Читати книгу - "Українське язичництво"

була цього року народити дитину. Зав’язування снопа символізувало зав’язування пуповини.

Навесні Дідуха обмолочували і зерно знову висівали на поле: випускали Духа поля на землю. Саме це надавало врожаю животворної цілющої сили. Символом Дажбога пізніше стала також квітка соняшника, яка реагує на рух сонця по небосхилу, повертаючи за ним свою голівку.

Зображення Дажбога було в пантеоні князя Володимира на Старокиївській горі. Князь Володимир перед прийняттям християнства зробив останню спробу систематизації стародавніх божеств руського народу, якомога більше наблизивши їхню ієрархію до християнської. У зв’язку з цим, Б. Рибаков висловив гіпотезу, що Сварог за своїм становищем мав бути ідентичним Богу-отцю (Саваофу), Дажбог (Хорс) відповідав БоговІ-сину (Ісусу Христу), Мокош (мати долі) ідентична християнській Богородиці.

Хорс. Йому поклонялися південні племена, вірогідно ще роксоланн, які вшановували Хорса так само, як поляни Дажбога. Як і Дажбогові, Хорсу приносили жертви у вигляді хлібних виробів: паляниць, медяників, калачів, калити. В Україні досі поширені ритуальні коржі, які нині вже втратили давнє значення обрядової страви і вважаються як повсякденна їжа. Слово «корж» співзвучне з іменем Хорса, воно давнього індоєвропейського походження і означає «коло».

Із слов’янських перекладів давньогрецьких авторів дізнається, що Хорс відповідав грецькому Аполлону. В Україні є багато географічних назв, пов’язаних з цим богом сонця: Хорс, Хурс, Корсунь, Херсон. Є такі назви і в Болгарії, Хорватії, Чехії.

Є. В. Аничков, досліджуючи назву цього божества в «Слові о полку Ігоревім» вказував, що Хорс означав не Сонце, а Місяць. За текстом пам’ятки, Всеслав перебігав дорогу Хорсові вночі, отже мова певно йде про нічне світило – Місяць. У пізніших дослідженнях висловлювалася думка, що вираз «перебігти дорогу Хорсові» міг означати напрямок з півночі на південь, бо сонце ходить зі сходу на захід.7

Опис ідола, присвяченого Хорсові, подав один з мандрівників-чужинців, який бачив двох кумирів біля Пскова: Хорс стояв на поверженому змієві. Напевно ХорсЗмієборець був пізніше втілений у християнському образі Георгія Переможця (Побідоносця).

Перун. Володар блискавок і грому, покровитель воїнів у X ст. все більше заступає Сварога. Він ідентичний також грецькому Зевсові, римському Юпітерові, скандинавському Одину. Перун виконував аналогічні функції – оберігав дружину на війні, завідував громом і блискавкою. Лого роль в християнстві перебрав на себе Ілля.

Слово перун існує в українських діалектах як синонім блискавки і грому, наприклад, у Карпатах кажуть: «Бодай тя Перун вдарив». Цей же корінь має дієслово періщити, уперіщити: «дощ уперіщив». Слово періщити первісно означало «метати каміння». Цей бог також залишив на нашій землі чимало географічних назв: Перунова рінь (на Дніпрі), село Перунове, село Піорунове, урочище Перуки (на Черкащині). Лишилося навіть прізвище Перун. В Болгарії є чоловіче ім’я Перун, жіноче – Перуніка.

У договорах русів з греками воїни Аскольда (Оскольда) складали присягу Перунові як покровителеві війська, йому ж присягали й воїни князя Ігоря: «І на другий день призвав Ігор послів і прийшов на пагорб, де стояв Перун. І поклали оружжя своє і щити, і золото, і присягнув Ігор і мужі його, і скільки поган-русів»8.

