Читати книжки он-лайн » Наука, Освіта 🧪📚🧑‍🔬 » Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр.

Читати книгу - "Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр."

176
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 104
Перейти на сторінку:
австрійського корпусу полковник С. Шептицький (один із перших претендентів на посаду командира легіону УСС) писав своєму братові – митрополиту Греко-католицької церкви Андрею Шептицькому: «Росіяни атакують. Ми зазнали поразки. В районі Гнилої Липи точаться тяжкі бої. Твоє селянське військо, твої Українські січові стрільці бою ще не бачили навіть здалека, та відомо, що при першій же нагоді вони збираються „зі славою“ здатися москалям»[13]. До певної міри він мав рацію: чимало українців, силою рекрутованих до австрійської армії, зовсім не рвалися проливати кров за цісаря і часто здавалися в російський полон. Однак щодо легіону УСС зневага полковника не була обґрунтованою, що засвідчили перші бої січовиків.

У зв’язку з важким становищем на фронті вже 10 вересня 1914 р. австрійське командування віддало наказ ввести легіон УСС у бої. Через тиждень сотня В. Дідушка вийшла на Верецький перевал, де зустріла наступаючі частини 2-ї кубанської козачої дивізії. Тоді ж зайняла лінію сторожових постів на Ужоцькому перевалі сотня О. Семенюка, уродженця Сокаля, талановитого організатора січового руху на Львівщині, який пізніше, у 30-х, загинув в УРСР. Саме вона першою серед підрозділів легіону 25–26 вересня зав’язала бій у районі Сянок з кубанцями і зазнала перших жертв війни – 22 стрільці були вбиті. Водночас, не врахувавши думки українських старшин, австрійське командування роздробило решту легіону на більше ста розвідувальних стеж (груп) по 20 стрільців у кожній і наказало просочуватись у російські тили. Після невдалих спроб перетнути лінію фронту, зазнавши втрат, стежі поверталися назад. Лише стежа чотаря Г. Іваненка досягла Дрогобича, а Р. Біленький пройшов зі стрільцями до Болехова. Кілька груп зникли безслідно. Переконавшись у безплідності своїх намірів, австрійське командування відмінило наказ. 7 жовтня всі сотні зайняли лінію оборони на Бескидах[14].

Отримавши підкріплення з Балканського фронту, австрійська Південна армія у першій половині жовтня перейшла в наступ через карпатські перевали у загальному напрямі на Стрий, Миколаїв, Львів. «Я був атакований з фронту майже удвічі більшими силами противника, – згадував генерал О. Брусилов. – Здійснювалось охоплення мого лівого флангу військами, які спускались з Карпат від Турки і, нарешті, у напрямі на Стрий – Миколаїв – Львів виходили до мене в тил»[15].

У ході наступальної операції легіон УСС під командуванням отамана Г. Коссака, що діяв в авангарді 130-ї австрійської бригади, провів успішний бій за Тухольку. За ним спостерігав особисто генерал П. Гофман: адже галичани діяли на дуже важливій ділянці – вздовж долини Латориці, на залізниці. Долаючи сильний опір противника, українські курені оволоділи пізніше селами Синьовидне і Любінці, вийшли у район нафтового басейну і 20 жовтня відбили у росіян міста Борислав, Дрогобич, Стрий. Тільки коли О. Брусилов перекинув з-під Перемишля найбоєздатнішу 58-у піхотну дивізію та підтягнув резерви, йому вдалося відновити становище. Австрійські війська, а з ними легіон УСС відійшли до Карпат.

