою землю. Але маленька дівчинка вирішує щось змінити. Дещо нагадує боротьбу з екологічними проблемами сьогодення[22].

Є й також детектив «Felsteg» («Помилки») Марії Адольфссон, виданий у 2018 році. Дії в ньому відбуваються в сучасному Доґґерленді, який ніколи не тонув, а частково вистояв і став суверенною державою.

Звісно, чому ні, гратися з уявою буває весело. Лишень уявіть суходіл між Скандинавським півостровом і Англією у наші дні. Якою мовою розмовляли б місцеві, як називалися б міста тощо. Не кажучи вже про те, як би вплинула на війни та політику з позиції сили у Європі наявність поруч Великої Британії не в ролі острова, а нарівні з будь-якою іншою територією. Як землі, до якої солдати можуть дістатися на своїх двох. Або ж на танках.

Можемо навіть сказати таке: Європа, в якій Наполеон Бонапарт переміг під Ватерлоо, могла стати реальністю. Цього ледь не сталося за словами самого Веллінгтона – «a damn close-run thing» («збіса близько»). Або ж на практиці Європа із Доґґерлендом над морем заледве існувала б. За таких умов щось мусило б порушити старий цикл похолодань і потеплінь, а голоцен не почався б. Інакше кажучи, холод мав би затриматись і льодовики ніколи б не почали танути, принаймні повністю.

Затримаймося трохи на цій думці: припустімо, що людям, попри льодовикові щити на півночі, вдалося створити промислову цивілізацію на кшталт нашої, з аналогічною нездоровою залежністю від викопного палива. Доґґерленд тоді став би розвиненим і густонаселеним регіоном, на кшталт сьогоденної Англії. У такій украй нереальній ситуації Доґґерленд рано чи пізно опинився б у такому самому становищі, що й реальні та нинішні Нідерланди, які повернули забрану морем землю. Відвойовану місцевість, майбутнє якої в епоху глобального потепління стало сумнівним через рівень моря, що підіймається.

Над Доґґерлендом нависла б небезпека ще більших масштабів, якби крига у нашому гіпотетичному світі почала б танути, підіймаючи рівень моря. Варто згадати, що сьогодні Північне море, хоч і вважається відносно мілким, зрештою, має середню глибину 90 метрів. Такий об’єм води стримувати було б складно, якщо, уявімо, захищати доґґерлендців а-ля Нідерланди – дамбами.

А якщо й захопитися такими фантазіями, мені й моїм землякам, уродженцям Півночі, не варто забувати, що за життя Доґґерленду довелося б поплатитися Фенноскандією, яка б тоді залишилася покритою льодом. Так, як колись Ґренландії доводилося бути під кригою, аби великі частини сучасної Європи могли існувати. По суті, тут або Доґґерленд, або ми.

Доґґерленд може навчити нас багато чого корисного. Стуреґґа та моделі цунамі – теж. Доказів прямої взаємозалежності між морем, що дедалі теплішає, і великими підводними зсувами в стилі Стуреґґи, принаймні, не існує. Втім нам відомо, що це ставалося раніше й може статися знову. Тоді знання про ймовірні наслідки можуть стати у пригоді 80 мільйонам європейців, що живуть уздовж узбережжя Північного моря. Особливо британцям, на чиєму острові немає точки далі ста кілометрів від моря.

Доґґерленду вчитися на своїх помилках у будь-якому разі вже запізно, цього краю більше немає. Стуреґґа чи ні, кінцевий результат залишився б однаковим. Мисливці, що блукали там тисячоліттями після закінчення льодовикового періоду, через потепління й танення льодовиків змушені були б податися на узвишшя.

Через зміни орбіти та напрямку осі обертання Землі Північна півкуля періодично отримує більше сонячного тепла протягом зимньої частини року. Так було під час голоцену. Це явище називається циклами Міланковича, що отримало назву на честь сербського математика та інженера Мілутіна Міланковича (1879–1958), одного з піонерів у дослідженні глобальних змін клімату у зв’язку з періодичними змінами деяких параметрів орбіти Землі.

Доґґерленд – це не лише історія про зниклу Європу, у гіршому разі це може бути історія про майбутнє Європи. Про Європу, яку прийдешні покоління досліджуватимуть із палуби бурової платформи. Різниця між «тоді» й «тепер» полягає у тому, що раніше йшлося про щонайбільше кількадесят тисяч людських домівок і хат, що зникли під хвилями. А їхні власники були кочівниками, звиклими ходити за дичиною. Нині ж йдеться про великі міста, постійні домівки для мільйонів осіб.

Річ у тім, що в сьогоденному світі на відстані шістдесят кілометрів від моря живуть мільярди людей, і всі вони підуть під воду, якщо поверхня води підійметься настільки високо, як того разу, коли потонув Доґґерленд. Що в теорії цілком можливо: якщо нині крига обох полюсів розтане повністю, рівні морів підіймуться на приблизно сімдесят метрів.

Перед нами постає таке питання: що ми готові зробити, аби цьому запобігти? Хоча, забудьте про сімдесят метрів. Навіть одному метрові буде доволі складно протистояти. Мабуть, настала пора засукати рукави, поки час не змусив нас засукувати холоші.

8. Вулканічні зими та смертельні імли

Сонце зчорніло,

земля пада в море,

зникають із неба

ясніï зорі.

Гейзер парує

і довго нуртує,

жар заграє

коло самих небес[23].

«Старша Едда». Пророцтво вельви

Жителі Південної Ісландії влітку 1783 року, певне, подумали, що почався Раґнарьок. Кінець світу наближався, а брама, що веде до царства мертвих, відчинилася. Коли все скінчиться, крізь цю браму пройде п’ята частина населення Ісландії.

Зрештою, зумовлені ісландськими подіями екстремальні погодні умови призведуть до голоду в Фінляндії, Швеції та в інших краях. Наприклад, Єгипет утратить сьому частину свого населення, як наслідок. А у Франції кліматичні коливання відгукнуться повсюдними злиднями, через які, своєю чергою, за шість років спалахне Велика французька революція.

Восьмого червня, на день Святої Трійці, у Південній Ісландії між льодовиками Ватнайокутль і Мюрдальсйокутль у земній корі відкрилася