Читати книгу - "Том 5"

class="p">К е м б л ь

Та що там, батьку, як уся громада та рушить шарварком, то і недовго триватиме та праця. До зими, либонь, скінчиться.

Р і ч а р д

Та зима вже хутко.

І то навряд, щоб громадяни всі могли на сю роботу стать.

Кембль

Чому ж би?

Р і ч а р д

Бо ще не всі собі оселі мають.

Е д і т а

Зате для всіх нас вогнище духовне горітиме в учителя оселі.

Кембль

Так, Річарде, бери своє начиння і хлопця...

Р і ч а р д

Хлопець дуже притомився, та й він малий для шарварків громадських.

Кембль

Ну, сам приходь.

Р і ч а р д

Не знаю, чи прийду.

Кембль

Чому ж не знаєш?

Р і ч а р д

В мене час не вільний.

Я ще раніше обіцяв сусідці поставити їй комина в хатині, як тільки вдома вправлюся. Сьогодні я мушу йти до неї.

Е д і т а

Я гадаю, і що та сусідка може ще й пождати.

Р і ч а р д

А я, матусю, думаю інакше.

К е м б л ь

Та-бо громада врадила, щоб братись усім до діла.

Р і ч а р д Я не був на раді.

К е м б л ь Ти б міг прийти.

Р і ч а р д

Мене ніхто не кликав.

Е д і т а

Я кликала.

Р і ч а р д

Мені ти не казала, що там на зборі ще й обради будуть, я думав — то зібрання молитовне.

К е м б л ь

Воно таке й було, та заразом ми зважили й порадитись про справи. Та все одно — був чи не був па раді, а вже коли громада вся рішає, то всяк примушений рішинця слухать.

Р і ч а р д

Хто має силу з примусом боротись, той робить завжди тільки по охоті.

К е м б л ь

Я ж думаю — охота в тебе єсть.

Р і ч а р д

Дозвольте вже мені про теє думать.

К е м б л ь

Але громада не питає думки того, хто супротивиться рішинцям.

Що хочеш, думай — а коритись мусиш. Громадська влада — то єсть божа влада, і всяка думка хай мовчить при ній.

Р і ч а р д

Так говорить не личить пуританам!

Годвінсон

Чому ж би то не личить? Поясніть!

Р і ч а р д

Бо якщо ми не думку боронили, то я не знаю, за що ми боролись.

Годвінсон

За боже слово! й за громадську волю!

Р і ч а р д

А в чім, по-вашсму, громадська воля?

К е м б л ь

А в тім, що ні король, ні парламент ламать не сміє присуду громади. Громада — вільне й незалежне тіло.

Годвінсон (з погрозою в голосі)

Громада власні парості негідні рубати може і в вогонь кидати, і їх ніхто не сміє боронити.

Р і ч а р д

(до Годвінсопа)

В такій громаді, справді, повна воля всім фарисеям.

Годвінсон

Річарде, до чого ви се сказали?

Р і ч а р д

Sapienti sat1

Годвінсон

(встає)

Се чемна мова!

Е д і т а

Сину, ти забув, що ти молодший і говориш з гостем.

Шановний вчителю, простіть його і не беріть за зле слів нерозважних.

Р і ч а р д Я, мамо, не сказав ще: mea culpa!2

К е м б л ь Та що се за балачка католицька?

Годвінсон (береться за шапку)

Зостаньте з миром!

Е д і т а

Вчителю шановний!

Ви не одійдете від мене в гніві, не завдасте такої злої кари мені за необачність мого сина.

Годвінсон

Вас поважаючи, Едіто гідна, я зостаюсь.

Ввіходить і спиняється у порога дуже убого вбрана жінка, скілька раз вклоняється товариству.

Жінка Мир сій оселі чесній.

1 Для розумного досить (лат.).— Ред.

2 Моя провина (лат.).— Ред.

ЗО

Мир, жінко добра, й вам.

Жінка все стоїть у порога, вигляд у неї принижений, прибитий.

До гурту просим.

Годвінсон (до Кембля)

Я щось забув обличчя сеї жінки.

К е м б л ь (до Годвінсона)

Вже ж, бо вона не ходить на зібрання.

Се жінка Ріверса, що втік в Род-Айленд після останніх виборів у нас.

Г одвінсон

Лукавий чоловік. Мутив громаду.

Чого ж се їй?

Жінка (до Річарда)

Шановний пане майстре, я се прийшла спитати вас...

Р і ч а р д

Я знаю.

Я не забув. Сьогодні я прийду.

Жінка

Пробачте!., докучаю... я б не сміла, та злидні тяжкі, осінь наступила, а тут вогню нема де розпалити, щоб ту нещасну дітвору нагріть!

Годвінсон У вас немає хати?

К е м б л ь

Є в них хаті.

Жінка

Та хата є, ще чоловік стулив якусь там хижку, але печі дасть біг.

Там вогко, як в льоху; моє найменше лежить в пропасниці, а я сама над ранок ледве голову підводжу.

І так була біда, а се вже далі, либонь, кінець прийшов... Нема нізвідки ні помочі, ні жодної поради...

Громада сердиться... А що ж я винна?

Та вже нехай би я... а то ж дітки.

(Плаче.)

Р і ч а р д (до Годвінсона)

То се відповідають немовлята за батьків гріх?

Годвінсон

Я, майстре, за громаду не можу говорить. Громадське діло.

К е м б л ь (до жінки)

Ти знаєш що, небого,— почекай,

ось ми відбудеїм шарварок громадський,

порадимось, то, може, що й поможем.

Жінка

(з боязким поглядом то на Річарда, то на Годвінсона

й Кембля)

Та я пожду... от тільки та біда

з дитиною... коли б не вмерло..,

Р і ч а р д ( гукає)

Деві!

Д е в і ввіходить з-за ванькира.

Збирай начиння, підем мурувати!

Деві збирає в кутку начиння, принесене в початку дії.

Крістабель (озивається од печі)

Ти, Річарде, хоч попоїв би перше.

Р і ч а р д

Я не голодний, потім. Швидше, Деві!

Деві Я вже готовий, дядьку.

Р і ч а р д (до жінки)

Ну, ходім.

(Мовчки вклоняється Годвінсону і Кемблю і виходить вкупі з Деві.)

Жінка

(кланяється всім низько)

Зостаньте в ласці божій.

К е м