Майже без перерви 3 листопада чотири армійські корпуси О. Брусилова та три кавалерійські дивізії розпочали штурм перевалів з метою прорватися до Закарпаття. У запеклих боях 3–5 листопада сотні УСС під командуванням В. Дідушка, К. Гутковського, Р. Дудинського, С. Горука, З. Носковського зуміли не лише відстояти свої позиції під Синьовидним, але й завдати противнику серйозних втрат. Тільки у полон захоплено 130 солдат. У районі Тухольки відзначився зі своєю сотнею Д. Вітовський, який разом з панцирним поїздом утримував залізничний відтинок Тухолька – Гребенів. Невдовзі після цих боїв командир 55-ї дивізії генерал Г. Фляйшман прибув до легіону, щоб особисто вручити перші бойові нагороди січовикам – медалі Хоробрості II класу старшинам З. Носковському, Я. Струхманчуку, вістуну І. Андруху, хорунжій О. Степанівні, а також С. Галечко[16]. Вчорашній студентці філології університету в Граці до того ж присвоєно звання підхорунжої.

«Я на Закарпатті, в рядах Січових стрільців. Дивний якийсь сон, – писала Софія Галечко у щоденнику 11 вересня 1914 р. – Вісім днів їзди поїздом, три дні голодівки, примусова мандра по Мукачеві від 3-ї ночі до 8-ї ранку та приїзд до Горонди – а тепер тихі зітхання слабих у шпиталі. Мої мрії здійснилися – працюю для України, йду кувати кращу долю… Кинула я книжки, науку, старий спокійний Грац, забула про рідню, про іспити й увесь світ… Крила вистрілили з рамен і лечу на стрічу сонцю золотому. Чи спалить воно мене, чи зігріє своїм вогнем?.. Завтра, позавтра може підемо вже в поле, хто вернеться з дороги, не знаємо. Що там! Поки кров грає в жилах і серце б’ється сильно в грудях – вперед! Вперед! Поломимо скали, перепливемо ріки, спалимо вогнем молодої душі всі твердині, всі замки, всі ворожі думки і діла»[17]. Дівчину-стрільця, потім хорунжу і командира чоти в сотні З. Носковського любили і поважали всі. І тому як велике особисте горе для них стала її трагічна загибель 20 липня 1918 р.[18]

У листопаді здійснена часткова реорганізація легіону. Тепер він складався лише з двох куренів – С. Шухевича і С. Горука. М. Галущинський вибув у штаб генерала П. Гофмана референтом у справах УСС, а його посаду обійняв отаман Г. Коссак.

Різдво 1915 р. галицькі стрільці зустріли на Бескидах. У ту зиму стояли тріскучі морози, круті схили вкрилися глибоким снігом. Старшини і стрільці, які майже безперервно перебували на гірських вершинах, у першій бойовій лінії, постійно мерзли. Часом втрати від холоду перевищували бойові[19]. У ті січневі дні січовики билися на Ужоцькому перевалі. Долаючи глибокий сніг, вони зайняли Славське, Лавочне, досягли Татарівки, що декілька разів переходила з рук у руки. На початку березня сотні легіону УСС вийшли в район гори Маківки. У цей момент командування цісарської армії завдало українській частині нового дошкульного удару – ліквідувало Начальну команду і цілком самостійні курені Г. Коссака і С. Горука підпорядкувало відповідно 129-й і 130-й австрійським бригадам 55-ї дивізії генерала Г. Фляйшмана. Тоді ж встановлено штатну чисельність усусусів – 2200 стрільців і 48 старшин, яким присвоєні військові звання.

Верхів’я гір, верхів’я слави.

Шумить, шумить, шепоче ліс:

По битві на полях Полтави

Тут вперше український кріс

Спиняв московських полчищ лави,

І вперше по літах недолі

Слова упали тут стрільцеві:

«Ми не поклонимось цареві!

Ми прагнем волі!»

Ці рядки стрілецький поет О. Бабій присвятив битві на горі Маківці у квітні—травні 1915 р., яка увійшла золотою сторінкою у літопис легіону УСС.

22 березня вперше сотні курінного отамана С. Горука зайняли позицію на цій горі, яка стала ключовим пунктом оборони австрійської Південної армії, бо не

1 ... 3 4 5 ... 104
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр."