Читати книгу - "Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм"

висновку, що саме в жіночій прозі кінця XX століття закладено можливість постколоніального дискурсу в російській культурі. Разом з тим дослідниця зазначає, що голоси жінок-письменниць поки що занадто слабкі, щоб бути почутими в державі чоловіків, які й далі розбудовують велич імперії навіть коштом людського щастя.

Отже, вихід «Трубадурів імперії» Еви Томпсон в Україні є доброю нагодою для українського читача долучитися не лише до сучасного літературознавчого тексту, а й подивитися на стосунки з Росією з певної відстані.

Тетяна Дзядевич

ПОДЯКА

Частково підтримку в роботі над цією книжкою було надано за Грантом Міжнародної ради досліджень і наукових обмінів (IREX), фінансованим з Фонду Ендрю Меллона, Національної фундації гуманітарних досліджень і Державного департаменту США; інституту Гувера у Стенфорді, Каліфорнія (Програма дискреційних ґрантів, Державний департамент, Акт про радянсько-східноєвропейські дослідження і навчальні програми від 1983 p., публічний закон 98-164, розділ VIII, 97 статут 1047-50) та за грантами Університету Райс на літні дослідження і творчі відпустки. Я хотіла б висловити свою щиру подяку всім цим інституціям.

Окремі частини цієї книжки раніше друкувалися у збірниках Modern Age («Nationalism, Imperialism, Identity: Second Thoughts,» vol. 40, no. 3, Summer 1998: 250–261), Slavia Orientalis («Aleksandr Solzhenitsyn and the Russian Colonialist Experience,» vol. 46, no. 4, Fall 1997: 545–555) і Slavic Review («Nationalist Propaganda in the Soviet Russian Press, 1939–1941,» vol. 50, no. 2, Summer 1991: 385–399) (з дозволу Американської асоціації сприяння славістичним дослідженням). Частини розділів 2, 5 і 6 вже публікувалися у працях: «D. S. Likhachev and the Study of Old Russian Literature,» Russian Literature and Criticism, edited by Evelyn Bristol (Oakland, С A: Berkeley Slavic Specialties, 1982), «N. S. Gumilev and the Russian Ideology,» Nikolai Gumilev, 1996–1989, edited by Sheelagh Graham (Oakland, CA: Berkeley Slavic Specialties, 1987), «Soviet Russian Writers and the Soviet Invasion of Poland in September 1939,» The Search for Self-Definition in Russian Literature, edited by Ewa M. Thompson (Houston: Rice Univ. Press, 1991) та «V. В. Shklovskii and the Russian Intellectual Tradition,» Aspects of Modern Russian and Chech Literature, edited by Arnold McMillin (Columbus, OH: Slavica, 1989). Я вдячна упорядникам і видавцям усіх цих збірників. Я хотіла б подякувати також окремим видавцям за дозвіл на використання опублікованих ними матеріалів, зокрема: перекладу поеми Раззака Абдурашидова у збірнику Едварда А. Олворта (Edward A. Allworth The Modern Uzbeks: A Cultural History (Hoover Institution Press, 1990); перекладу поеми Адама Міцкевича у книжці: George R. Noyes, editor, Poems by Adam Mickiewicz (Polish Institute of Arts and Sciences, 1944); матеріалів про Валентина Распутіна зі збірника Reconstructing the Canon: Russian Writing in the 1980s, edited by Arnold McMillin та матеріалів, які мають бути опубліковані «Overseas Publishers Association, Gordon and Breach Publishers».

