Читати книгу - "10 успішних українських брендів"

чий літак. Тоді він витягує скотч і починає приклеювати! Щось не так — скотчем примотали. І цей скотч буде, курва, висіти все життя.

— Що в житті дає Тобі найбільше задоволення?

— Гармонія. Бо гармонія — це коли тобі добре. У цій гармонії дуже багато відіграє моя сім’я. Коли я з ними, мені добре. Добре, коли я серед природи. Якщо людина гармонійно вписується в довкілля, де вона є, то буде щаслива.

— Яку роль відіграла освіта? Де, як, у кого ти вчився?

— В Україні з освітою, мабуть, найбільший клопіт, який є. Поступається хіба медицині. Я не скажу, що отримав блискучу освіту. Хоча, звісно, батьки зробили все, щоб я вчився найкраще, де можна в цьому місті.

Але я точно знаю, що мені пощастило спілкуватися з людьми, які на мене вплинули дуже сильно, і я їх усіх пам’ятаю. Це моя вчителька в гімназії — Катерина Сліпченко, яка потрапила в освіту абсолютно випадково. Сьогодні вона одна з найкращих спеціалістів України з кінематографу, щороку їздить на Каннський кінофестиваль, описує це все. Вона викладала в мене світове мистецтво, і це неймовірний кайф. Вона вплинула на моє подальше життя і мій світогляд. Ми й досі колєґуємо.

Наступна така людина — Маркіян Іващишин. Це вчитель. Він дав змогу мені повчитися на практиці, робити такі речі, які давали віру в себе.

В університеті в мене була вигадана спеціальність — «Країнознавство». Я досі не знаю, що це таке, і ті люди, які його викладають, теж не знають. Але мій університетський декан — Маркіян Мальський — дуже на мене вплинув. Те, як він будував свої стосунки з людьми і як пробував розвивати це все, — добрий приклад.

Найважливіший учитель — мій батько, який навчив бути доброю людиною. А ще він географ, і, напевно, через нього прийшла любов до довкілля та розуміння, де ти насправді. Може, я ще того не розумів, але він із перших років волочив мене всіма музеями і провулками Львова. У мене через те є любов і вміння бачити й цінувати те, чого не бачать інші.

Зараз найважливіші вчителі — це мої партнери. Вони дуже вплинули на мене, і, маю надію, я на них теж. У цій співпраці, у цій постійній інакшості ми багато чого вчимося. Бо людина — як гриб: вона швидко росте, швидко відходить, але вона — те, що вона пропускає через себе.

Найкращим учителем є моя жінка, яка робить моє життя фантастичним. Я в неї багато вчуся. Наші стосунки побудовані на довірі, і кожен довіряє найінтимніше. От така історія з учителями. Це моя освіта, яка триває досі.

— Чим для Тебе є професійність?

— Це тоді, коли ти робиш те, що ти говориш, і готовий за це відповідати.

— Ти відчуваєш тягар відповідальності? Через людей, які працюють у «!FESTі» через великі гроші, які крутяться в бізнесі?

— Звичайно, це відповідальність. Ти ж не можеш просто спати, коли робиться щось зле, не можеш бути спокійним, коли з близькою людиною щось сталося. Але я не вважаю, що люди, які прийшли до мене, — це «мої працівники» або, ще гірше, «підлеглі». Я використовую слово «партнерство». Людина прийшла до мене, ми домовилися робити якісь речі — вона їх робить. Звичайно, я відчуваю відповідальність за неї, коли щось буде не так. Бо коли ми залажали в якомусь ресторані, то це я залажав. Це я. І це моя відповідальність перед ними. Є ще відповідальність перед містом: ти ж у нього втручаєшся. Та найбільша відповідальність — перед дітьми. Ти відповідальний за те, що після себе залишиш.

— Давай поговоримо про бренд. Чому «!FEST»? Чому таке лого?

— У нас спочатку була компанія, яка називалася «Криївка». А потім прийняли рішення бути холдингом, тому й назвалися «Холдинг емоцій». А FEST — близько до фестивалів чи чогось такого. Чи кожна літера щось означає? Та ні! Усім більш-менш сподобалось, та й добре. Ще Андрій спеціально поставив знак оклику на початку, щоб, коли сортуватимуть за алфавітом, ми були першими.

Наше лого таке, бо ми просто червона пляма й такою завжди були. Ми любимо яскраві речі — логотип яскравий. А взагалі, я за своє життя зробив зо півтисячі логотипів різних проектів — від фестивалів до ресторанів. Найважливіше не те, що намальовано, а те, що ти туди вкладеш.

— Чи не думаєте робити ІРО, виходити на біржу?

— Є на це кілька поглядів. Існує думка, що ці речі ведуть до світової фінансової кризи. А є думка, яку проповідують засновники «Ашану». Вони кажуть, що вийти на ІРО — це наче ти виростив дочку, а в 18 років ставиш її на панель, аби продати й заробити на цьому гроші. Як я можу «Криївку» вивести на ІРО, дозволити якимось людям пробувати цим керувати і вносити якісь цінності?

У мене трошки інакші підходи до життя. Я п’ять років тому переїхав до села, тримаю вдома курей, гусей, у мене є осел Павел. Вважаю, що людина має жити в гармонії з природою. Так ти набагато більше побачиш, у тебе буде більше емоцій, аніж ти тут їздиш трамваями. Я люблю це місто, але я тут усього лише працюю.

— А що в Тебе на господарстві?

— Я виріс у місті. У мене все сільське господарство з ютубу. От роблю сир щотижня, але не було кому мені про це розповісти. Чи якась тварина прибігла, а я не знаю, що це за тварина. Заходжу в інтернет і шукаю. Качка відклала яйця — що я з ними маю робити? Як зробити інкубатор? Як побудувати курник? Мені це дуже подобається — це мій світ. От учора я був у Києві у свого друга, який працює в адміністрації президента. Я йому кажу: «Слухай, чувак, у мене питання. Маю п’ять гусей у Вишгороді. Я замовив і не знаю, як їх перевезти. Може, би ти з собою в багажник узяв?»

Я це до чого веду. А що зміниться, коли я продам компанію на біржі, зароблю якусь суму? Як воно впливає на мої яйця в інкубаторі?

— Скільки часу займає господарство?

— Кинув, погодував — та й усьо. А ще з нами живе бабця, яка помагає. Ну, і в мене нема коней чи свиней.

Через день бігаю сім кілометрів у лісі. Почав цінувати цей ліс.