Читати книгу - "Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи"

виглядає ніби хтось давно обламав усі його повні ентузіазму й надії поривання і тепер він як Еклезіаст розуміє марність будь-якого нахилу голови чи кроку вперед але все одно обриває їх на півшляху боячись самому повірити в їхню доцільність

цей чоловік любовно називає Владивосток Владиком обіцяє з’їздити туди машиною але влітку нема дороги тому треба чекати зими і їхати трасами замерзлих річок вони називаються зимниками

він хоче поїхати туди він любить цей край і цей народ якби не руки

мова стає все безглуздішою слова пірамідою накладаються одне на одне і між ними втрачаються логічні зв’язки - здається цей химерний ненависник милується їхнім приємним звучанням і просто мусить самовизначитися щодо кожної дрібниці свого сибірського існування

він каже мені берегтися енцефалітних кліщів і білих маринованих грибів через високу ймовірність ботулізму

сибірські ялинки називаються піхтами і піхтовим відваром корисно полоскати ротову порожнину а кедри - екологічні барометри - вони ростуть тільки в ідеально чистому середовищі… залізничний міст через Єнісей на всесвітньому конкурсі металевих конструкцій одержав другу премію - поступився тільки Ейфелевій вежі… в морі біля Таймиру водиться зелена риба яка пахне квашеним огірком…

і він іде ні швидше тікає від болючого спогаду

він заздрить - адже я примусово тут так би мовити гостя он наглядачка вже біжить за мною хоче ознайомити з місцевістю і сказати що з родиною категорично заборонено спілкуватися з кимось іншим будь ласка а з родиною нєльзя а ти мулате сам сюди приїхав тобто ніхто крім тебе не винен що ти мусиш до посиніння гріти свої руки і розорювати цілинні землі

тайга рано чи пізно змушує стати вбивцею

бути ним - означає виконати обов’язок

сьогодні вранці я майже в агонії висунула руки з-під ковдри і гучно сплеснула ними в повітрі

між моїми руками знайшов собі смерть тайговий комар

він став першою жертвою невситимої породженої кедровим мороком жорстокості

мені снився білявий незнайомий чоловік - я надкушувала велику полуницю а рештою водила собі по губах так що аж шкірою відчувала своє і його збудження

я так налякалась його відверто закоханих очей (згадавши незакохані твої моя кохана) так злякалась своєї раптової радості й активності ротових м’язів розлитих у блаженній вранішній усмішці - що висунула з-під ковдри руки аби стерти з лиця реальності пам’ять останнього свідка

кедр народжує першу шишку у 120 років

я перебуваю у безодні моя кохана - тут немає ані часу ні відстані ані справжньої смерті

немає запаху і смаку

людські емоції і почуття вартують у цьому буттєвому проваллі не більше за мій маленький мурашиний цвинтар у селі під стодолою

рік не розділений на жодну з пір - тут є лишень зима (королева-упириця… гіркота… невдача твоя і моя) і є пора дистрофічного сонця тепличної катастрофи і рослинного капарства

нарешті бачу через вікно квіти - але всі вони від надмірної сибірської суворості вражені манірною меланхолією

вони схожі на французьких дам епохи рококо

тобі сподобалося б тут ти б нічого не робила ти б сиділа у мансардочці і курила б пахучі китайські трави а я краєчком ока хапала б їхню віддалену оприсутненість тебе і тремтливим голосом творила б видимість цікавої розмови яка заповнює порожнечу між нами

мовляв от бачиш кохана тут стежки також вистелені кашкою і споришем тут одночасно цвітуть тюльпани полуниці і маки лілії і нічні свічки а ось бачиш там під кущиком чорноплідної горобини - окаті братчики помідори майори і жовті ромашки… тобі напевне цікаво що то за квітучий бур’ян ти думаєш що то примула або медунка але то мишачий корінь а там бузок і набубнявілі півонії татарське зілля і китайська гвоздика а це шафран що по-нашому чорнобривці

але я знаю ти куриш і дивишся на стокротки дві білі стокротки між цибулею… ти кажеш що то очі землі… ти така схильна до пафосу… ти не прикриваєш волоссям зів’ялу шкіру під очима… ти тут

уявляєш кохана організм чукчів не розщеплює алкоголь одної склянки горілки вистачає на ціле селище… чукчів споїли і вони скоро зникнуть чукчі злягаються з рідними й надмірно вразливі до онкологічних захворювань

і ти жалієш чукчів ти завжди жалієш нещасних і скривджених істот ти кажеш що губернатор острова Чукотки - єврей а євреям лиш аби гроші були - будуть торгувати живою шкірою

п’ятиметровий кедр росте біля хвіртки

років сорок

я дочекаюся його першої шишки і привезу тобі торбину горіхів

люди сприймають мене так само спокійно як персики або банани в кіоску

інколи я називаю очєрєдь чєрґаю а наканєц-та - нарешті але сиві дідугани у підтяжках біля кіоску лише озираються за сумкою боячись за її безпеку: я можу її розрізати лезом і вкрасти порожній гаманець

мені не довіряють з такою ж силою як недовіряють дебелому бородатому чоловікові з металевими пряжками на чоботах

моя українська мова є такою ж ознакою непевності як панківські брязкальця і вона змушує діда обернутися бо в сумці порожній гаманець

і я таки його вкраду

ось я з цікавістю вивчаю свіжість і вартість бананів з Еквадора яблук з Аргентини помаранчів з Марокко капусти з Бельгії і кавунів з Італії - в мене вигляд вередливої інтеліґентки яка дня не проживе без овочевого салату а ви мущіна как думаєте свєжиє лі аґурци? - дідуган згадує той приємний час коли він був мужчиною і безнадійно оцінює пласкість спадання штанів на клубах але крига недовіри його до мене помітно зменшується - чєргу списує на випадкове непорозуміння… я ж тулюся до нього ближче ніби позад мене товчеться дванадцять тіточок а я і от ви мущіна стоїмо тут нічого не купуємо тобто немає з нас толку користі розумієте ніякої так дурно живемо даємо дерти з себе три шкури а нада би каво слєдуєт таво… штоби знал і наших - і ще більше тулюся хоча мені звичайно неприємно адже ти дідугане подивись на себе в дзеркало скільки на носі чиряків і як за кілька останніх років відросли брови ти дідугане сподіваюся бачиш яка я вся акуратна й вишукана спеціально наймаю хатню прислугу щоб випадково не зламати нігтя я тут і не стояла б узагалі: вдома холодильник підключений до Інтернету і замовляє в супермаркетах усе що потрібно але так приглянулась приємна жовтизна бананової скоринки на вітрині що просто і неможливо пройти мимо і ти дідугане сподіваюся розумієш масштаби своєї нікчемності поруч зі мною але дідько