Читати книгу - "Політ завдовжки в життя"

162
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 38
Перейти на сторінку:
Я зловив погляд Ритки, вона дивилася на мене. У темряві я не міг розібрати виразу її обличчя, її очей, але вона точно хотіла тоді щось сказати. Тоді мені здалося, що вона все зрозуміла і мені доведеться щось вигадувати і виправдовуватися. Але в ту мить мені було все одно. Треба було якось виходити з положення, якось розрядити обстановку, і я промовив:

— Прикольно, особисто мені сподобалося. А що ти ще вмієш? Кажуть, у вас в Прибалтиці більше фірмової музики слухають, ніж у нас. Чим ти нас зможеш здивувати? — спробував я сказати якомога більш невимушено. Тоді я ще не зовсім усвідомлював, що після моїх вечорів, проведених на дереві під звуки Моцарта, настав сьогодні новий етап в моєму житті.

— Ну, мені дуже подобається «Бітлз». Ви чули таку групу? — Інга обвела всіх поглядом.

— Звичайно, чули. — промовила Ритка, підкидаючи в багаття сухі гілки. — Мені тато з Болгарії привіз подвійну платівку «Вечір важкого дня». Гарна музика, тільки там все англійською, а з нашої англійкою взагалі важко щось зрозуміти, крім London is the capital…

Як і було заведено, всі засміялися, оцінивши Ритин жарт. Але хтось все ж вигукнув з темряви:

— Тож, візьми і злабай що небудь з цих «Бітлз», або як їх там, а ми послухаємо. А потім ти нам перекладеш.

— Та там особливо і нема чого перекладати. У них всі пісні про кохання, про те, що йти по життю потрібно, коли рука в руці, що навіть увечері після важкого дня не треба забувати, що є хтось, хто чекає на тебе і думає про тебе, про те, що любов не купиш за гроші, про те, що хтось думає про когось вісім днів на тиждень, про те, що і Норвезький ліс теж може зберігати в собі таємниці, про те, що десь хтось чекає когось, про те, що ще вчора всі проблеми були іншими… Тексти у них прості, але дуже душевні…

І вона знову заграла. Грала вона невідому нам всім, окрім Ритки, але заїжджену на всіх модних і провінційних західних радіостанціях Yesterday. І знову була тиша, коли вона завершила грати. Цього разу мовчала навіть Рита. Це була якась магія. Ніч, річка, вогнище, гітара і «Бітлз»… Потім вона грала ще й ще, і ніхто не наважувався перебити її чи зупинити. Майже вранці, коли частина народу просто тупо позасинала біля тліючого багаття, Інга сказала:

— Ну, все, друзі, давайте, може, спати? А то скоро ранок, та й якось прохолодно вже. — Вона відставила гітару, встала, втягнула голову в плечі від холоду і так невимушено сказала «На добраніч», що відразу захотілося, щоб ця ніч ніколи не закінчувалася, а тривала вічно. Я лежав у своєму наметі і не міг заснути, з розмов в сусідніх наметах, я зрозумів, що всі сьогодні обговорюють лише Інгу. Та й правильно. Про що ще можна було говорити і думати в таку чарівну ніч. Напевно, в ту саму ніч біля річки, біля багаття, в наметі, під зірками я і почав змінюватися. Я тоді почав усвідомлювати, що світ набагато ширший, що він виходить за рамки нашого двору, нашої школи, нашого району, нашого льодового палацу спорту. Світ взагалі не такий, яким ми його сприймали до цього. Виявляється, що суть зовсім не в новому мопеді, не в крутій дівчині, з якою ти танцюєш на дискотеці, не в медалях і не в кубках. Виявилося, що те, що було в нас під носом, ми не помічали. Після тієї ночі знайомства з «Бітлз», їх пісні тепер завжди супроводжують мене, де б я не був. Обов'язково в моєму плеєрі є папка з «Бітлз», і в машині є диск, тому що є моменти, без яких людина просто не може існувати.

Приїхавши додому, я пішов до бібліотеки і почав шукати в молодіжних журналах інформацію про «Бітлз». Все, що мені вдалося знайти — це маленькі статті в «Комсомолці» і кілька інтерв'ю з учасниками гурту в популярному тоді журналі «Ровесник». Звідти ж я дізнався, що виявляється, вже кілька років, як був убитий Джон Леннон, лідер і творець цієї групи. З бібліотеки я попрямував на ринок. Завдяки зв'язкам, мені вдалося роздобути декілька платівок «Бітлз», тут же мені порадили і «Ролінг Стоунз». Я витратив практично всі гроші, які збирав на фірмову ключку і на фірмовий хокейний шолом. Ось так я і став меломаном. Я крутив платівки ночами, замість дворових тусовок, я тепер міг годинами сидіти перед програвачем і записувати російськими буквами тексти пісень:

«Єстедей…

О май трабл Сімс фару вей…»

Було смішно, англійська у нас в школі котирувалася нижче фізкультури, тому трійки нам ставили лише за те, що ми просто приходили на уроки. Згодом я роздобув стареньку гітару за десять рублів, друзі намалювали мені п'ять головних акордів, і я почав освоювати новий для себе напрямок. Цих акордів мені ніяк не вистачало, щоб наближено зіграти хоча б одну бітлівську пісню. Мені нічого не залишалося, як звернутися до професіоналів. А таких я знав тільки двох: Риту і Інгу. До Рити я підійти з таким проханням просто не міг, так як вона б мене просто підняла на сміх, такого крутого, кращого хокеїста і головного розбишаку двору, а до Інги я не міг підійти, тому що… ну просто не міг підійти і все.

3

— Та-а-а-к… Історія. — промовив Нік. — Тобто, Ви хочете сказати, що тоді почалося Ваше трансформування з розбишаки в пай-хлопчика?

— Та ні, пай-хлопчиком там і не пахло. Я і надалі псував всім нерви, і надалі тусив з друзями, так само ходив на тренування, причому регулярно. Єдине, що додалося в моєму житті, так це маленький секрет, яким я тоді ще не міг поділитися ні з ким. Це була музика. Я настільки захопився гітарою, що весь вільний час витрачав на свої репетиції, якщо це можна було так назвати. Але мені не вистачало вчителя. Я не хотів грати аби що, не хотів просто співати пісні, спів мене як раз взагалі не надихав. Мені подобалося просто грати. І мені дуже хотілося зіграти вівальдівський «Шторм». Але,

1 ... 3 4 5 ... 38
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Політ завдовжки в життя», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Політ завдовжки в життя"