Читати книгу - "Чорний Загін"

в свої сили наш Капітан. Він винив себе за наші втрати та навіть спробував скласти з себе повноваження командира.

Понурий, невдоволений натовп тинявся вулицями без діла та намагався підтримувати хаос, перешкоджав будь-яким спробам потушити пожежі чи припинити мародерство. Когорти заколотників обросли дезертирами з інших підрозділів і планомірно вбивали та грабували.

Третю ніч я стояв на варті на стіні Треяна, в світлі недоброзичливих зірок. Як останній дурень я зголосився добровольцем. В місті панував незвичний спокій. Можливо це стривожило б мене, якби я не був таким змученим. Я з усіх сил намагався не заснути.

До мене підійшов Там-там.

-- Що ти тут робиш, Док?

-- Стою на варті за тих, хто не може.

-- Ти страшніший за смерть. Тобі потрібно відпочити.

-- Ти сам виглядаєш не краще, коротун.

Він знизив плечима.

-- Як там Добряк?

-- Ще не оклигав.

Чесно кажучи, надії, що той поправиться майже не було. Я вказав на місто.

-- Знаєш, що там відбувається?

Десь далеко пролунав самотній крик. Було в ньому щось, що відрізняло його від інших недавніх криків. Попередні були сповнені болю, люті та страху. В цьому відчувалося щось моторошне.

Там-там завагався. В цьому він схожий на свого брата – Одноокого. Їм здається, якщо ти чогось не знаєш, то це таємниця, яку варто зберегти. Маги, що з них взяти!

-- Ходять чутки, що коли заколотники грабували гору Некрополь, то зламали пломби на могилі форвалаків.

-- Що? Ці тварюки на волі?

-- Синдик вважає, що так. Капітан не сприймає це серйозно.

Я теж не сприйняв це серйозно, хоча Там-там видавався стурбованим.

-- Воїни, що прибули недавно, виглядали грізно.

-- Треба було завербувати їх до себе, -- відповів він зі смутком в голосі. Вони з Однооким вже давно в загоні та були свідками його занепаду.

-- Навіщо вони сюди прибули?

Він знизав плечима.

-- Йди поспи, Док. Немає сенсу виснажувати себе. Це нічого не дасть.

Там-там почимчикував геть, заглиблений у свої думки.

Я здивовано поглянув на нього. Він був уже внизу. Я повернувся назад до пожеж, до світла і до тривожної тиші. Мої очі самі закривалися, в голові помутніло. Там-там мав рацію. Мені потрібно виспатися.

В темряві знов пролунав цей дивний, безнадійний крик. Цього разу ближче.

-- Вставай, Док, -- голос Лейтенанта був різкий. – Капітан хоче бачити тебе в офіцерській їдальні.

Я застогнав. Я прокляв його. Я пригрозив йому тяжкими тілесними ушкодженнями. Він посміхнувся, стиснув нерв у моєму лікті та скинув мене на підлогу.

-- Я вже встав, -- буркнув я, намацуючи чоботи. – В чому справа?

Лейтенанта й слід простиг.

-- Добряк одужає, Док? – запитав Капітан.

-- Не думаю, хоча я бачив і більші чудеса.

Були присутні всі офіцери та сержанти.

-- Мабуть, ви хочете знати, що відбувається, -- продовжив Капітан. – Наш гість – посланець з-за моря. Він пропонує вступити в союз. Військові ресурси півночі в обмін на підтримку берилського флоту. Як на мене, розсудлива пропозиція. Та Синдик уперся рогом. Він досі не може пережити втрату Опала. Я запропонував йому бути більш гнучким. Якщо ці люди з Півночі – негідники, то союз з ними може виявитися найменшим злом. Краще бути союзником, ніж сплачувати данину. Питання в тому, що ми зробимо, якщо легат наполягатиме?

-- То ми повинні відмовитися, якщо він зажадає, щоб ми билися з цими воїнами з Півночі? – запитав Красунчик.

-- Можливо. Попремо на чарівника -- поляжемо ні за цапову душу.

Бах! Двері в їдальню з грюкотом відчинилися. В кімнату ввірвався смуглявий, низенький, худорлявий чоловік з великим, горбатим носом, схожим на дзьоб. Капітан схопився на рівні ноги і клацнув каблуками.

-- Синдик.

Новоприбулий стукнув двома кулаками по столу.

-- Ти наказав своїм людям відступити в Бастіон. Я не плачу вам, щоб ви ховалися, як побиті пси.

-- І не платите, щоб ми стали мучениками, -- відповів Капітан тоном, яким намагаються переконати дурня. – Ми особиста охорона, а не поліція. Підтримувати порядок – завдання Міських Когорт.

Синдик був змучений, збентежений, переляканий, на межі нервового зриву. Як всі ми.

-- Будьте розсудливі, -- порадив Капітан. – Ситуація в Берилі – безнадійна. На вулицях панує хаос. Будь-які спроби відновити порядок приречені на невдачу. Ліки стали хворобою.

Це мені сподобалося. З мене було досить Берила.

Синдик зіщулився.

-- Не забувай про форвалаків. А ще той стерв’ятник з Півночі чекає біля Острова.

Там-там прокинувся з напівсну.

-- Біля Острова, кажете?

-- Чекає, коли я почну благати його.

-- Цікаво, -- маленький маг знов провалився в дрімоту.

Капітан і Синдик сперечалися про умови нашого контракту. Я показав нашу копію. Синдик намагався тлумачити пункти договору на свою користь , постійно повторюючи “Так, але…”. Було очевидно, що він мав бажання битися, якщо легат почне нахабніти.

Елмо почав хропіти. Капітан дав команду розійтися і продовжив суперечку з нашим роботодавцем.

Гадаю, за сім годин можна нормально виспатися, тому я не задушив Там-тама, коли він мене розбудив. Але я продовжував невдоволено бурчати, поки він не пригрозив перетворити мене в осла, що реве на Східні ворота. Тільки після того, як я одягнувся і приєднався до десятка інших, до мене дійшло -- я не маю найменшого поняття, що відбувається.

-- Ми йдемо оглянути гробницю, -- повідомив