Читати книгу - "В.І.Н. (Вибору іншого немає)"

знайшовся з іншою відповіддю Шульц. Голосно відсьорбнувши чаю, він дещо злякався цього неприємного звуку, і одразу почав копирсатися у своїй сумці, шукаючи диктофон і блокнот.

«Не поспішайте, час у нас є», — сказала Зоя, і сіла за робочий стіл, — «Я так розумію, що ви хочете якнайбільше дізнатися про Нього?»

«Ну, власне, так… Якнайбільше… Справа в тому, що я пишу великий матеріал про Нього, а, може, навіть цілу серію статей… Скажу більше — я задумав написати цілу книгу про Нього, і сподіваюся на вашу підтримку і всіляку допомогу», — обережно мовив Шульц, намагаючись піймати швидкий і дещо розмитий погляд її рухливих зелених очей.

«Ясна річ, вас цікавитимуть різні подробиці нашого з Ним особистого життя. Чомусь мені так здається, адже журналісти таких видань, як ваше, нічим іншим, в принципі, не цікавляться», — Зоя підняла угору свої тонкі чорні брови, пильно вдивляючись у журналіста.

«Це стереотипи. Звичайні міщанські стереотипи. Вибачте, але видання, на яке я працюю зараз, відрізняється виваженим підходом до написання матеріалів, особливо про таких цікавих особистостей», — трохи ображено мовив Шульц, відчуваючи, як неприємний холодний потічок дощової води з коміру його куртки повільно заструменів спиною і загубився аж десь у штанях.

«А ви вважаєте, що Він був цікавою особистістю?», — з посмішкою парирувала Зоя.

«А ви хіба так не вважаєте?», — навіть дещо здивувався Шульц.

«Розумієте, в чому справа… Він був таким, яким був — тобто, звичайним. Це інші зробили з Нього якогось ідола, кумира, якогось ангела безтілесного, святого, мученика… А насправді Він був простою людиною. І хитрість в тому, що ті, хто був від Нього на відстані, любили Його за цю безпосередність, доброту, веселість. А я жила з Ним поруч кілька років, і жила щодня, а не уривками. Тому я маю повне право оцінювати Його - звісно, по-своєму. Ніхто з цих божевільних прихильників, які зараз на кожному кроці кричать про Його суцільну винятковість, не бачив Його важких падінь, затяжних депресій, Його пияцтва та бійок. А я це не тільки бачила, а й відчувала на собі щодня. Щодня!», — Зоя навіть трохи піднялася зі свого стільця, і в її очах на мить зблиснула чи то ненависть, чи то розпука. Зрештою, заспокоївшись, вона знову сіла на місце і відсьорбнула з чашечки чаю. — «Легенду створити дуже легко, а ось жити з легендою вкрай важко».

«Але, наскільки мені відомо, ви були не останньою жінкою, з якою Він жив. Вибачте за відвертість, але це відомо усім, з ким я говорив про Нього», — відволікся від свого блокнота Шульц.

«То нащо тоді ви приперлись до мене? Йдіть і розпитуйте ту, з ким Він жив останні роки!» — вибухнула Зоя, різко закриваючи перекидний настільний календар.

«Я намагався… Але вона поки що відмовляється від будь-яких коментарів», — знічено промовив Шульц.

«І чим тоді я можу вам допомогти?», — звелася на рівні ноги Зоя, даючи зрозуміти, що їхню розмову закінчено.

Шульц також підвівся, розгублено збираючи зі столу свої нечисленні журналістські речі. Проте він не збирався так просто здаватися і згортати бесіду. Звиклий до різноманітних скандалів і конфузів під час інтерв’ю, він автоматично зібрав до купи все своє професійне вміння, спромігся посміхнутися і вичавити з себе:

«Даруйте, пані Зоє… Вибачте, я не хотів вас бодай якось образити… Просто ви — чи не єдина жінка, яка може пролити світло на цю заплутану історію».

Зоя довго свердлила поглядом журналіста, немовби роздумуючи, що зробити з ним далі — вигнати геть чи продовжити розмову. Врешті-решт її блудливі зелені очі знову забігали кімнатою, і вона проказала:

«Гаразд, я приймаю ваші вибачення… Насправді, історія ця надто проста і банальна… І я — не єдина жінка в Його житті, щоб ви знали… І вона — теж», — Зоя нервово допила свій чай, і знову сіла на стілець, — «Він був справжнім негідником у цьому питанні. Я маю на увазі Його стосунки з жінками. Їх Він мав безліч, це я знаю напевно. Він і сам мені про це якось по п’яні розповідав. Він шалено любив жінок, і вони, треба визнати, відповідали Йому взаємністю. Варто Йому було домовитись про секс з якоюсь дівкою — а це Він умів робити прямо на вулиці, з будь-якою незнайомкою, мав Він такий талант — і вона готова була їхати до Нього, чи кудись там іще трахатись, і Він знав напевно, що за якусь годину матиме її в усі діри — Він уже через її ж плече з неприхованим бажанням дивився на іншу жінку. Він вже хотів наступне тіло, Він його бажав і ковтав поглядом. Розумієте? Ще цю бабу не вжарив, лише домовлявся з нею про це, а вже хотів наступну! Він був справжнім мисливцем на жінок. Секс — це був Його Бог, Його сутність, Його сенс життя. І хай хто-небудь мені заперечить!» — Зоя похапливо закурила довгу тонку сигарету, хоча скрізь в їхньому офісу висіли таблички «Курити заборонено!»

Шульц із відразою і водночас жадібно ковтнув дим, що Зоя нахабно випустила йому прямо в обличчя. Йому ставало дедалі цікавіше, і він навіть відклав убік свій списаний вздовж і впоперек блокнот, цілком поклавшись лише на диктофон. Трохи зачекавши, він обережно спитав:

«Цікаво, а як Він це поєднував з усім тим добром, що робив направо і наліво?»

«А Він робив добро, по-вашому?», — якось неприємно і дикувато зареготала Зоя. — «Направо і наліво Він лише трахав жінок! Якщо, можливо, комусь Він і робив різні приємності, так це бабам! Але мені через цей Його талант було ой-як несолодко! Уявіть собі — жити з чоловіком, знаючи, що Він постійно зраджує тебе на кожному кроці. Сьогодні — одна, завтра — інша, і цей марафон не припинявся ніколи! Це добро ви мали на увазі?»

«Та власне… ні. Наскільки я знаю, Він зажив великої любові у