Читати книгу - "Чорний Загін"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
-- Га? – інколи зранку я не надто тямущий.
-- Ми йдемо на гору Некрополь, кинути оком на гробницю форвалаків.
-- Гей, зажди-но...
-- Засцяв? Я завжди знав, що ти сцикун, Док.
-- Що ти верзеш?
-- Не переживай. При тобі буде три найкращих маги, а їхнє єдине завдання – підтирати тобі сраку. Одноокий теж хотів піти, але Капітан зажадав, щоб той був поряд.
-- Я хотів запитати навіщо ми туди йдемо.
-- Довідатися, чи ті вампіри дійсно існують. Це можуть бути витівки он того моторошного корабля.
-- Спритний фокус. Чому ми до цього не додумалися?
Страх перед форвалаками зробив те, чого ми не змогли добитися силою зброї – втихомирив бунт.
Там-там кивнув головою. Він провів пальцями по маленькому барабану, від якого отримав своє ім’я. Я відклав цю думку на майбутнє. Там-там ще більше ніж його брат не любить признавати своїх недоліків.
В місті панувала тиша, як на старому полі бою. Як поле бою, його переповнювали мухи, стерв’ятники, трупи і сморід. Було чути тільки звуки наших кроків, та жалібне скавучання сумного пса, що стояв на варті біля свого полеглого господаря.
-- Ціна порядку, -- пробурмотів я і спробував прогнати пса. Той не зрушив з місця.
-- Вартість хаосу, -- заперечив Там-там і стукнув у свій барабан. – Це не те саме, Док.
Гора Некрополь вища від пагорба на якому стоїть Бастіон. З Горішнього цвинтаря, де розташувалися мавзолеї багатіїв, я побачив корабель з Півночі.
-- Затаївся і чекає, -- сказав Там-там. – Як і говорив Синдик.
-- Чому вони просто не введуть військо? Хто в змозі зупинити їх?
Там-там знизав плечима. Більше ніхто не висловив свою думку. Ми підійшли до знаменитої гробниці. Вона виглядала саме так, як описували легенди та чутки. Дуже, дуже стара, зі слідами удару блискавки та надщерблена якимись знаряддями. Одні з грубих дубових дверей розбиті на шматки. Тріски й уламки лежали розкидані навколо на десятки метрів.
Гоблін, Там-там і Мовчун зібралися на нараду. Хтось пожартував, що в них трьох не набереться мізків на одну макітру. Тоді Гоблін і Мовчун стали по боках дверей, відійшовши на кілька кроків. Там-там зупинився прямо посередині. Він нетерпляче тупав ногами, як розлючений бик готовий до атаки, знайшов відповідне місце і присів, дивно викинувши руки, немов наслідуючи майстра бойових мистецтв.
-- Може ви, йолопи, відчините двері? – гаркнув він.
-- Придурки. Я додумався взяти з собою придурків, -- бам-бам в барабан. – Поставали і колупаються в носі.
Двоє з нас вхопили знищені двері і потягнули. Вони були сильно викривлені та ледве піддалися. Там-там легенько стукнув по барабану, грізно крикнув і заскочив усередину. Гоблін підскочив до дверей відразу ж за ним. Мовчун блискавкою метнувся слідом.
Всередині Там-там писнув як мишка і почав пчихати. Він вийшов на непевних ногах, зі сльозами на очах, потираючи ніс обома долонями.
-- Це був не фокус, -- промовив він. Голос в нього звучав, як при сильній простуді. Його чорна шкіра посіріла.
-- Що ти хочеш цим сказати? – запитав я.
Він тикнув пальцем на гробницю. Тепер Гоблін і Мовчун були всередині. Вони теж почали пчихати.
Я підійшов бочком до дверей і заглянув. Я нічогісінько не побачив. Прямо перед мною, в сонячному світлі, висіла густа хмара пилу. Тоді я зробив крок всередину. Мої очі пристосувалися.
Повсюди лежали кістки. Кістки звалені в купи, кістки вкладені штабелями, кістки акуратно поскладані кимось божевільним. На мій погляд лікаря, це були дивні кістки, схожі на людські, але незвичних пропорцій. Спочатку тут було біля п’ятдесяти трупів. Колись їх напхали сюди. Отже, це точно форвалаки, тому що в Берилі злочинців не спалювали, а хоронили.
Тут були також свіжі трупи. Я нарахував сім солдатів, перш ніж почав пчихати. Вони мали на собі мундири бунтівних когорт.
Я витягнув одне тіло назовні, кинув його, зробив кілька кроків на непевних ногах і мене вирвало. Коли я прийшов до тями, то повернувся до своєї здобичі.
Решта стояла навколо з позеленілими обличчями.
-- Це зробив не привид, -- сказав Гоблін. Там-там похитав головою. Він видавався найбільше приголомшеним з усіх. Мені навіть здалося, що він приголомшений більше, ніж цього вимагала ситуація.
Мовчун не барився. Якимось чином йому вдалося викликати свіжий вітерець, який шмигнув крізь двері мавзолею і поспішив назад, немов покоївка, що старанно очистила кімнату від пилу і запаху смерті.
-- З тобою все гаразд? – запитав я в Там-тама.
Він поглянув на мою лікарську валізку і відмахнувся від мене.
-- Все нормально. Я просто пригадав собі.
Я дав йому хвилинку, а тоді натиснув на нього.
-- Пригадав що?
-- Коли ми з Однооким були хлопчиками, нас продали Н’Гамо в учнівство. Одного разу з далекого гірського села прибув посланець, -- він став на коліна перед мертвим солдатом. – Рани були такі самі.
Я стривожився. Жодна людина так не вбиває, однак рани видавалися навмисними, обдуманими; робота хворого розуму. Від цього вони були ще жахливішими.
Я проковтнув слину, став на коліна і приступив до оглядин. Мовчун і Гоблін потихеньку зайшли в гробницю. В складених долонях Гобліна спалахнув жовтий вогник.
-- Крові немає, -- зауважив я.
-- Воно випиває кров, -- сказав Там-там. Мовчун витягнув ще одне тіло. – А якщо має час – з’їдає внутрішні органи.
Друге тіло було розпороте від горла до паху. В нього бракувало серця та печінки.
Мовчун знов зайшов у мавзолей. Вийшов Гоблін. Він сів на тріснуту могильну плиту і похитав головою.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорний Загін», після закриття браузера.