Читати книгу - "Іміджмейкер із Москви"

коммунисты и патриоты, в сущности, совсем неплохие ребята… Ну, я надеюсь, на сегодня уже все кончилось – и округа и кандидаты…?

Артурчик дістав і надягнув свою прошиту кулями дублянку. Потім, розгрібши туфлею побите скло та всілякий мотлох, сів на паркет біля ноутбука і, здмухнувши з нього сміття, підняв кришку монітора:

– Еще остался лидер Партии Христианских либералов по Церковно-приходскому избирательному округу… – втомлено промовив він після паузи. Нестор Євграфович, повільно оминаючи уламки офісного начиння, підійшов до вікна. Запхавши руки глибоко в кишені пальта, він загойдався взад-вперед. Під підошвами захрумтіло.

– Вот здесь осечки быть не может! Я им написал просто божественную предвыборную программу: «Не убий, не укради, не возжелай…»!!! – впевнено сказав він. Остаточно виснажений стресами асистент знову спробував спрямувати розмову в оптимістичне русло:

– Да, шеф, это было гениально… И как она вам только пришла в голову? – тихо і, мабуть, занадто шанобливо промовив він. Втім, розчулений словами свого відданого помічника, який завжди попри все визнавав його геніальні здібності, іміджмейкер вів далі:

– По правде говоря, я вычитал это в каком-то переводном учебнике… Там же я взял идею нашей роскошной и сравнительно недорогой пиар-акции – кандидат лично кормит пятью хлебами пять тысяч избирателей…

Артурчик, дещо вагаючись, однак наважився обережно і дипломатично нагадати шефові, що того разу все ж таки спостерігалися деякі відхилення від початкового сценарію:

– Конечно, шоу получилось грандиозное. Только знаєте, Нестор Евграфович, мне тога показалось, что последние четыре тысячи девятьсот девяносто пять избирателей остались чем-то не удовлетворены…

Іміджмейкер підняв було руку для жеста, що мав би підсилити його думку щодо тих невдячних чотирьох тисяч дев'ятсот дев'яноста п'яти виборців, та й самих християнських лібералів, але несподівано його увагу привернув зелений шестисотий мерседес з розп'яттям на капоті і хрестами на дверцятах. Авто зупинилося навпроти офісу. Шофер-монах запопадливо відчинив задні дверцята, і з машини поважно вийшов здоровенний мужлан… у коштовній рясі.

5

– Во имя Отца, Сына, и Святаго Духа… – вельми смиренно привітався божий чоловік, побачивши у віконному квадраті іміджмейкера.

– Аминь! – тихо відповів Нестор Євграфович, ніяковіючи. Здоровань у рясі кілька секунд свердлив політтехнолога очима. Опісля підняв свою величезну руку, і, вказуючи на іміджмейкера пальцем із масивним діамантовим перстнем, низьким і напрочуд дужим голосом протяжно проспівав:

– Ка-айся-а! Ибо сказано – не укради! Миллион баксов!

Перстень з діамантами холодно зблиснув, і серце Нестора Євграфовича стиснулось у недоброму передчутті. І справді, – служитель храму мовчки і не кваплячись дістав із салону мерседесу гранатомет. Іміджмейкер і асистент за його плечима заціпеніли, ошелешені смертоносною трубою в руках християнського ліберала. Тим часом «місіонер», ступивши у бік офісу два кроки, цілком звичним рухом закинув гранатомет на плече, націлився на вікно і, скорчивши люту гримасу, проказав:

– А вот тебе, грешник, за твое сребролюбие геенна огненная!

Артурчик з шефом, не змовляючись, стрибонули до забарикадованих дверей і силкувалися втиснутися за спинку дивана – під гору офісних меблів. Наступної миті прогримів вибух.

