Читати книгу - "Бог дає таланти всім. 50 уроків, щоб знайти себе та справу всього життя"

у Шейкер-Гайтс, штат Огайо. Вона мало нагадувала ту жваву жінку-кар’єристку, яка полюбляла купувати шкіряні портфелі й ділові костюми з краватками-метеликами від Джозефа Бенка. Швидше скидалася на дівчинку в яскраво-жовтій сукні, шкарпетках того самого відтінку і сніжно-білих кросівках без жодної подряпини. Оскільки тепер вона вже не може супроводжувати свої слова жестами, її карі очі й чорні брови постійно підстрибують, підкреслюючи кожну фразу.

— Мої обмеження? Навіть не знаю, з чого почати. Я завжди була правшею, а тепер доводиться їсти лівою рукою. Я не можу стояти. Потребую сторонньої допомоги й догляду. Не можу розрізати їжу на шматочки. А з 1982 року не можу застебнути свою блузку, — сказала вона.

Сюзан не може самостійно пересуватися на інвалідному візку, не може розпечатати конверт, керувати автівкою, підняти ручку, якщо та впаде на підлогу. Після паузи вона порахувала всі свої можливості й зробила висновок: «У мене є великий рот і одна рука».

— Послухайте, я не вважаю себе жертвою. То був не мій вибір, — підкреслює жінка. — Так, мене пограбували, але в цілому життя несправедливе. Робиш усе, що можеш. Я не заздрю іншим людям та їхньому життю, але мені потрібне було моє власне.

Вона таки отримала ступінь МВА і використала свої знання, працюючи в комп’ютерному відділі клівлендської клініки. Її батькам доводилося приходити до неї о 6 годині ранку, щоб допомогти вдягтись, а потім сісти в авто. На роботі хтось мав допомогти їй вилізти з авто й дістатися до кабінету.

— У моєму відділі працювали просто надзвичайні люди, — каже жінка. — Без них я нізащо б не впоралася.

Вона покинула роботу понад 10 років тому, коли їй стало надто важко.

Оскільки робота більше не є стрижнем її життя, Сюзан почала працювати волонтеркою по всьому місту. Коли її питають, чого їй найбільше бракує зі світу роботи, на її обличчі з’являється умиротворення — немов солодкі спогади про втрачене кохання.

— Там була гідність, елегантність… і сережки з перлами… такі маленькі, такі вишукані. Там у тебе був авторитет. Ти гарно виконувала свою роботу, — каже вона, немовби розповідаючи про зовсім іншу людину. Утім, так воно і є.

— Людині завжди потрібне місце, яке є чимось більшим, аніж вона сама, щоб йому належати. Мені бракує ідей і мотивації. Бракує прийняття рішень. Завдяки роботі ти маєш право на існування. Я сумувала за своїми контактами. За нормальним життям.

Вона має одну пораду для тих, хто звик скаржитися на дорожні затори, нескінченні робочі години, жахливих босів: «Цінуйте те, що маєте».

Знайомство з цією жінкою змусило мене по-новому поглянути на свою роботу — і в мене з’явилося нове почуття вдячності. Цікаво, який вигляд мала б наша робота, якби ми дивилися на неї виключно з вдячністю?

Якби кожний наш день минав під гаслом вдячності і ми бачили всіх і все як дари — а так воно і є! Мабуть, тоді ми усвідомили б, що, порівняно з рештою світу, пливемо на розкішній яхті.

Більшість із того, на що ми звикли скаржитися, радо хотів би мати хтось інший. Тривала поїздка на роботу через затори? Нестерпний керівник? Колега, який дратує? Маленька зарплата? Це великі дари для того, хто не може працювати або знайти роботу.

Хтось створив чудовий фільм про людей із країн «третього світу», які зачитують скарги мешканців розвинених країн, і розмістив його на сайті waterislife.com. Хлопчик сидить у купі багнюки й каже: «Ненавиджу, коли шкіряні сидіння не прогріваються». Жінка стоїть біля річки, у якій інші жінки перуть білизну, і каже: «Терпіти не можу, коли забуваю білизну в пральній машині і вона починає смердіти». Хлопчик із козою вигукує: «Я постійно забуваю свій зарядний пристрій на першому поверсі». Наприкінці цього фільму звучать слова: «Проблеми розвинених країн — це не проблеми».

Моя подруга Конні повсякчас нагадує мені: «На яхті не скиглять!» Ось де перебуває більшість із нас порівняно зі значною кількістю людей у цьому світі — особливо з тими, хто не має роботи і ледве тримається на плаву. Трапляються дні, коли я починаю скиглити через те, що редактор вніс правки в мою статтю, тоді як мала б дякувати за те, що можу заробляти на життя писанням. А ще часто скаржуся на те, що маю заповнювати щомісячні звіти про свої поїздки, тоді як мала б радіти, що мені компенсують транспортні витрати.

Якщо дивитися на світ із вдячністю, твоя робота заслуговує на похвалу й подяку. Можливо, вона зовсім не схожа на яхту, а радше на маленький катер, каное або пліт. У будь-якому разі саме завдяки їй ти тримаєш голову над водою. І якщо не опускатимеш її, з кожним днем краєвид ставатиме мальовничішим.

Урок 31

Ніхто не може спустошити тебе без твого дозволу

Рахунки за газове опалення нашого старого будинку росли, і ми вирішили з’ясувати, де втрачаємо тепло, щоб утеплити стіни та запобігти цим «витокам».

До нас прийшов мій друг Білл зі своїм інфрачервоним термометром, схожим на маленький жовтий пістолет. Він наводив його на стіну, там з’являлася червона цятка, і температура в цьому місці реєструвалася на дисплеї.

Білл навів «пістолет» на підлогу коло задніх дверей. Пристрій зафіксував температуру +6 °C. Холодне повітря просочувалося до будинку з підлоги. На одній стіні він зафіксував +11 °C, а на іншій +20 °C. За допомогою цього пристрою було дуже легко знайти «енергетичні витоки».

Коли ми знайшли всі ці місця, то почали замазувати щілини, ізолювати й додавати герметичні прокладки. Наш рахунок за газ зменшився зі 185 до 118 доларів. Протягом усієї зими нам було тепло й затишно.

Було б чудово, якби кожен із нас мав пристрій, який міг би перевірити все життя і з’ясувати, у яких місцях із нього витікає енергія. Уяви, наскільки продуктивною була б твоя робота, якби тобі вдалося позбутися всіх «енергетичних втрат». Уяви, як би ти почувався або почувалась, обираючи лише ті проекти, які заряджають тебе енергією. Якби можна було вибирати лише тих друзів, партнерів і колег, котрі «запалюють» тебе замість того, щоб гасити.

Трапляються дні, коли я переживаю особисту енергетичну кризу. Дні, коли відчуваю, що життєва сила мене залишає, а я ловлю себе на тому, що кажу: «Я така розгублена… така виснажена… абсолютно спустошена».

Я чула, що те, як ти витрачаєш свою енергію, є важливішим, аніж те, як ти витрачаєш час. Замість тайм-менеджменту люди тепер звертають особливу увагу на «енергетичний менеджмент».

То куди ж зникає вся енергія? Коли знайдеш місця