Читати книгу - "Принцеса і королева, або Чорні та Зелені"

Принцеса вчинила раді докладний звіт. Король Аегон мав Сонцежара — чудового, хоча і молодого дракона. Аемонд Кривий володів Вхагар; годі й казати, яку небезпеку становила велетенська потвора, котрою літала колись сама королева Візенья. Королеві Гелаені дісталася Вогнемрія — дракониця, що за минулих часів якось понесла Раену, сестру Старого Короля, аж за хмари. Драконицю принца Даерона звали Тессаріона; вона мала темні кобальтово-сині крила, а пазурі, гребінь та луску на череві — яскраву, як бита мідь.

— Отже, наші вороги мають чотири дракони, дорослі до бою, — підсумувала Раеніс.

Близнюки королеви Гелаени теж мали власних драконів, але ті щойно налупилися. Молодший син узурпатора, Маелор, володів лише яйцем.

Проти них у володінні принцеси Раеніри знаходилася Сиракс, а в принца Даемона — Караксес. Обоє були велетенські страхолюдні чудовиська, а надто Караксес — вже знайомий з кров’ю та вогнем після війн на Порогах. Усі троє синів Раеніри від Лаенора Веларіона літали на драконах; Вермакс, Арракс і Тираксес перебували у доброму здоров’ї та з кожним роком додавали зросту і ваги. Аегон Молодший, більший з двох синів Раеніри від принца Даемона, владарював над молодим драконом Штормохмарою, хоча і не сів ще доти на нього верхи; менший його брат Візерис ніколи не розлучався з драконячим яйцем. Дракониця принцеси Раеніс, Мелеїс Червона Королева, вже трохи розледащіла, та все ж лишалася жорстоким і грізним бійцем, якщо її розлютити. Близнючки принца Даемона від Лаени Веларіон теж могли ще стати драконоїзницями. Дракониця Баели, струнка блідо-зелена Місячна Танцівниця, скоро мала вже вирости достатньо, щоб нести дівчину на спині. На жаль, яйце її сестри Раени нещодавно вилупило жалюгідного покруча, який помер за кілька годин. Але Сиракс по тому відклала ще одну кладку яєць, одне з яких подарували Раені. Казали, що дівчинка спить з ним щоночі й молиться про дракона не гіршого, ніж в її сестри.

На додаток до згаданих, ще шість драконів облаштували собі лігва у димних печерах Драконощовби — гори, яка вивищувалася над замком. Троє з них були: Срібнокрилка, колишня тварина Ласкавої Королеви Алісанни; Морський Серпанок, блідо-сірий дракон, свого часу гордість та пристрасть пана Лаенора Веларіона; старий сивий Вермітор, що лишився без наїзника по смерті короля Джаяхаериса. Позаду гори жили троє диких драконів, якими ніколи не володіли й не літали люди — ані живі, ані померлі. Посполиті величали їх Вівцекрадом, Сірим Привидом та Драконожером.

— Знайдіть наїзників для Срібнокрилки, Вермітора та Серпанку, і тоді ми матимемо дев’ятеро драконів проти Аегонових чотирьох. Засідлайте для польоту їхніх диких родичів, і ми матимемо дванадцятьох, навіть не рахуючи Штормохмари, — мовила принцеса Раеніс. — Ось наш шлях до перемоги у війні.

Князі Веларіон та Стаунтон погодилися. Адже Аегон Завойовник довів разом із сестрами, що лицарі та піхота неспроможні встояти проти драконового вогню. Кельтигар умовляв принцесу негайно вилетіти проти Король-Берега і перетворити місто на попіл з кістками.

— І що ми з того матимемо, ласкавий пане? — спитав Морський Змій. — Ми хочемо правити державою з цього міста, а не випалити його до голої землі.

— А випалювати і не доведеться! — наполягав Кельтигар. — Узурпатор не матиме іншого вибору, крім виступити проти нас зі своїми власними драконами. А тоді наші дев’ятеро напевно подолають його чотирьох.

— Може, й подолають, але за яку ціну? — спитала принцеса Раеніра. — Згадайте, що на трьох із тих драконів летітимуть мої сини. До того ж їх і не буде дев’ятеро проти чотирьох. Я ще не в змозі літати, і хтозна, коли зможу. А хто полетить на Срібнокрилці, Верміторі та Морському Серпанку? Ви, мосьпане? Оце вже навряд. Виходить, їх буде п’ятеро проти чотирьох, а серед тих чотирьох є Вхагар. Ось вам і наша перевага у драконах.

На диво, принц Даемон погодився з дружиною.

— На Порогах мої вороги швидко навчилися тікати і ховатися, забачивши крила Караксеса чи зачувши його ревіння… та вони не мали власних драконів, а людині славу драконовбивці заслужити нелегко. Але дракони здатні вбивати драконів, і вже вбивали. Про це вам розповість кожен маестер, який вивчав історію Валірії. Наших драконів я кину в бій проти драконів узурпатора тільки тоді, коли нам не лишиться геть нічого іншого. А доти є інші способи їх застосувати, і далеко кращі.

Принц розказав свої задуми чорній раді. Раеніра мала влаштувати власне вінчання на царство у відповідь на Аегонове. Опісля вони вишлють круків і покличуть панство Семицарства стати за законну королеву.

— Війну треба розпочинати листами і привілеями, а вже потім рушати на битву, — мовив принц.

Він наполягав, що ключі до перемоги тримають у своїх руках князі великих домів — адже їхнє значкове і служиве панство муситиме піти за ними. Наразі Аегон Узурпатор мав прихильність Ланістерів з Кастерлі-на-Скелі. Князь Тирел на Вирії був іще немовлям у пелюшках, чия мати-намісниця найвірогідніше мала підкорити Обшир волі своїх занадто могутніх значкових — Вишестражів. Проте інші голови великих домів ще не оголосили підтримки жодному з двох пошукачів престолу.

— Штормолам стане за нас, — запевнила принцеса Раеніс.

Вона мала кров штормових володарів з материного боку, і покійний князь Боремунд був їй непохитним другом.

Щодо Діви Долини принц Даемон мав усі підстави сподіватися, що вона приведе Соколине Гніздо на їхній бік. Про володаря Пайку принц доречно припустив, що Аегон шукатиме з ним союзу, бо лише Залізні острови мали силу протистояти домові Веларіон на морі. Але залізняки відомі своєю зрадливістю та мінливістю, гадав принц, а Далтон Грейджой любить на всьому світі лише кровопролиття та битви — можливо, і його вдасться переконати стати за принцесу. Північ, за розсудом ради, знаходилася надто далеко, щоб вирішити долю престолу — доки Старки зберуть своїх значкових та рушать на південь, війна вже може дійти кінця. Лишалося ще річкове панство, яке понад усе полюбляло чубитися одне з одним. Річковим краєм правив, принаймні на пергамені, дім Таллі — родина володарів замку Водоплин.

— Ми маємо друзів серед річкового панства, — казав принц, — хоча не всі з них уже зважилися підняти корогви. Що нам конче потрібно, то це місце, де річкові князі зможуть скупчитися на нашу підтримку — твердиня на суходолі, здатна вмістити велике військо і не беззахисна проти навали узурпатора.

Даемон показав це місце князям на мапі.

— Ось. Гаренгол.

На тім і ухвалили. Принц Даемон вирушав на приступ Гаренголу верхи на Караксесі. Принцеса