…Асистент лежав під купою потрощеного офісного начиння і почергово рухав руками і ногами, перевіряючи, наскільки вони вціліли. У голові гуло, у вухах пищало. Вільною рукою він намацав на голові чималу ґулю. Звільнившись від мотлоху, Артурчик сів на підлозі і ошелешено роззирнувся навколо – у розгромленому приміщенні панував цілковитий розгардіяш: щось ще горіло, щось вже димілося. Його шеф, гепнувшись на коліна, шукав на понівеченому паркеті свої презентабельні окуляри. Побачивши асистента живим і малоушкодженим, Нестор Євграфович, не припиняючи пошуки окулярів, ніби між іншим, продовжив ділитися з помічником своїми міркуваннями:

– Знаєте, Артурчик, как все-таки хорошо, что это был не какой-нибудь заезжий ваххабит, а наш, простой русский христианский либерал…

– Да, Нестор Евграфович… – за звичкою погодився остаточно очманілий асистент, меланхолійно струшуючи сміття з рідкого волосся довкола ґулі.

– Ваххабит за свой лимон мог ведь и не полениться – зайти и сделать контрольный выстрел… – розмірковував іміджмейкер. Нарешті він знайшов свої окуляри, щоправда, розбиті, і зводячись на ноги та обтрушуючись, продовжив:

– А ведь я всегда отмечал несовершенство нашей смешанной избирательной системы! Мажоритарные округа – это просто атавизм тоталитаризма, в них лезут со своими грязными деньгами всякие отморозки! Насколько проще и приятнее для специалиста моего класса вести избирательную кампанию какого-нибудь приличного партийного списка в общенациональном масштабе…

Нестор Євграфович зупинився, з цікавістю розглядаючи свого постраждалого помічника. До Артурчика, який вже трохи оговтався від стресу, повернулася нарешті здатність розуміти слова свого неушкодженого шефа. Ніжно мацаючи своє травмоване тім'я, після чималої паузи він спробував підтримати розмову. Хоча попри всі зусилля його голос був дуже тихим, тремтячим і непідробно сумним:

– Действительно: ведь сколько ваших гениальных идей мы реализовали за три месяца работы на «Евразийское движение в защиту армии и культуры». Вот они-то точно преодолели пятипроцентный барьер…

Іміджмейкер вислухав, марно намагаючись полагодити понівечені окуляри, і, оживаючи, завзято вигукнув:

– Пятипроцентный?! Да если они взяли какие-нибудь жалкие семь-восемь процентов, можете считать меня мелким шарлатаном! Судя по нашим опросам, не меньше двадцати пяти процентов россиян готовы были поддержать мой гениальный слоган: «Преодолеем кризис духовности строевой подготовкой!» Или, вот еще: «Преступности – упасть-отжаться, культуре – встать-подтянуться!

Від крику шефа в Артурчиковій голові знову загуло. Він обхопив її руками і стиснув – гудіння не зникало. Воно дедалі дужчало і переростало в гуркіт. Асистент нарешті зрозумів, що джерело цього гуркотіння – не в голові. Гуркіт долинав знадвору… І дедалі сильнішав…

6

Асистент важко звівся на ноги і похитуючись рушив до отвору в стіні, який нещодавно був вікном:

– Нестор Евграфович! Не сомневаюсь, что это руководители блока летят сказать нам свое большое армейское «спасибо»!

Іміджмейкер теж визирнув у віконний квадрат – вертолітна ланка саме робила бойовий розворот із заходом на офіс.

– Точно! Может, стоит поговорить о премиальной надбавке в две-три сотни тысяч к их миллиону… за блестяще выполненную работу. Вообще-то, весьма оригинально, – сказав Нестор Євграфович, насолоджуючись небесними маневрами на свою честь.

– И как это вы, Артур Андреевич, интересно, догадались насчет наших славных защитников Отечества? – запитав він з нотками сарказму.

– Видел в одном американском боевике, – чесно відповів асистент. Іміджмейкер знову визирнув в отвір – бойові гелікоптери зависли рядком над вулицею перед офісом. У Нестора Євграфовича раптом виникло неприємне передчуття нового лиха.

– И как поступили герой этого боевика? – спостерігаючи за перебудовою строю вертолітної ланки, несподівано тремтячим голосом запитав він свого помічника. Артурчик примружив очі, пильно розглядаючи гвинто-крилі машини, і врешті-решт осягнувши їхні справжні наміри, голосно вигукнув:

– Быстро