Я зобов’язана багатьом своїм колеґам і студентам, які протягом низки років надавали мені підтримку та поради щодо питань, пов’язаних із темою цієї книжки. Це, зокрема, Енні Аллен, Луїс Аллен, Арнольд Бейчмен, Майкл Бернстем, Александра З. Бем, Анджела Брінтлінґер, Стівен Кленсі, Ольга Кук, Богдан Чайковський, Норман Дейвіс, Вільям Б. Еджертон, Герман Єрмолаєв, Джон Дж. Ґаррард, Захра Джамал, Ігор Люкес, Андрей Коджак, Алекс Курчаба, Алла Латиніна, Анджей де Лазарі, Сідні Монас, Арнольд МакМіллін, Чеслав Мілош, Ришард Нич, Олександр М. Панченко, Беатріс Шубе, Річард Ф. Стаар, Луц’ян Суханек, Гаррі Волш, Пйотр Вільчек. Однак найбільше я зобов’язана за допомогу і підтримку своєму чоловікові Джеймсу Р. Томпсону.

Вступ

НАЦІОНАЛІЗМ, КОЛОНІАЛІЗМ, НАЦІОНАЛЬНА ІДЕНТИЧНІСТЬ

Перш ніж розпочати розгляд теми колоніалізму в російській літературі, потрібно уточнити термінологію. У цій книжці наводяться арґументи на користь того, що, на відміну від колоніалізму на Заході, коли національні проблеми часто відносилися до категорії расових питань і питань заморських завоювань, російський колоніалізм значною мірою залежав від національної ідентичності та експансіоністської політики щодо сусідніх країн. Крім того, вказується, що необхідно розмежовувати захисний націоналізм, основою якого є захист національної ідентичності, та аґресивний націоналізм, спрямований на експорт власної національної ідентичності та завоювання земель, на яких живуть Інші. Російський націоналізм є водночас аґресивним і захисним, і його аґресивний різновид трансформувався в імперські прагнення колонізувати землі, сусідні з етнічними російськими територіями. Очевидно, для того, аби певна територія стала колонією іншої політичної та національної сили, їй не обов’язково підписувати договори про визнання статусу домініону, як це було у випадку багатьох британських колоній. Росія після завоювання певної території включала її до своєї держави або призначала органи влади, які обслуговували російські інтереси. Російська література брала участь у цьому процесі, впроваджуючи на завойованих територіях наратив російської присутності і витісняючи з цих територій їхню власну історію та письменство, що мали для них важливе значення.

Об’єктами російського колоніалізму були не лише території Середньої Азії та Центральної і Східної Європи, а й Сибіру, Кавказу та Далекого Сходу. Хоча крах комунізму приніс суверенітет колоніям Росії в Європі та в Середній Азії, у відносинах з Москвою Сибіру, Кавказу та Далекого Сходу наростають проблеми. З погляду площі території та чисельності населення Сибір і Кавказ — це окремі утворення, порівнянні з «білими колоніями» Британської імперії, такими як Канада чи Австралія. Передача повноважень органам влади в Сибіру та на Далекому Сході не означає їх повного відокремлення від Москви, і в цій книжці не наводиться жодних рекомендацій щодо здійснення такого процесу децентралізації. Її мета — лише показати, що російські письменники підтримували центральну владу в її діях, спрямованих на те, щоб не дати периферії змоги розмовляти власним голосом і давати знати про свій власний досвід як окремий об’єкт розповіді, а не лише як додаток до центру.

У вступі наводиться огляд різних підходів до націоналізму в XX столітті. У першому розділі автор прагне позиціонувати проблему захисту Росією своїх колоніальних домагань у контексті текстуальної політики в самій Росії та інших країнах. Вказується на різницю між колоніалізмом російського та західного зразка і робиться спроба показати, що російський колоніалізм виходить за межі загальноприйнятої концептуальної бази наукових студій, присвячених російській літературі. Стандарти, традиції та очікування англомовних наукових досліджень російської літератури погано узгоджуються з інтенсивним пошуком теми самоствердження Росії в її літературних шедеврах. У наступних розділах показується, як російські письменники використовували своє привілейоване становище виразників ідеї імперії, що активно розбудовувалася, для відсунення в тінь інших дискурсів і як вони нав’язували своє «первинне значення» (якщо тут можна вжити цей термін Ганса-Ґеорґа Ґадамера) 1 читачам російської літератури в Росії та за кордоном. Мета автора полягає радше в тому, щоб привернути увагу