Читати книгу - "Повернення до Вавилону"

126
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6 7
Перейти на сторінку:
вечірні сутінки.

3

Вони чекали на нього. Меріон сиділа за столом, накритим для кави, убрана в строгу чорну сукню, яка навіювала думку про жалобу. Лінкольн ходив із кутка в куток - видно, збуджений щойно виголошеною тирадою. Обоє не менше, ніж Чарлі, хотіли перейти до суті справи. Він розпочав майже відразу:

- Очевидно, ви здогадуєтеся, чому я приїхав до вас, що привело мене в Париж.

Меріон, насупившись, перебирала чорні блискучі камінці намиста.

- Я дуже хочу мати власний дім,- провадив він далі.- І дуже хочу, щоб разом зі мною в тому домі жила Онорія. Я вдячний вам за те, що, виконуючи волю її матері, ви прийняли її до себе. Але відтоді багато чого змінилося...- Він повагався й заговорив ще енергійніше.- Я вже зовсім не той, що був, і я прошу вас переглянути всю цю справу. Три роки тому я поводився таки погано...

Меріон глянула спідлоба на нього.

- ...але з тим покінчено. Як я вам казав, уже понад рік я обмежуюся однією чаркою на день - і випиваю її навмисне, щоб думка про випивку не переслідувала мене й не розросталася в проблему. Ви розумієте, чому я так роблю?

- Ні,- коротко кинула Меріон. .

- Це, так би мовити, трюк, який я розігрую сам із собою. Він допомагає мені не виходити за рамки.

- Розумію,- озвався Лінкольн.- Ти доводиш собі, що тебе не тягне на випивку.

- Приблизно щось таке. Іноді я забуваю випити. Але намагаюсь не забувати. Та й однаково, робота в мене така, що пити ніяк не можна. Мої клієнти не нарадуються мною, а тепер я викликаю з Берлінгтона сестру, щоб була в домі за хазяйку, і я дуже, дуже хочу, щоб Онорія жила зі мною. Адже ви знаєте, навіть коли ми з її матір'ю не ладнали, на Онорії це ніяк не позначалося. Вона любить мене, і я певен, що зможу дати їй усе необхідне, і... Одне слово, ви мене зрозуміли. Я чекаю на ваше рішення.

Він знав, що тепер його візьмуть у роботу. Це триватиме годину чи й дві, і витримати це буде нелегко, та якщо він візьме себе в руки, збереже позу розкаяного грішника, то, може, доб'ється свого.

«Тримайся,- звелів він собі.- Ти прийшов не доводити свою правоту. Ти прийшов, щоб забрати Онорію».

Лінкольн заговорив перший.

- Ми вже місяць вирішуємо це, відколи одержали твого листа. Ми полюбили Онорію, вона чудова дитина й для нас як рідна, але йдеться, звісно, не про те...

Меріон раптом перебила його.

- Чи надовго ти покинув пиячити, Чарлі? - спитала вона.

- Сподіваюсь, на все життя.

- І ти хочеш, щоб я тобі повірила?

- Ти ж знаєш, що я не перебирав міри, поки працював,- поки ми не приїхали сюди розважатись. А тут ми з Гелен пристали до компанії...

- Тільки не треба про Гелен. Не погань її ім'я.

Він похмуро глянув на Меріон. Для нього так і лишилося загадкою, як сестри ставились одна до одної, коли Гелен була жива.

- Я пив, власне, півтора року, відколи ми приїхали сюди й до того дня, коли я... зліг.

- Півтора року - це не тиждень і не місяць.

- Так, не тиждень і не місяць,- погодився він.

- Я тільки виконую волю Гелен,- сказала Меріон.- І завжди думаю, що б вона зробила на моєму місці. Бо після тієї ночі, після того жахливого вчинку ти перестав для мене існувати. І цьому не зарадиш. Вона була моєю сестрою.

- Так.

- На смертній постелі вона попросила мене прихистити Онорію. Може, якби ти не лежав тоді в лікарні, все склалося б інакше.

На це він не мав чого відповісти.

- Я довіку не забуду того ранку, коли Гелен постукала в мої двері, промокла до рубчика, синя від холоду, й сказала, що ти не впустив її в дім.

Чарлі вчепився пальцями в бильця крісла. Стримуватись було важче, ніж він сподівався,- хотілось вибухнути криком, спростувати, заперечити... Він уже почав був здавленим голосом:

- Тієї ночі, коли я не впустив її... Але Меріон перебила його:

- Тільки не починай знову, бо нерви мої не витримають. Лінкольн зауважив:

- Ми відхиляємось від головного. Ти хочеш, щоб Меріон офіційно відмовилася опікати Онорію й віддала дівчинку тобі. Очевидно, для цього вона повинна вирішити: можна тобі довіряти чи ні.

- Я не звинувачую Меріон,- відказав Чарлі.- Але, по-моєму, я вже заслужив на її довіру. Поки ми з Гелен жили в Америці, ніхто про мене слова поганого не міг сказати. Звичайно, я можу знову зірватися - від цього ніхто не застрахований. Але зрозумійте, якщо ми почнемо відкладати це, дитинство Онорії пройде без мене, я втрачу і дочку, і надію на власну домівку.- Він похитав головою.- Онорія просто забуде, що в неї є батько. Невже ви цього не розумієте?

- Чого ж, розумію,- сказав Лінкольн.

- Чому ти раніше про це не думав? - спитала Меріон.

- Чому ж не думав. Я думав. Але у нас із Гелен не виходило життя. А на опікунство я погодився, лежачи лежма в лікарні, та ще й після звістки, що банк мій прогорів і я лишився без цента за душею. Крім того, я ладен був піти на що завгодно, аби тільки Гелен полегшало. Але тепер усе змінилося. Я не п'ю, не гуляю, працюю, як чорт...

- Прошу тебе при мені не лаятися.

Він розгублено подивився на Меріон. Неприхована ворожість бриніла в кожному її слові. Вона боялася жити, вона спорудила з своєї боязні непроникний мур і розмовляла з Чарлі з-за того муру. Цей дріб'язковий випад був, мабуть, наслідком якоїсь недавньої сутички з куховаркою. Ні, не можна залишати Онорію в руках людини, що так ненавидить його. Рано чи пізно ця ненависть прорветься в ненароком кинутому слові, в жесті чи просто у виразі обличчя, прорветься й западе Онорії в душу, назавжди перейде до неї. Але він не дав волі своїм почуттям - і тим здобув хоча й невелику, та все ж таки перемогу: Лінкольн, присоромлений безглуздим спалахом дружини, жартівливо спитав, відколи це слово «чорт» стало для неї лайкою.

- І ще одне,- сказав Чарлі.- Я можу тепер створити їй якнайкращі умови. Я випишу для неї гувернантку з Парижа. В Празі у мене нова квартира...

Він затнувся, зрозумівши свою помилку. Нащо ж

1 2 3 4 5 6 7
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Повернення до Вавилону», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Повернення до Вавилону"