Читати книгу - "Крамниця щастя"

161
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 37
Перейти на сторінку:
двох баночок нашого сиру ви отримаєте пакетик у подарунок!» Або: «Спробуйте нашу ковбасу. Вона виготовлена з натуральної сировини!». А ще є деякі люди, які підходять і висувають претензії, що зараз роблять жахливі ковбаси, пхають туди хімію і так далі. Так, наче ти ту ковбасу робиш. І нічого людям не скажеш у відповідь! Треба чемно мовчати, бо ще поскаржаться на тебе.

Наталка також любила, коли Марина стояла в супермаркеті, тому що Марина обов’язково приносила щось смачненьке ввечері. На відміну від вибагливих покупців, Наталці подобалося все, що приносила подруга. Вона смачно чавкала, наприклад, ковбасою, принесеною Мариною, десь опівночі й розмірковувала про сенс життя, не думаючи, якою хімією напхана ця ковбаса. Марина жартувала, що на порожній шлунок такі бесіди якось не йдуть. А Наталка цілком серйозно з нею погоджувалася, що про «високе» найкраще говорити тоді, коли добре попоїси.


Сьогодні після пар Марині дали стосик візитівок із надписом «Крамниця щастя». Як Марині пояснили, це агенція, що займається влаштуванням див і приємних несподіванок до різних урочистостей.

Скажімо, хоче який-небудь чоловік зробити сюрприз своїй коханій, а не знає як, ото й звертається в таку агенцію, а там уже про це подбають. Або вірш на замовлення, або маленьку дрібничку, яка з’являється нізвідки, або пісню під вікнами, або ще щось. Головне — аби клієнт почувався задоволеним і щасливим. «Продають щастя», — подумала Марина. Але робота є робота.

Одягнула рукавиці й узялася до праці:

— «Крамниця щастя»! «Крамниця щастя»! Власникам цих купонів — знижка 2%! Щасливі моменти вашого життя за знижкою! Не проґавте! Тільки сьогодні! «Крамниця щастя»! Не бійтеся бути щасливими!

— Панянко! Продаєте щастя?

— Ні, тільки рекламую. Візьміть запрошення!

Марина обернулася. Оце так! Олексій! Їй стало соромно, що він бачить її в цих кумедних смугастих рукавицях і з цими флаєрами. Олексій узяв один із них і наче відчув, що дівчина відчуває:

— Нема чого соромитися. Кожен заробляє, як може. Як гадаєте, вони справді роблять людей щасливими?

— Не знаю. Хоча не думаю, — відповіла Марина, одночасно даючи якомусь перехожому рекламку.

— Чому?

— Наприклад, я б не хотіла, аби мій день народження пройшов згідно зі сценарієм, за який потім мій коханий щедро розплатиться!

— А у вас є коханий?

— Немає. А у вас? — Марина аж злякалася свого нахабства. Хоча, зрештою, він її спитав, то чому вона не може те саме спитати?

— І в мене немає коханого, — засміявся Олексій і додав: — коханої також. Може, погріємося? Вип’ємо десь кави чи соку?

— Я не можу, бо щойно почала працювати, — із жалем у голосі відмовилася Марина й полізла до сумки за новою пачкою листівок.

— А коли буде можна?

— Коли все роздам.

— Добре. Давай половину мені.

— А ви зможете?

— Ну, не знаю, не знаю. Зараз подивимося.

Що й казати! В Олексія виходило швидше й краще, ніж у Марини. («Я теж колись так підробляв», — підморгнув їй хлопець).

А через годину вони сиділи в кав’ярні — щасливі, що пороздавали все куповане щастя. Олексій замовив каву й тістечка, які аж танули в роті. А Марина зловила себе на думці, що вона вже тисячу років не сиділа ось так у кав’ярні й не їла тістечок. Та вона взагалі ні з ким ось так не сиділа. Щоби було так легко, затишно, тепло. Та ще й після такого холоду на вулиці!

Вони сперечалися, чи можна замовляти щастя для когось. Олексій твердив, що це краще, ніж зовсім нічого. Бо так чи інакше це означатиме, що про тебе пам’ятають. А Марина згадала своє кохання на першому курсі, коли вона чекала хоча б маленької, ну зовсім крихітної листівочки. Не було. Може, і добре, що не було, бо за декілька місяців Марина якось охолола, а після літа взагалі здивувалася, як їй могло хотітися такої дурниці. А найсмішніше було те, що вона раптом побачила, що той хлопець, якого вона раніше, здавалося, шалено кохає, і невродливий, і дурний, і... і... і...

— От чого не розумію, — говорила Марина Олексієві, — так це, як можна писати вірші на замовлення? Пісні співати, вітати — це зрозуміло. Але вірші. Це ж не просто — сів і написав.

— За гроші все можна, — посміхнувся Олексій. — Навіть писати вірші. Та що там вірші! За добрі гроші можна й поему написати, і п’єсу, а за дуже великі — навіть роман у кількох томах.

— Але ж повинно бути натхнення, — заперечила Марина.

— Для привітальних віршів? Не сміши! Це звичайна робота. Як і будь-яка інша. Нічого особливого.

— Без любові нічого не можна робити. Навіть вірші писати.

— Смішна ти.

— Чому?

— Не знаю. Просто смішна. Дуже наївна. Але у твоєму віці це нормально. Людина в 20 років повинна бути наївною.

— У якому це моєму? — обурилася Марина. — Я вже зовсім доросла. І ніяка не наївна. Я цілком серйозно ставлюся до життя.

— Так, звичайно, — посміхнувся Олексій.

1 ... 3 4 5 ... 37
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Крамниця щастя», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Крамниця щастя"