Читати книгу - "Принцеса і королева, або Чорні та Зелені"

помітили, що при новому королі знаходиться четверо білих лицарів, хоча зовсім нещодавно було п’ятеро. Аегон II зазнав своєї першої втрати попередньої ночі: пан Стефон Морочник, лицар Королегвардії, утік з міста разом зі зброєносцем, двома пахолками та чотирма стражниками. Під покровом ночі вони вийшли з потерни до берега, де на них чекав рибальський байдак, готуючись відвезти до Дракон-Каменя. З собою вони несли вкрадену корону: обруч жовтого золота, прикрашений сімома каменями різних кольорів. То була корона, яку носив король Візерис, а перед ним — Старий Король Джаяхаерис. Коли принц Аегон вирішив вдягти залізного з рубінами вінця свого тезка Аегона Завойовника, королева Алісента наказала зачинити корону Візериса у скарбниці. Але підкоморій, якому вона доручила справу, накивав п’ятами і забрав корону з собою.

Після вінчання на царство ті лицарі Королегвардії, що лишилися при дворі, супроводили Аегона до його дракона — пречудово гарної істоти з золотою лускою та блідо-рожевими перетинками на крилах. Сонцежаром звався той дракон, подібний до золотого вранішнього сонця. Мункун пише, що король тричі облетів місто, перш ніж сісти всередині мурів Червоного Дитинця. Пан Арик Каргил супроводив його милість до освітленої смолоскипами престольної палати, Аегон II зійшов угору сходами Залізного Престолу перед натовпом вельмож та лицарів, і шана їхня загриміла палатою на тисячу голосів.

II. Дракон-Камінь

Але на Дракон-Камені тих привітних кличів не чули. Замість них палатами та сходовими колодязями Змій-Башти з покоїв королеви розносився болісний вереск — там Раеніра Таргарієн третій день судомилася у породільних переймах. Дитині лишалося до народження ще з поворот місяця, та звістки з Король-Берега нагнали на принцесу чорну лють, і в неї почалися передчасні пологи — так, наче дитя у череві теж розгнівалося і тепер прагнуло вирватися назовні. Виснажена мукою принцеса волала найлютіші прокльони, прикликала гнів богів на своїх зведених братів та їхню матір-королеву, малювала у найменших подробицях, які тортури вона вчинить над ними, перш ніж скарати на смерть. Заразом проклинала вона і дитину в своєму череві.

— Вилазь вже! — верещала вона і дерла нігтями напухлий живіт, поки маестер та повитуха намагалися її втримати. — Чудовисько, почваро, вилазь звідти, вилазь негайно!

Коли нарешті дитина з’явилася на світ, то й справді виявилася почварою. Мертва дівчинка, спотворена і скоцюблена, мала дірку в грудях замість серця і короткий опецькуватий хвіст, укритий лускою. Наступного дня, коли гостроту болю принцеси Раеніри трохи пом’якшили маковим молоком, вона оголосила, що нарікає мертву дівчинку ім’ям Візенья.

— Єдину мою донечку підло вбили, замордували ті, хто вкрав мою корону, і я змушу їх заплатити за все!

Принцеса скликала свою власну раду, і з тієї миті «Танок» можна вважати розпочатим. «Чорною радою» кликали її, супроти «зеленої ради» у Король-Березі. Очолювала раду сама принцеса Раеніра зі своїм дядьком та чоловіком, принцом Даемоном. Разом з ними у раді сиділи троє їхніх синів, хоча жоден ще не досяг чоловічого віку: Джак мав п’ятнадцять років від народження, Люцек — чотирнадцять, Джофрі — дванадцять. Поруч стояли двоє Королегвардійців: близнюк пана Арика, Ерик Каргил, і лицар з західного краю, пан Лорент Марбранд. Тридцять лицарів, сотня арбалетників, три сотні важких щитників складали решту залоги на Дракон-Камені — стільки здавна вважалося достатнім для захисту міцної валірійської твердині.

— Але для вторгнення на землю Вестеросу я б волів мати дещо більше, — кисло зазначив принц Даемон.

До чорної ради увійшло також із тузінь різних князьків, значкових та присяжних слуг Дракон-Каменя, серед них Кельтигар з острову Клішня, Стаунтон з Граківні, Масей з Камінь-Танку, Бар-Емон з Гостряка, Морочник з Сутіндолу. Найзначнішим з панства присягнув принцесі й привів на її бік чималу силу князь Корліс Веларіон на прізвисько «Морський Змій», господар острова Плавень. Уже немолодий роками, він полюбляв казати, що чіпляється за життя, «як жегляр чіпляється за уламки розбитого корабля в намаганні не потонути. А може, то сама Седмиця береже мене для останньої битви.» З князем Корлісом прибула і його дружина — принцеса Раеніс. Вона мала різьблене, змережане зморшками обличчя, сріблясте волосся, добряче всипане білою сивиною, проте дух її лишився таким самим люто-безстрашним у п’ятдесят і п’ять років, яким він був у двадцять і два. Простий люд нерідко величав цю неабияку жінку «Королевою-без-Корони».

Ті, хто сидів у чорній раді, вважали себе вірними законній владі, але добре розуміли, що король Аегон II знеславить їх усіх як зрадників. Кожен із них уже отримав заклик з Король-Берега з’явитися до Червоного Дитинця і скласти присягу на вірність новому королю. Всі сили, що їх вони здатні були виставити разом, не могли рівнятися в полі з військом самих лише Вишестражів. А на додачу Аегонові «зелені» мали й інші переваги. Староград, Король-Берег та Ланіспорт — три найбільші та найбагатші міста у державі — знаходилися під рукою «зелених». Усі ознаки та клейноди законної влади вже належали Аегонові: він сидів на Залізному Престолі, жив у Червоному Дитинці, носив на голові корону Завойовника, при боці — меча Завойовника, і був помазаний септоном Святої Віри перед очима десятків тисяч людей. У його раді сидів великий маестер Орвил, а вінця на ясновельможну голову поклав Регіментар Королегвардії. Нарешті, статтю Аегон був чоловік, і в очах багатьох саме це робило його законним королем, а його зведену сестру — загарбницею престолу.

Проти усього згаданого Раеніра майже не мала чим похвалитися. Дехто зі старого панства ще пам’ятав обітниці, складені тоді, коли Раеніру оголосили принцесою Дракон-Каменя і спадкоємицею батька. Бували часи, коли її любили однаково і чесні, й підлі, гаряче вітали на вулицях та кликали «Втіхою королівств». За минулої пори прихильності юної принцеси шукало багато молодих вельмож і хоробрих лицарів… та скільки з тих колишніх залицяльників ладні були стати до бою за жінку в заміжжі, підстаркувату тілом, виснажену народженням шести дітей — про те ніхто не відав. Її зведений брат загарбав собі батькову скарбницю, але принцеса мала на свої потреби чималі статки дому Веларіон, а кораблі Морського Змія створили їй перевагу на морі. Чоловік її, принц Даемон, загартований битвами на Порогах, знався на військовій справі краще, ніж усі їхні вороги, разом узяті. І останнє — але найважливіше — Раеніра мала драконів.

— Аегон теж має драконів, — зауважив князь Стаунтон.

— Але наші численніші, — заперечила принцеса Раеніс, «Королева-без-Корони», що літала драконами довше за усіх живих людей. — До того ж більші та міцніші — за винятком хіба що Вхагар. Адже тут, на Дракон-Камені,