Читати книгу - "Детектив Ниточка"

зовсім непросто. По-перше, електричний чайник детектива Ниточки зіпсувався ще півроку тому. А по-друге, якраз у цей день відключили опалення.

«Що спільного між одним та іншим? » - відразу запитає здивований читач.

Ой, виявляється, є спільне...

Як відомо, детектив Ниточка може собі дати раду в будь-якій ситуації. Коли кілька місяців тому він виявив, що вода в чайнику ще й досі холодна (хоч кип’ятить він її вже більше двох тижнів), не розгубився (як учинили б більшість людей на його місці - хоч би і детектив Мартв’як), а негайно поставив чайник на гарячу батарею. Таким чином, всього за якісь три години детектив Ниточка підігрів воду. Може, не настільки, щоб заварити міцний чай - але, якщо на те пішло, детектив не надто полюбляв міцний чай. Слабкий, ледве теплий чай, на його думку, так само смачний, як і добре заварений, гарячий. А крім того, - скільки детектив Ниточка електроенергії зекономив, відколи зламався його електрочайник! Ого! Аж порахувати важко! На жаль (або на щастя), прийшла весна, опалення відключили - і детектив Ниточка був змушений вигадати новий спосіб підігрівання води.

- Може, поставити чайник на сонці?.. - бурмотів собі під носа, кружляючи детективним агентством «Рожеві Окуляри». - А може, покласти його під пахву, як термометр? Якби вдалось підігріти воду до температури тридцять шість градусів, це вже було б щось!

Однак, хвилинку поміркувавши, відкинув цю концепцію - перспектива тримати чайник під пахвою декілька годин не здалась детективу Ниточці привабливою. Тим паче, він пообіцяв батькам Оксанки і Дмитрика, що буде час від часу заглядати до їхніх дітей: батько симпатичних малих мешканців третього поверху поїхав на два дні до Львова, а мама сьогодні повинна повернутися з роботи пізно ввечері. Єдина людина, яку могли попросити наглядати за Оксанкою і Дмитриком, був детектив Ниточка. Діти його любили - це по-перше. А по-друге, детектив Ниточка майже весь час перебував у будинку. Коли б щось трапилось, Оксанка і Дмитрик завжди могли побігти до нього, а детектив Ниточка кожну хвилину міг зійти вниз скрипучими дерев’яними сходами на розвідку... Але догляд за дітьми з чайником під пахвою був би дуже незручним.

Детектив Ниточка зітхнув, поставив чайник і вийшов з агентства «Рожеві Окуляри».

На превелике здивування Ниточки, під дверима квартири Оксанки і Дмитрика стояв розлючений детектив Мартв’як. Він гатив у двері кулаком. Обличчя у нього було таке, наче Мартв’як хотів когось розірвати на шматки.

- Що ви чините? - запитав детектив Ниточка.

Детектив Мартв’як роздратовано поглянув на конкурента. Він зневажливо закопилив губи і вже хотів сказати щось образливе, але в останню мить чоловіка наче щось стримало. Потім він байдуже відвернувся і продовжив свою справу. По інший бік дверей чувся якийсь шурхіт, однак ніхто не відчиняв.

- Я ще раз питаю, що ви тут робите?! - детектив Ниточка схопив детектива Мартв’яка за руку.

- Заберіть негайно руки! - гаркнув Мартв’як, вириваючись. - І не лізьте не в свої справи!

- Це мої справи! - з притиском сказав детектив Ниточка і став між дверима і Мартв’яком. - Батьки попросили мене доглянути за дітьми!

Детектив Мартв’як підніс кулак - хоча невідомо, чи для того, щоб знову постукати в двері, чи для того, щоб ударити детектива Ниточку. Однак у цей момент з квартири навпроти виглянула пані Ричай, вчителька української мови (відколи Мартв’як звинуватив жінку у крадіжці квітів, вона його щиро зневажала).

- Гарно ж ви за ними доглядаєте! - буркнув детектив Мартв’як, опускаючи кулак. - Котресь із цих шмаркачів постійно бігає під вікнами мого офісу! Стрибає у калюжі, оббризкує мені вікна, а зараз жодне не хоче визнати своєї вини... Відчиніть негайно! - викрикнув Мартв’як через плече Ниточки у бік зачиненої квартири.

- Припиніть, нарешті, зчиняти галас або я викличу міліцію! - розлютилась пані Ричай. - Якби ви стояли під моїми дверима, я теж не відчинила б!

- Ви тільки подивіться, які ми вразливі! - пробурчав Мартв’як, але суворий погляд детектива Ниточки, певно, справив враження, бо він тільки пробубнів щось під ніс і покрокував у свій підвал.

Лише коли затихли його кроки, Оксанка і Дмитрик наважились виглянути.

- Хто з вас бігав по калюжах? - запитав детектив Ниточка.

Діти переглянулись, але так і не промовили ні слова.

- Так... Тоді залишається тільки одне... - детектив Ниточка поглянув на їхні ноги. Ані колготки Оксанки, ані шкарпетки Дмитрика не справляли враження мокрих. Щоправда, вони запросто могли їх перевдягти.

- Гаразд, не хочете, то й не кажіть, за мить я й так знатиму, як було насправді. Чи пані могла б позичити мені термометр? - звернувся детектив до пані Ричай, а потім знову поглянув на дітей. - Ви теж принесіть термометр, знадобляться два.

Наступної миті Оксанка і Дмитрик сиділи нерухомо під прискіпливим поглядом детектива Ниточки і міряли температуру. Через сім хвилин все було зрозуміло.

- Тридцять шість і шість, - бубнів детектив Ниточка, забираючи від Оксанки термометр. - Правильно, здоров’я тобі не позичати. А ти? - звернувся до Дмитрика. - Та-а-а-к!... - засвистів із подивом. - Тридцять сім і п’ять! Браво, температура - і досить велика! Отже, вже знаємо, хто бігав по калюжах. Чи я не правий?

Дмитрик неохоче кивнув. Секунду вагався: чи не побігти у ванну і не приховати гіркий сироп від застуди, але передумав. Спробуй щось приховати від детектива Ниточки!

Як, на твою думку, детектив Ниточка здогадався, що саме Дмитрик, а не Оксанка, стрибав по калюжах?

Загадка восьма,

або

Чому тут так темно?!

Детектив Ниточка повертався з прогулянки, коли його зупинила пані Маєвська з першого поверху. її засмучене обличчя настільки не відповідало сонячному весняному дню, що детективу Ниточці здалося, ніби знову прийшла зима. Але ж хіба це можливо в таку пору?

- Мартв’як хоче мене вбити... - прошипіла пані Маєвська, озираючись навкруги.

Детектив Ниточка аж занімів. Щоправда, не можна було сказати, що він симпатизував детективу Мартв’яку (хоча б тому, що його детективне агентство «Чорновидець» відбирало клієнтів детективного агентства «Рожеві Окуляри»), однак у те, що Мартв’як хоче вбити пані Маєвську, детектив Ниточка не міг повірити. Та й з якого дива він мав у таке вірити?

- Хоче відібрати мою квартиру, - пояснила пані Маєвська. - Ще зимою благав мене її продати. Каже, що у підвалі йому мало місця для офісу. А я й не думаю