Читати книгу - "Процес"

* * *

«…Поза сумнівом, – так починає свою промову перед слідчим герой роману «Процес» Йозеф К., – за всім судочинством, тобто в моєму випадку за цим арештом і за сьогоднішнім розглядом, стоїть величезна організація. Організація, яка має напохваті не тільки продажних стражів, нетямущих інспекторів і слідчих, яким притаманна в кращому разі похвальна скромність; до неї входять також і судді високого й найвищого рангу з незліченним, неминучим у таких випадках штатом служників, писарів, жандармів та інших помічників, а може бути, навіть і катів, – я цього слова не боюсь. А в чому сенс цієї величезної організації, панове? Щоб арештовувати невинних людей й затівати супроти них безглуздий і переважно – як, наприклад, у моєму випадку – безрезультатний процес».

Навряд чи хто, прочитавши ці рядки, засумнівається в тому, що перед ним твір гострої соціально-критичної спрямованості. Але, взятий у цілому, цей роман не зміцнить такого враження, а швидше його похитне. Чому суд, що веде справу Йозефа К., такий таємничо неофіційний? Чому він, такий всесильний, тулиться на горищах старих будинків, у тісняві й задусі, поряд із розвішаною білизною? Проте й це можна ще якось пояснити загальною інакомовністю твору.

Але як бути з тими його епізодами, місцем дії яких є пансіон пані Ґрубах? Ясна річ, там Йозеф К. мешкав, саме там уранці був захоплений раптовим арештом, позбавлений сніданку, допитаний у кімнаті відсутньої сусідки, фрейлейн Бюрстнер, і ніби відпущений на свободу. Але й після цього пансіон та його пожильці, фрейлейн Бюрстнер і фрейлейн Монтаґ, відіграватимуть непропорційно велику роль у долі Йозефа К. Особливо фрейлейн Бюрстнер: вона несподівано з’являється й у фіналі. Кати (як і всі тут, неофіційні) ведуть Йозефа К. через вечірнє місто до занедбаної каменярні, щоби там зарізати. Раптом він помічає фрейлейн Бюрстнер або дівчину, схожу на неї. Кати «дали йому можливість скерувати їхні кроки, і він скерував їх у той же бік, куди йшла перед ним фрейлейн Бюрстнер, але не тому, що хотів її наздогнати, не тому, що хотів бачити її якомога довше, а лише для того, щоб не забути те провіщення, яке він у ній побачив».

Ясно, що фрейлейн Бюрстнер в цьому романі не з хористок, – у неї сольна партія. Але яка? Відповідь слід шукати в особистому житті автора. Дванадцятого липня 1914 року Кафка розірвав заручини з Феліцією Бауер, а в першій половині серпня засів за «Процес». Збіг не випадковий: роман – це продукт розриву з Феліцією, його літературне перетлумачення. Сам образ суду навіяний тим, що відбувалося 12 липня в Берліні. В готелі «Асканішер Гоф» зібралися наречений, наречена, їхні родичі й друзі. Й запис у щоденнику від 23 липня, який відтворює події того дня, починається словами: «Засідання суду в готелі». Фрейлейн Бюрстнер – і є Феліція Бауер (невипадково її в рукопису роману, як правило, позначають ініціали Ф.Б.), фрейлейн Монтаґ – її подруга Ґрета Блох, яка активно звинувачувала Кафку на тому судилищі, але й сама перебувала з ним у близьких стосунках (вона згодом твердила, що народила від нього дитину).

У своїй книжці «Другий процес. Листи Кафки до Феліції» Еліас Канетті (також письменник, а ще й лауреат Нобелівської премії) поклав собі за мету показати, як функціонувала кафкіанська метода «принаджування» всесвіту до власного письмового столу. Думка Канетті полягала в тому, що роман, коли поглянути на нього крізь призму приватного життя автора, нічого в собі не містить, окрім сумлінного звіту про хворобливі стосунки між ним і його нареченою Феліцією Бауер: «Дві вирішальні події в житті Кафки, які він, як це йому взагалі було властиво, хотів би вважати за суто особисті, розігрувалися в обстановці нестерпної гласності: офіційні заручини на квартирі сімейства Бауер 1 червня і шість тижнів по тому, 12 липня 1914 року, «судовий процес» у берлинському готелі «Асканішер Гоф», який завершився розривом. Легко показати, що емоційний зміст обох подій увійшов у «Процес», робота над яким почалася вже у серпні. Заручини в першому розділі перевтілилися в арешт, а «суд» обернувся стратою в останньому».

Отже, матеріал болісно-інтимний, що, за уявленням Кафки-людини, мав би бути старанно прихований, а згідно з його заповітом – навіть спалений, дав, тим не менш, життя одному з найзначніших екзистенційних романів XX століття. І це так дивовижно почате життя виявилося настільки химерним, що «Процес» почали перетлумачувати як щось соціальне, майже політичне.

Дія в романі розгортається у Празі, хоча місто й не назване. Там у справі Йозефа К., прокуриста великого банку, веде слідство якийсь неофіційний, але всесильний суд: його установи розміщені на горищах усіх будинків. Герою, який не знає за собою ніяких гріхів, здається, що варто лише зробити вигляд, наче нічого не сталося, і все само собою уладнається, неясна загроза розвіється. Адже говорить йому священник, з котрим він стрівся в соборі ніби цілком випадково: «Суду нічого від тебе не потрібно. Суд приймає тебе, коли ти приходиш, і відпускає, коли ти йдеш». Проте з часом тихий плин процесу дедалі більше затягає Йозефа К. І саме тому, що розслідування ведеться у глибокій потаємності, що все неясно, непевно, хистко, наче й зовсім нереально, ґрунтується на чутках, на припущеннях. Герой не ховається від долі, він кидає їй виклик і, борючись з нею, дедалі більше заплутується в павутинні процесу. В його опорі є чимало трагічної гідності: якомусь комерсанту Блоку, що плазує перед адвокатами і судовцями, вдається розтягти розгляд своєї справи аж на п’ять років, а в Йозефа К. страшний кінець настає швидко, бо він по-своєму відмовляється прийняти несправедливий закон. На Заході часом схильні зводити проблематику цього роману до суду людини над собою. Але кафківський текст, здається, не дає для цього вагомих підстав.

Суд, так схарактеризований, – дещо цілком об’єктивне; це водночас і та ворожа соціальна система, в якій існував Кафка, світ, який автор добре знає, з яким болюче зрісся і який міфізується за рахунок такого зрощення. Позначається це й на героєві. Йозеф К. – плоть від плоті системи, що породила цей жахливий суд. З одного боку, він «просто людина», переслідувана, гнана, а з другого – високого рангу бюрократ, захищений затулком секретарів від усіх несподіванок і випадковостей (арешт відбувся вранці, у пансіоні, і застав героя зненацька). Іншими словами, Йозеф К. – частина ворожого йому самому буття, і це робить його «нечистим» у власних очах, викликає щоразу більше почуття вини. Через те він не може уникнути суду, хоча суд його не затримує.

Слід гадати, суд у Кафки