Грім і блискавка мали як позитивне (викликання плодотворного дощу), так і негативне значення (страх бути забитим блискавкою). Тому існувало безліч повір’їв, пов’язаних із громом і блискавкою: під час грому заборонялося свистіти, співати, їсти, спати. Не слід ховатися під деревом, не підіймати вгору гострих предметів (списів, мечів, ножів тощо). Не можна швидко бігти – як відомо, саме в таких випадках блискавка найчастіше влучає в людину. Отже, наші предки мали вже ці знання з дуже давніх часів.

Волхви користувалися ворожбитськими книгами «Громниками», за якими ворожили і передбачали події залежно від фази місяця, в якій гримів грім: наприклад, якщо грім загримить на зростаючий місяць, то «великий муж помре». Перший грім навесні вважався цілющим на здоров’я. Цілющими також були так звані «громові стріли» – камінчики, пробиті блискавкою: вода, перелита крізь утворену блискавкою дірочку вважалася освяченою і використовувалась для лікування. Такі камінчики в Карпатах називали «Перуновими топірцями» (записано Іваном Франком).

Грім і блискавка на Купала – добрий знак. Не дарма цвіт папороті, який шукають у цю ніч, називають «Перуновим цвітом». Гадають, що назвичайне напруження в природі під час грому сприяє зацвітанню квітки папороті.9 Щоб узяти цей чарівний квіт, треба окреслити навколо папороті коло і не оглядатися, поки не зірвеш. Перунів квіт, як вірили, дає людині мудрість, багатство, силу, кохання, красу.

Перуна уявляли струнким, срібноголовим, золотовусим чоловіком з луком і стрілами в руках. З опису Володимирового пантеону дізнаємося, що кумир Перуна мав людську подобу: дерев’яний тулуб, залізні ноги, срібну голову, золоті вуса. В «Густннському літописі» зазначено, що ідол Перуна тримав у руках коштовний камінь – рубін чи карбункул. Біля Перуна завжди палало вогнище, яке постійно підтримували спеціально призначені служителі культу. Добувався цей вогонь тертям дерева об дерево, тобто був так званий «живий вогонь», який підтримувався вічно. Якщо через недогляд служителя вогонь згасав, винуватця карали на смерть. Перунові приносили жертви у вигляді вепра, бика, червоного півня, міцного напою. Його символами вважаються дуб, калина, цвіт папороті, сокира, стріла, кінь. Помічниками Перуна є відомі досі казкові персонажі Верннгора й Вернидуб.

Існує повір’я, що дерево, в яке вдарив Перун, не можна використовувати для будівництва, але воно придатне для виготовлення музичних інструментів. Капище Перуна стояло в Києві на місці сучасного будинку № З по вулиці Володнмирській.

Стрибог. У Володи мировому пантеоні поруч з Перуном стояв кумир Стрибога, якого вшановували не менше, ніж Перуна. У «Слові о полку Ігоревім» Стрибог згадується як Бог-родоначальник усіх вітрів. Це один з найстародавніших богів у трипільців, етрусків, римлян. У римлян він вважався богом винищувачем, богом війни, жорстокої битви і був відомий як Сатурн. Назва цього небесного грізного Бога, як вважають, походить від слова страта (стріті – знищувати). Д. Шеппінг висловив припущення, що Стрибог є однією з іпостасей Перуна – його втіленням у повітрі. Він, як і Перун, пов’язаний зі Стрільцем та його атрибутами: стрілами й луком, його стріли летять вітром, тому й божество стало уособленням вітру.

Хоча, незважаючи на всю суворість вітру, він був не тільки творцем негоди, але й творцем музичних мелодій. Адже саме «подих вітру» – дихання, дмухання в найпростіші музичні інструменти (сопілки, дудки, ріжки) – створювало музику.

Пізніше Стрибог отримав назву Позвізда або Посвистана, що означало покровителя погоди. Йому молилися, щоб дав добру погоду на врожай, на свято тощо. Особливо важливим Гїосвистач був для війська. Пантелеймон Куліш записав народний переказ про моління князівської дружини: «своєму Богові Посвистачу моляться, щоб він їм