Читати книжки он-лайн » Фентезі 🐉🧝‍♀️🗡️ » Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

Читати книгу - "Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри"

175
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 223
Перейти на сторінку:
class="p1">— Я покажу!

Захоплено вигукуючи, його побратими із диким та швидким ритмом заходилися розмахувати своїми дзвіночками. Невдовзі юрба вже просто скаженіла: люди стрибали й кричали, неначе їхні голови затьмарила якась чорна сила. Дика музика викресала іскру захвату навіть в Ерагоновому серці — попри всю огиду до того, що відбувалось, вона розбурхала в ньому щось грубе й дике.

Тим часом помічник скинув із себе золотаве покривало й залишився в самій тільки шкіряній пов'язці на стегнах. Це був темноволосий юнак. Він спритно скочив на верхівку вівтаря, й тієї ж миті з-під його ніг навсібіч розлетілися бризки крові. Юнак повернувся обличчям до Хелгрінда й увесь затремтів, наче розбитий паралічем, проте рухи його тіла все ж таки підкорялися ритмові залізних дзвіночків. Його голова безсило впала на плечі, в куточках вуст виступила кривава піна, а руки обвисли, ніби які змії. Піт заливав юнакові м'язи, й за якийсь час він став схожий на тьмяно освітлену бронзову статую.

Та ось дзвіночки закалатали в шаленому темпі. Одна нота вдарялася об другу й відскакувала від неї, а юнак тим часом випростав руку позад себе. Священик вклав у неї руків'я якоїсь дуже дивної зброї: вона мала одне лезо завдовжки в два з половиною фути, яке розширювалось і було шорстким на кінці. Здалеку воно нагадувало крило дракона. Це була зброя, що розтинала обладунки й кістки так само легко, як і сповнені соком стебла трави.

Отримавши цю зброю, юнак здійняв її вбік найвищого піка Хелгрінда, а потім упав на одне коліно й, несамовито скрикнувши, опустив лезо на свій правий зап'ясток.

Кров бризнула на каміння.

Ерагон здригнувся й відвів погляд, але сховатися від пронизливого крику юнака було неможливо. І хоча Ерагон не побачив нічого такого, чого б йому не доводилось бачити на полі бою, усе це дійство, в ході якого люди навмисне калічили себе, здавалося йому неймовірним безглуздям.

Раптом десь зовсім поруч зашелестіла трава — Роран нервово засовався й буркнув якесь прокляття, що загубилось у його бороді.

Доки Верховний священик за допомогою закляття зупиняв юнакові кров, помічник забрав від його нош двох рабів. За якусь мить їх прикували за ноги до залізної петлі вівтаря. Іще за хвильку помічники поскидали із себе численні торби й пакунки, а потім розклали їх на землі таким чином, щоб раби не могли до них дістатись.

Ритуал було скінчено. Священики та їхній супровід стали повертатися до Драс-Леони, і в повітрі знов залунало калатання дзвіночків та стогін. Позаду Верховного священика плентався однорукий одержимий, і на його обличчі сяяла блаженна посмішка.

— Так, — полегшено зітхнувши, сказав Ерагон, щойно процесія зникла за пагорбом.

— Що так?

— Я жив серед гномів та ельфів, але вони ніколи не робили таких дивних речей, на які здатні люди.

— Вони такі самі чудовиська, як і разаки, — кивнув Роран убік Хелгрінда. — А зараз ти можеш дізнатися, чи є там Катріна, чи ні?

— Я спробую. Але в разі чого приготуйся тікати.

Заплющивши очі, Ерагон розширив межі своєї свідомості, переходячи від розуму однієї живої істоти до іншої. Його думки стали нагадувати краплі води, що просочувалася крізь пісок. Він проникав у містечка комах, що переймалися своїми справами, у думки ящірок та змій, які причаїлися серед теплого каміння, співочих птахів та різної малої звірини. Комахи й тварини були дуже заклопотані. Одні з них готувалися до ночівлі, поспішаючи до своїх лігвищ, інші — очікували настання темряви, аби, як зазвичай, розпочати нічне полювання.

Але що більшою ставала відстань, то важче було Ерагонові читати думки інших істот. А коли мацальця його свідомості сягнули підніжжя Хелгрінда, він відчував уже тільки великих тварин, та й то не надто чітко.

Його свідомість просувалася вперед дуже обережно, готова будь-якої миті відступити назад, у тому разі, якщо б натрапила на розум своєї жертви: разака або його нащадків, велетенських летрблаків. Ерагон знав, що ніхто з племені разаків не міг користуватись магією. Він також не вірив, що вони вміють проникати в думки інших істот. Адже ці вміння їм були ні до чого — навіть найвідважніші серед людей заклякали від жаху, почувши саме тільки дихання цих чудовиськ.

І хоча Ерагон ризикував викрити себе, він, Роран і Сапфіра обов'язково мали дізнатися, чи справді разаки тримають Катріну в Хелгрінді.

Ерагон шукав довго й наполегливо, а коли врешті-решт повернувся до себе, Роран поглядав на нього з виразом голодного вовка. Його сірі очі палали вогниками, в яких змішалися лють, надія та відчай, такий безмежний відчай, що, якби йому вдалося вирватись із Роранового серця, він би вмить спопелив усе навколо, навіть каміння.

Ось про що пощастило дізнатись Ерагонові.

Батько Катріни, м'ясник Слоун, зрадив Рорана й видав юнака разакам. А коли їм не вдалося його схопити, вони викрали Катріну з Паланкарської долини. Щодо мешканців Карвахола, то на них теж нічого доброго не чекало: солдати короля Галбаторікса збирались напасти на них і всіх, хто виживе, — захопити в полон. Натомість Роран, ніби відчуваючи це, таки ж умовив селян покинути домівки й податися з ним через Хребет, а потім далі й далі на південь, уздовж узбережжя Алагезії, де вони й об'єдналися із силами повсталих варденів. Мандрівникам довелося багато чого пережити, перш ніж Роран та Ерагон знову зустрілися.

Роран досяг успіху тільки тому, що його повсякчас вела вперед якась незнана внутрішня сила, змушуючи юнака долати всі перепони, перемагати ворогів і не зупинятися.

Щось схоже вирувало зараз і в Ерагоновій душі.

Він, не вагаючись ані миті, пішов би в самісіньке пекло, якби хто-небудь із його друзів опинився в небезпеці. Він любив Рорана ніби брата, а оскільки Роран кохав Катріну, то Ерагон і її вважав своєю сім'єю. Тим паче, що юнак зрікся свого брата по крові — Мертага. Тепер його ріднею стали Роран і Катріна.

Проте шляхетне почуття рідні було не єдиною силою, що керувала братами. Вони мали ще одну не менш важливу мету: помсту! Двійко воїнів — проста смертна людина й Вершник дракона — не лише збиралися викрасти Катріну в разаків, а й будь-що знищити всіх потворних слуг короля Галбаторікса — помститися їм за смерть Герроу, який був батьком Рорана й виховав Ерагона.

Тож знання, які вдалося здобути Ерагонові, були для нього не менш важливими, ніж для Рорана.

— Здається, я її відчув, — тихо мовив юнак. — Мені важко сказати точно, де саме вона перебуває, бо ми надто далеко від Хелгрінда, проте я гадаю, що вона на отій он

1 ... 3 4 5 ... 223
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри» жанру - Фентезі 🐉🧝‍♀️🗡️:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри"